cpg1251
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 серпня 2015 року м. Київ К/800/60318/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Cіроша М.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014
у справі 826/9876/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські
радіотелекомунікації»
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного
управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські радіотелекомунікації» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2014 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив його в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів відповідачем проведено виїзну перевірку ТОВ «Українські радіотелекомунікації» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 104/26-57-22-09 від 13 березня 2014 року.
Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 430 719, 00 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п. п.139.1.3 п. 139.1 ст. 139 ПК України на загальну суму 494 232, 00 грн.; ст. 109, ст. 110, п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. п.164.2.17 п. 164.2 ст. 164, ст.171 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб у сумі 7238, 28 грн.
На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001392202, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 497053, 25 грн.;№ 0001402202, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 527889, 75 грн.
Задовольняючи позов повністю, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.
За приписами п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що всі необхідні первинні документи є в наявності у позивача.
У п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п.198.2 ст.198 цього Кодексу).
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).
При цьому, згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як було вірно встановлено апеляційним судом, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом.
Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 у справі 826/9876/14 слід відхилити, а судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 у справі 826/9876/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович М.В. Сірош
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 20.08.2015 |
Оприлюднено | 02.10.2015 |
Номер документу | 51773246 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Федоров М.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні