Рішення

від 07.09.2015 по справі 910/17513/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2015Справа №910/17513/15

За позовом Селянського (фермерського) господарства "Чайка-2"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд ЛТД"

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Омелян І.В. - за довіреністю від 01.05.2015р.;

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 07 вересня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

В липні 2015 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Селянського (фермерського) господарства "Чайка-2" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд ЛТД" (відповідач) про стягнення 58 000,00 грн. основного боргу, 17 260,09 пені, 505,31 грн. відсотків річних, 9 574,64 грн. втрат від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2015р. суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/17513/15. Розгляд справи призначено на 04.08.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва розгляд справи від 04.08.2015 року розгляд справи відкладено на 07.09.2015 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.03.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансбуд ЛТД» (постачальник) та Селянським (фермерським) господарством «Чайка-2» (покурець) (разом - сторони) укладено Договір поставки № 125 (надалі - Договір або Договір поставки, належним чином завірена копія договору в матеріалах справи), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (товар) номенклатура, обсяги, строк поставки та ціни якої вказані у специфікаціях доданих до договору, які є його невід'ємною частиною.

Позивач стверджує, що відповідачем не повернуто грошові кошти за попередньо оплачений товар за Договором поставки № 125 від 19.03.2015 року у зв'язку із чим у останнього виникло зобов'язання повернути 58 000,00 грн. та сплатити 17 260,09 грн. пені, 505,31 грн. відсотків, 9 574,64 грн. інфляційних втрат.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

За ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 19.03.2015р. між сторонами укладено Договір поставки № 125, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення номенклатура, обсяги, строк поставки та ціни якої вказані у специфікаціях доданих до договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 4.3. Договору оплата товару, що поставляється здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% передплати, якщо інше не обумовлено сторонами у специфікації та/або рахунком на оплату.

Відповідно до рахунку № ТР-10168 від 20 березня 2015 року виставленого відповідачем позивачу, вартість товару складає 156 909,96 грн.

На виконання умов Договору поставки 20.03.2-015 року відповідачем було оплачено вартість товару згідно виставленого рахунку в розмірі 156 909,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 48 від 20 березня 2015 року.

Позивач звернувся до відповідача із листом № 8 від 23.03.2015 року, у якому вказав, що у зв'язку із невиконанням останнім умов Договору поставки № 125 від 19 березня 2015 року в частині поставки товару, просить повернути грошові, які були перераховані на підставі рахунку № ТР-10168 від 20.03.2015 року.

24.03.2015 року відповідачем було повернуто позивачу 98 909,95 грн., що підтверджується банківською випискою.

Листом № 1 від 25.03.2015 року відповідач повідомив позивачу, що залишок неповернутих грошових коштів буде повернуто протягом строку та в сумі зазначених у вказаному листі (належним чином завірені документи долучені до матеріалів справи).

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи викладене, з урахуванням невиконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару, суд дійшов висновку про обґрунтованість повернення попередньої оплати в розмірі 58 000,00 грн. (156 909,95 грн. (попередня оплата) - 98 909,95 грн. (повернуто грошових коштів)).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п.п. 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, згідно з п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 № 01-06/1666/14 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів"», - обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням). На аванс можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України (постанова від 16.09.2014 № 921/266/13-г/7).

Таким чином, з урахуванням того, що позивач листом № 8 від 23.03.2015 року фактично відмовився від прийняття товару за договором, а також те, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 505,31 грн. відсотків та 9 574,64 грн. інфляційних є необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з нормою ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому суд приймає до уваги ту обставину, що в даному випадку обов'язок відповідача поставити товар за договором поставки є негрошовим зобов'язанням, тому за порушення строку поставки виробів мають застосовуватись до таких правовідносин загальні положення правових норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 8.3. Договору у разі несвоєчасної поставки товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день затримки його поставки.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що позивач, як вже було встановлено судом, 23.03.2015 року фактично відмовився від прийняття товару за договором, що підтверджується листом № 8 від 23.03.2015 року, тоді як згідно з п. 2.3. Договору, поставка товару відповідачем мала бути здійснена останнім до 24.03.2015 року включно (21, 22 березня 2015 року вихідні дні), а отже останній не може вважатися таким, що прострочив здійснення поставки товару, що зумовлює залишення позовних вимог про стягнення 17 260,09 грн. пені без задоволення.

Судові витрати, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД ЛТД" (04111, м. Київ, вулиця Щербакова, будинок 53, ідентифікаційний код 35893287, р/р 358932826590 в ПАТ «Укрсиббанк», МФО 351005), або з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Селянського (фермерського) господарства "ЧАЙКА-2" (07600, Київська обл., Згурівський район, селище міського типу Згурівка, вулиця Будівельників, будинок 16, ідентифікаційний код 20622063, р/р 26005204456 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ, МФО 380805), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду грошові кошти: 58 000,00 грн. (п'ятдесят вісім тисяч гривень) основного боргу, 1 241,69 грн. (одна тисяча двісті сорок одна гривня 69 копійок) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію даного рішення направити відповідачу у справі № 910/17513/15-г.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 11.09.2015р.

Суддя Ю.В. Цюкало