Постанова

від 24.09.2015 по справі 910/6448/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2015 р. Справа№ 910/6448/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

від третьої особи - ОСОБА_2

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2015 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чинар-Груп»

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору

ОСОБА_3

про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

Постанова прийнята 24.09.2015 в зв`язку із оголошенням перерви в судових засіданнях 23.07.2015 та 17.05.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «Чинар-Груп» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.06.2015 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 23.07.2015 в складі колегії суддів: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 23.07.2015 продовжений строк розгляду апеляційної скарги, відповідно до ст. 69 ГПК України.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника третьої особи надійшли заперечення щодо апеляційної скарги, в яких зазначено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним, а тому просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Представник позивача та третьої особи в судове засідання 23.07.2015 та 17.09.2015 з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

31.08.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", яке перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", та громадянкою ОСОБА_3 укладений договір про відкриття кредитної лінії № 2203/07/КИ-310.

Відповідно до п. 2.1. договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в сумі 5 269 000,00 доларів США зі сплатою по відсотковій ставці 14 % річних.

У забезпечення вимог кредитора за кредитним договором 31.08.2007 позивач уклав з третьою особою іпотечний договір, який посвідчений та зареєстрований у встановленому діючим законодавством порядку.

Згідно з пп. 1, 2 п. 1 іпотечного договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, зокрема: земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_2), площею 0,0453 га, за цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку та господарських потреб; земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_3), площею 0,0547га, за цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку та господарських потреб в подальшому разом об'єднана земельна ділянка.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що оскільки третьою особу не вчинено дій щодо повернення коштів, отриманого на підставі кредитного договору, позивач має право задовольнити свої вимоги шлях звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, в судове засідання ані в суді першої ані в суді апеляційної інстанції не з`являвся, відзивів на позовну заяву та апеляційну скаргу не подав.

Представник третьої особи, в суді апеляційної інстанції заперечувала проти вимог позивача, мотивуючи це тим, що нормами чинного законодавства та іпотечним договором не передбачено такого способу звернення стягнення як визнання права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Як зазначалося вище, на забезпечення виконання третьою особою кредитного договору, між нею та позивачем був укладений іпотечний договір.

Згідно з п. 7.1.4. іпотечного договору, іпотекодавець зобов'язується без письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, пов'язаних зі зміною права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку", у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Судом першої інстанції було встановлено, що 15.04.2010 третя особа без отримання письмової згоди іпотекодержателя уклала договір купівлі-продажу об'єднаних в одну земельну ділянку предмета іпотеки громадянину ОСОБА_4, який, в свою чергу, придбану об'єднану земельну ділянку кадастровий номер № НОМЕР_1 продав 14.05.2010 за договором купівлі-продажу земельної ділянки покупцю Товариству з обмеженою відповідальністю "Чинар-Груп", чим порушила ст. 9 Закону України "Про іпотеку" та п. 7.1.4. іпотечного договору.

20.09.2012 позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про звернення стягнення на майно шляхом проведення прилюдних торгів на земельні ділянки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2013 у справі № 5011- 55/13034-2012 позовні вимоги задоволені повністю: в рахунок погашення заборгованості перед АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за договором про відкриття кредитної лінії № 2203/07/КИ-310 від 31.08. 2007 звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: НОМЕР_4, цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ТОВ "Чинар-Груп".

На виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26.02.2013 р. у справі №5011- 55/13034-2012 26.03.2013 р. судом видано наказ про примусове виконання даного рішення, який був пред'явлений до виконання.

16.04.2014 наказом Міністерства юстиції України № 656/6 затверджений тимчасовий порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, яким виключена можливість реалізації земельних ділянок з електронних торгів, що унеможливлює виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26.02.2013 у справі №5011-55/13034- 2012 за відповідним наказом суду.

17.12.2014 позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з заявою про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №5011-55/13034-2012 від 26.02.2013 р., в якій просив змінити спосіб та порядок виконання наказу Господарського суду м. Києва № 5011-55/13034-2012 від 26.02.2013 із "звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів" на "звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер: НОМЕР_1, цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: на АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ТОВ "Чинар-Груп".

24.12.2014 Господарський суд м. Києва виніс ухвалу, якою в задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 5011-55/13034-2012 від 26.02.2013 відмовив.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями ст. 35 Законом України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення.

Як вбачається з наявних матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, третьою особою особисто отримані дві заяви кредитора про порушення основного зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії № 2203/07/КИ-310 від 31.08.2007 з вимогою про усунення порушеного зобов'язання протягом 31 (тридцяти одного) дня з моменту отримання кожної вимоги та попередження, що у разі невиконання цих вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" здійснить звернення стягнення на предмет іпотеки.

