Рішення

від 24.09.2015 по справі 911/3151/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2015 р. Справа № 911/3151/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Продсервіс», м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія», Київська обл., с. Літочки про стягнення коштів, за участю представників:

позивача:ОСОБА_1, довіреність б/н від 14.04.2015 року; відповідача:не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Продсервіс» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія» (відповідач) про стягнення 13 034,77 грн. основного боргу, 8 385,12 грн. пені, 1 048,12 грн. 3% річних, 10 002,86 грн. інфляційної складової боргу, у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати поставленого товару за договором №051 від 03.01.2011 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.07.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 03.09.2015 року.

03.09.2015 року через відділ діловодства господарського суду позивач подав заяву про уточнення позову від 03.09.2015 року б/н, у якій просив суд стягнути з відповідача 4 980,88 грн. боргу, 503,83 грн. пені, 524,41 грн. 3% річних, 5 121,98 грн. інфляційної складової боргу, у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати поставленого товару за договором №051 від 03.01.2011 року.

У судовому засіданні 03.09.2015 року представником позивача було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.09.2015 року суд продовжив строк вирішення спору на 15 днів, згідно ст. 69 ГПК України та відклав розгляд справи на 24.09.2015 року.

22.09.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти стягнення основного боргу та просив суд застосувати строки позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України до позовної вимоги у вигляді стягнення пені.

23.09.2015 року та 24.09.2015 року через відділ діловодства господарського суду позивач подав ідентичні заяви про уточнення позову від 21.09.2015 року у яких просив суд стягнути з відповідача 503,83 грн. пені, 524,41 грн. 3% річних, 5 121,98 грн. інфляційної складової боргу, у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати поставленого товару за договором №051 від 03.01.2011 року.

Представник відповідача в судове засідання 24.09.2015 року не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2010 року №01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.01.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Продсервіс» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія» (покупець) було укладено договір №051 (договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність (повне господарське відання) покупцю визначений цим договором товар (надалі товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно оплатити його.

Відповідно до п. 3.3. договору, оплата товару здійснюється в національній валюті України на поточний рахунок постачальника на протязі десяти календарних днів з моменту передачі товару покупцю.

Згідно п. 4.5. договору, за порушення терміну проведення розрахунків покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 13 034,77 грн., що підтверджується видатковими накладними №1050 від 30.08.2012 року на суму 6 187,80 грн., №1548 від 21.12.2012 року на суму 2 857,04 грн., №9 від 04.01.2013 року на суму 3 989,93 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Однак, відповідач у встановлений п. 3.3. договору строк не оплачував переданий позивачем товар, а остаточний розрахунок здійснив з простроченням, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем нараховані 5 121,98 грн. інфляційних втрат, 524,41 грн. 3% річних, 503,83 грн. пені, а загалом 6 150,22 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд приходить до висновку, що дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позов в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 5 121,98 грн. та 3 % річних в розмірі 524,41 грн., які нараховані позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань з оплати переданого природного газу за даним договором у спірний період на підставі ст. 625 ЦК України також є обґрунтованим, і тому підлягає задоволенню.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Як вказує відповідач у відзиві від 07.09.2015 року б/н на позовну заяву, оскільки позовна заява про стягнення штрафних санкцій за договором подана 21.07.2015 року, а строк позовної давності щодо стягнення пені сплив, то нарахування пені за договором є необґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно абз. 7 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року №10, законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Згідно п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року №10, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого природного газу за договором за період з 01.01.2013 року по 20.07.2014 року.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару за видатковим накладними за договором у сумі 503,83 грн. не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском позовної давності.

Судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 1 677,33 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія» (07410, Київська обл., с. Літочки, вул. Червоноармійська, 16-в, код 34719628) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Продсервіс» (04080, м. Київ, вул. Верховинна, 6-А, код 24934992) 524 (п'ятсот двадцять чотири) грн.. 41 коп. 3% річних, 5 121 (п'ять тисяч сто двадцять одну) грн. 98 коп. інфляційних втрат, 1 677 (одну тисячу шістсот сімдесят сім) грн. 33 коп. судового збору.

В іншій частині в позові відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 29.09.2015 р.

Суддя Т.Д. Лилак