Ухвала

від 22.09.2015 по справі 814/3187/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2015 р. Справа № 814/3187/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Потапчука В.О. судді - Семенюка Г.В. при секретаріБерекет Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-налагоджувальна фірма "АВТОМАТИКА" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.10.2014 року № 0002622202, -

встановиЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтажно-Налагоджувальна фірма "Автоматика" (далі - позивач, ТОВ "Монтажно-Налагоджувальна фірма "Автоматика", товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі-відповідач, ДПІ у Заводському районі, податкова) від 09.10.2014 року № 0002622202.

Суд першої інстанції своєю постановою від 27 січня 2015 року позов задовольнив.

Скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0002622202 від 09.10.2014 року.

Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 08.09.2014 року по 12.09.21014 року податковою проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Монтажно-Налагоджувальна фірма "Автоматика" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ "Енерготех-Ком" (код ЄДРПОУ 38313556) за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 та ТОВ "Єпецторг" (код ЄДРПОУ 32819090) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014 р., за результатами якої акт від 19.09.2014 №2241/14-04-22- 02/19287056 (далі - Акт)

В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 43668 грн. у т.ч. за серпень 2013 року у сумі 42500 грн., за березень 2014року у сумі 1168 грн. та ст. 185 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ, із змінами та доповненнями в частині відсутності об'єкту оподаткування податками на додану вартість по ланцюгу постачання товарів, а також не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентом - постачальником ТОВ "Енерготех- Ком" у серпні 2013 року на загальну суму ПДВ 27000 грн. та подальша реалізація на адресу контрагента - покупця ПП "Сухов".

На підставі висновків акта перевірки 09.10.2014 року ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002622202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у сумі 53125,00 грн., з яких за основним платежем в сумі 42500,00 грн., за штрафними санкціями 10625,00 грн.

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках податкової про недійсність правочинів, за якими позивачу ТОВ "Енерготех-Ком" були надані проектні роботи, які позивачем в подальшому були реалізовані ПП "Сухов" та податкових накладних виписаних по даним господарським операціям, що і було підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Так, відповідач у своїх письмових запереченнях зазначив, що господарські операції між позивачем та його контрагентами у перевіряє мий період мають ознаки нереальності.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Одним із контрагентом позивача у перевіряє мий період було ТОВ "Еенгерготех-Ком", основним видом діяльності якого є будівництво житлових і нежитлових будівель.

Даний контрагент позивача має необхідні дозволи та ліцензії, на підтвердження цього позивачем надано копію дозволу №069.13.48-33.12/41.20/43.22 від 04.03.2013 року (строк дії з 04.03.2013 р. по 04.03.2018 р.), копію дозволу №070.13.48-33.12/41.20/43.22 від 04.03.2013 року (строк дії з 04.03.2013 р. по 04.03.2018 р.), ліцензія № АЕ181966 від 23.11.2012 року (строк дії з 21.11.2012 р. по 21.11.2015 р.) та Акт Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області №109 від 18.11.2013 року про планову перевірку додержання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності об'єктів архітектури, яким не виявлено порушень ТОВ "Енерготех-Ком".

Також, у періоді, що перевірявся, між позивачем та ТОВ "Енерготех-Ком" було укладено договір підряду від 01.01.2013 №02/08-13, згідно якого ТОВ "Енерготех-Ком" прийняв на себе зобов'язання, своїми, або залученими силами та засобами, на свій ризик виконати роботи з будівництва КЛ1,4 кВ Високопільської сонячної електростанції потужністю 5МВт на території Високопільської сільської ради у межах населеного пункту її черги будівництва, а позивач оплатити та прийняти їх. Також, позивачем та ТОВ "Енерготех - Ком" було укладено договір підряду від 01.06.2013 №01/07-13, за яким ТОВ "Енерготех-Ком" прийняв на себе зобов'язання, своїми, або залученими силами та засойа,"и, на свій ризик виконати послуги проектувальника з проектування зовнішніх та внутрішніх мереж сонячних електростанцій, будівельних конструкцій та пожежної електростанції, а позивач зобов'язався оплатити та прийняти їх.

Виконання умов договорів підряду підтверджуються податковими накладними та актами виконаних робіт, банківськими виписками. Податкова накладна від 30.08.2013 №55 зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог п.11 підрозділу 2 розділу XX Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ, із змінами та доповненнями. Решта податкових накладних не зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки сума ПДВ менша 10 тис. грн.

Вищезазначені роботи реалізовувались на адресу ПП "Сухов" на підставі договору підряду, за яким позивач, своїми чи притягнутими силами, зобов'язався виконати електромонтажні роботи з будівництва першої черги сонячної електростанції потужністю 5МВт (с. Високопілля), а ПП "Сухов" оплатити та прийняти їх.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем надано до перевірки акт прийняття виконання будівельних робіт, податкову накладну, що зареєстрована у єдиному реєстрі податкових накладних та банківську виписку.

У перевіряємий період позивачем було укладено договір купівлі-продажу з ТОВ "Спецторг", за яким позивачем було придбано товар, для господарської діяльності. На підтвердження реальності господарських операцій по вищезазначеному договору позивачем надано видаткову накладну та банківську виписку.

Таким чином, факт отримання послуг з будівництва та послуг проектування від ТОВ "Електротех-Ком" та подальша реалізація послуг контрагенту ПП "Сухов", та факт отримання товару від ТОВ "Спецторг" підтверджується вищезазначеними документами.

Посилання відповідача на Акт перевірки ДПІ в Оболонському районі №498/26-54-22-03-07/38313556 від 15.05.2014 року по ТОВ "Енерготех-Ком, в якому зазначено про відсутність у ТОВ "Енерготех-Ком" інформації про наявність основних фондів та взагалі відсутністю його за податковою адресою, та на акт ДПІ у заводському районі №106/14-04-22-01/32819090 від 09.07.2014 року про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента "Спецторг" є необґрунтованими, оскільки зазначені акти підтверджують лише факт не проведення перевірки податковими органами з різних причин (відсутність за юридичною адресою, банкрутство контрагентів тощо).

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок).

Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань.

З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Таким чином, припущення податкової, що ТОВ "Спецторг" не може здійснити поставку товару, а ТОВ "Енерготех-Ком" не може надати послуги з будівництва та проектування ґрунтуються лише на отриманої інформації з інших актів перевірок. Реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем податковими накладними, договором купівлі-продажу, договорами підряду, банківськими виписками та актами виконаних робіт.

З цього вбачається, що при здійсненні господарських операцій з контрагентами у перевіряє мий період позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Що стосується нікчемності правочинів, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, "… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

На підставі матеріалів справи та оцінки представлених доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з цим, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-налагоджувальна фірма "АВТОМАТИКА" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.10.2014 року № 0002622202 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя В.О. Потапчук суддя Г.В. Семенюк