Представник третьої особи в судових засіданнях не заперечувала стосовно того, що її довірителькою умови кредитного договору щодо сплати коштів, та процентів за користування кредитом станом на час звернення із позовом до суду не виконані.

Частиною 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 9 іпотечного договору від 31.08.2007 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса або іпотекодержателем самостійно на умовах договору.

Пунктом 10 вказаного договору визначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:

- за рішенням суду;

- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекоджержателя, що міститься в п. 10.3.1. та 10.3.2. цього договору.

Так, п. 10.3.1 договору визначає, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначає, посилається саме на п. 10.3.1 іпотечного договору, який, на його думку, є підставою для здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією позивача, зазначає, що в даному випадку він не вірно трактує норми чинного законодавства України та положення іпотечного договору, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як зазначалося вище, умовами іпотечного договору передбачено таке застереження як передача права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю.

Статтею 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі: інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної

реєстрації прав разом із заявою.

Проте, як вбачається із наявних матеріалів справи та пояснень, наданих представниками сторін при розгляді апеляційної скарги, позивач не скористався своїм правом на здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки, у випадку не виконання боржником свого основного зобов`язання за кредитним договором, шляхом подання відповідної заяви та іпотечного договору до державних органі, що здійснюють реєстрацію права власності.

Натомість, позивач намагається використати вказаний пункт іпотечного договору, а саме щодо передачі права власності як підставу для визнання права власності на предмет іпотеки та безпідставно ототожнює такі поняття як «передача права власності» із «визнанням права власності».

Як вбачається із долучених до матеріалів справи документів, директор відповідача ТОВ «Чинар Груп» звертався до позивача із листом, в якому зазначено, що ТОВ «Чинар Груп» в добровільному порядку в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитом передає ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер: НОМЕР_1, цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: на АДРЕСА_1 та відповідні оригінали документів та просив призначити день для передачі позивачу в добровільному порядку відповідачем вищевказаної земельної ділянки.

Аналогічний лист на адресу банку щодо добровільної передачі земельної ділянки в рахунок погашення заборгованості по кредиту був направлений також третьою особою ОСОБА_3

Дані листи були направлені представникам банку рекомендованими листами, що підтверджується відповідними копіями фіскальних чеків, наявні в матеріалах справи.

Проте, як вбачається із пояснень представника позивача, дії щодо добровільної передачі права власності на предмет іпотеки вчинені не були і як це підтверджується вище зазначеним не з вини іпотекодавця.

Таким чином, з урахуванням всього зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність з боку іпотекодавця та відповідача перешкод для реалізації позивачем свого права щодо задоволення вимог у випадку не виконання боржником умов кредитного договору за допомогою предмету іпотеки, а навпаки наявність доказів на намагання відповідача та третьої особи по даній справі врегулювати це питання досудовим способом.

Стаття 15 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В свою чергу, статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Представником позивача не було належними та допустимими доказами доведено чинення відповідачем перешкод у реалізації права позивача на передання права власності на предмет іпотеки чи оспорювання останнім наявність такого права у позивача.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що умовами іпотечного договору, а саме п.10 чітко зазначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:

- за рішенням суду;

- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекоджержателя, що міститься в п. 10.3.1. та 10.3.2. цього договору.

Як вже зазначалось та не заперечувалось представниками сторін в судових засідання першої та апеляційної інстанції, банк вже реалізував своє право на задоволення вимог, обравши один із способів звернення стягнення, визначених ЗУ «Про іпотеку» та умовами іпотечного договору, а саме: за рішенням суду, яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації земельної ділянки на прилюдних торгах.

Дійсно 16.04.2014 наказом Міністерства юстиції України був затверджений тимчасовий порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, яким виключена можливість реалізації земельних ділянок з електронних торгів.

На даній підставі стягувачу був повернутий виконавчий документ і з можливістю повторного пред`явлення в строк до 04.08.2015 та із зазначенням неможливості виконання наказу господарського суду від 26.02.2013 до врегулювання вказаного питання на законодавчому рівні.

Отже неможливість виконання вказаного наказу суду не є неправомірною дією/бездіяльністю чи перешкодою, які чинить позивачеві відповідач, а є об`єктивною обставиною на законодавчому рівні, що в свою чергу знову ж таки підтверджує відсутність порушення права позивача з боку відповідача.

Крім того, ані умовами чинного законодавства України ані умовами іпотечного договору не передбачено, право повторно звернення іпотекодержателя до суду із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, в будь-який визначений законом чи іпотечним договором спосіб, якщо вже таке право судового рішення було ним реалізоване раніше в інший спосіб та є відповідне рішення суду, що набрало чинності.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на земельну ділянку є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі № 910/6448/15-г - без змін.

Матеріали справи № 910/6448/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов