Рішення

від 12.10.2010 по справі 26/322/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.10 Справа № 26/322/10

Суддя Юлдашев О.О.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальелектрочормет»(вул. Зейська, 10, м. Запоріжжя, 69008)

до відповідачів -1: Приватного підприємства «ІВЛ»(вул. Артилеристів, 87 А, м. Запоріжжя, 69068)

2. Приватного виробничого комерційного підприємства «ГТС»(вул. Портова, 6/124, м. Запоріжжя, 69006)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача : Орендне підприємство В«Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризаціїВ» (69063, м. Запоріжжя, вул. Горького, 23)

про визнання дійсним (чинним) договору купівлі-продажу

Суддя Юлдашев О.О.

Представники:

Позивача -ОСОБА_1, довір. №б/н від 18.06.2010.

Відповідача - 1. не з'явився.

Відповідача -2. ОСОБА_2, довір. №21 від 11.10.2010.

Третьої особи -не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Стальелектрочормет» з позовною заявою до Приватного підприємства «ІВЛ» та Приватного виробничого комерційного підприємства «ГТС» про визнання дійсним (чинним) договору купівлі-продажу.

29.09.2010. порушено провадження у справі №26/322/10, судове засідання призначено на 06.10.2010.

Ухвалою від 06.10.2010. залучено до участі у справі у якості відповідача-2 -Приватне виробниче комерційне підприємство «ГТС»та призначено судове засідання на 12.10.2010.

У судовому засіданні, відкритому 12.10.2010. справу розглянуто, за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник відповідача -1 до судового засідання не з'явився. Про час та місце судового засідання відповідача повідомлено належним чином. Згідно з п. 3.6 роз'яснень Президії ВГСУ від 18.09.1997 р. № 02-5/289 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представник відповідача -2 проти позову не заперечив.

Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст.75 ГПК України у відсутність відповідача -1, за наявними в ній матеріалами, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно Договору купівлі-продажу недобудованої будівництвом будівлі від 16 серпня 1995 року Приватне підприємство «ІВЛ», продало, а ТОВ «Стальелектрочормет», придбало будівлю, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Зейська, 7. Зазначена будівля була передана Позивачу разом зі спорудами, розташованими на земельній ділянці відведеній для ведення господарської діяльності. Останнє підтверджується, зокрема, Актом приймання-передачі основних засобів від 17.08.1995 р. №18 згідно короткої характеристики якого Відповідач 1 передав, а Позивач прийняв у власність виробничі майстерні (недобудовані) по ремонту і монтажу електричного обладнання. Відповідно до примітки на другій сторінці Акту, складеного на бланку встановленого зразка, об'єкт не є добудованим, але може бути прийнятим на баланс Позивача, що підтверджується, підписами відповідних посадових осіб, в тому числі, головного бухгалтера.

У зв'язку з тим, що Цивільним кодексом, діючим на час укладання Договору, не було передбачено нотаріальне посвідчення такого правочину між юридичними особами, угоду було укладено у простій письмовій формі. П. 14 Договору передбачалося, у подальшому, укладання Договору у нотаріальній формі, але це зобов'язання сторонами не було виконано у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем Сторін. Крім цього, на час укладання Договору діяли приписи Цивільного кодексу України 1963 р. яким не було передбачено купівля-продаж незавершених будівництвом будівель та споруд і останнє стало можливим з часу набрання чинності діючим на цей час Цивільним кодексом.

Відповідно до ст. 204 (Презумпція правомірності правочину) чинного ЦК України «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, у ст. 204 ЦК проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків.

Рішеннями виконкому Запорізької міської ради народних депутатів №113/11 від 28.03.96 р. «Про виділення земельної ділянки ТОВ «Стальелектрочормет»(з додатком) та №230/21 від 27.06.2000 р. «Про виділення земельної ділянки ТОВ «Стальелектрочормет»Позивачу було підтверджено (надано) право оренди земельної ділянки на якій знаходиться нерухоме майно, що підтверджує, крім іншого, право власності Позивача на нерухоме майно. Згідно Договору оренди земельної ділянки площею 0,2850 га від 02.09.2003 р. Позивачу надано право оренди строком до 29.05.2013 року, а Договором оренди землі площею 0,0706 га від 12.03.2010 р. строком до 12.03.2015 р. Зазначеними в цьому абзаці умовами Договорів цільовим призначенням земельних ділянок є розташування та функціонування адміністративно-побутового корпусу та виробничих майстерень.

Згідно уставленої практики, Позивачем було укладено Договір №57 з виконавчим комітетом Запорізької міської ради про дольову участь у розвитку матеріально-технічної бази міського господарства згідно встановлених технічних умов при виділенні у користування земельної ділянки.

Відповідно до чинного законодавства України Позивач звернувся до управління містобудування та архітектури м. Запоріжжя із заявою (Лист №06 від 16.01.1998 р.) на розробку архітектурно-планувального завдання на проектування об'єктів: нового будівництва, розширення, реконструкції, капітального ремонту та комплексного благоустрою території. Останнє надало Позивачу надало архітектурно-планувальне завдання і в 1999 р. підприємством «Малахіт», на підставі заяви Позивача, складено робочий проект на адміністративно-побутовий корпус та виробничі майстерні (Шифр №3/97). Робочий проект включає в себе розробку документації під будівництво адміністративно-побутового корпусу на 25 чоловік, вигріб для каналізаційних стоків, а також реконструкцію існуючої будівлі під майстерню по виготовленню металовиробів. Крім того, до проекту увійшли кошторисна документація, робочі креслення та розділи відносно архітектурно-будівельного рішення, водопроводу і каналізації, опалення, вентиляції, електротехнічні рішення, заходи щодо безпеки охорони праці, навколишнього середовища, тощо. При проектуванні забудови Позивачем здійснені усі необхідні погодження з відповідними службами м. Запоріжжя та укладені договори про виконання тих чи інших технічних умов із зацікавленими організаціями чи контролюючими органами, які в передбачені законом строки надали Позивачу позитивні висновки щодо проекту забудови.

Крім цього, головою містобудівної ради відповідно до ОСОБА_1 з Протоколу засідання містобудівної ради при головному управлінні архітектури та містобудуванні м. Запоріжжя №244 від 12.03.2003 р. затверджено робочий проект адміністративно-побутового корпусу та виробничих майстерень.

Як передбачалося проектом забудови земельної ділянки, Позивач реконструював та розширив площу забудови, придбаної згідно Договору купівлі-продажу в результаті чого на орендованій Позивачем земельній ділянці матеріалами технічної інвентаризації, виконаними ОП Запорізьким МБТІ зазначені на викопіюванні наступні будівлі та споруди: Будівля механічної майстерні -літ. А; Будівля майстерні -літ. Б; Адміністративна будівля -літ. В-2; Вбиральня -літ. Г; Паркани -№1, 2. Ворота -№3, 4, 5; Сховища -№6; Підпірна стіна -№7, Трансформаторна підстанція -№8.

Розпорядженням голови Заводської районної адміністрації від 30.11.2004 р. №1368 р адміністративно-побутовому корпусу та виробничим майстерням Позивача змінено поштову адресу на вул. Зейська, 10.

Конституція України передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. ст. 41, 42). ОСОБА_3 України встановлює положення, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Вказані положення Конституції України про власність співвідносяться із ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, згідно якої кожна фізична і юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як на користь суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Вказані приписи Конституції України отримали свій подальший розвиток в Цивільному кодексі України від 16.01.03 р. №435, далі -ЦК, відповідно до ст. ст. 316, 319, 320, 321, 328 якого право власності - це право особи на майно, яке воно здійснює відповідно до закону, включаючи здійснення підприємницької діяльності і яке придбане правомірно, якщо інше прямо не витікає із закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні. Власник володіє, користується, розпоряджається майном за власним розсудом. Він має право здійснювати відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Статтею 20 Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 р., далі -ГК, передбачено, що Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів і кожен з них має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно п. 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Мінюсту України від 07.02.02 р. № 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 18.02.02 р. за №157/6445, далі - Тимчасове положення, обов'язковій реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених керувати державним майном.

Відповідно до Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, передбаченого Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим Наказом Мінюсту України від 07.02.02 р. № 7/5 і зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України 18.02.02 р. за №157/6445, одним з таких правовстановлювальних документів є рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Вищезазначені обставини та надані суду документи підтверджують право власності Позивача на зазначене вище майно та відповідну державну реєстрацію свого права власності у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно для здійснення своєї підприємницької діяльності.

Відсутність державної реєстрації права власності на майно позбавляє Позивача можливості у передбаченому чинними приписами законодавства України підтвердження свого права власності та викликає сумніви у відносинах з третіми особами та сторонами договірних відносин за участі Позивача.

Так, Договором №12 оренди нерухомого майна від 14.01.2009 р., укладеним між Позивачем та Приватним виробничо-комерційним підприємством «ГТС», Відповідач 2, перший зобов'язався надати другому право оренди приміщень, розташованих на першому поверсі будівлі, загальною площею 52 кв.м. для здійснення Відповідачем 2 своєї господарської діяльності. Однією із вимог, передбачених Договором (ст. 2) є надання Позивачем правовстановлювальних документів на зазначені приміщення: Свідоцтва на право власності чи ОСОБА_1 з державного реєстру прав власності на нерухоме майно та відповідного викопіювання з технічного паспорту. Зазначені вимоги, за домовленістю сторін, необхідні для правильного розрахунку орендної плати та дотримання чинних приписів законодавства України про оренду нерухомого майна, в тому числі, для правильного ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Не виконання Позивачем умов Договору спричинило напружені відносини між сторонами Договору та появу сумнівів у Відповідача 2 щодо наявності правовстановлюючих документів у першого чи правомочності розпорядження майном, адже наявність спірних чи необумовлених Договором обставин могло ускладнити господарську діяльність Відповідача 2 у випадку оренди майна.

Листами №23 від 30.01.2009 р. №29 від 12.02.2009 р. Відповідач 2 попередив Позивача про обов'язкове виконання Договору і зазначив, що у випадку його не виконання може терпіти збитки і буде змушений звернутися до Господарського суду про стягнення з нього заподіяних збитків та втраченого прибутку. Крім цього, Відповідач 2 висловив сумніви щодо належності майна Позивачу.

Свого часу Відповідач 2 мав можливість ознайомитись із Договором купівлі-продажу майна, чинність якого може бути підтверджена судом, адже його умови та наявність проектно-кошторисної документації, розробленої ліцензійною установою, не суперечать закону, а отже, Позивач дійсно є власником зазначеного у позовній заяві майна.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, далі -ЦК, «Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності». Таким чином, предметом цього позову є вимога Позивача про визнання свого права власності на ОСОБА_2, яким він володіє у відповідності з чинним законодавством і мова, в цьому випадку, не йдеться про відносини зобов'язального чи договірного характеру між сторонами.

Згідно ЦК України позов про визнання права власності на майно необхідний Позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації Позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності Позивача безпосередньо інші особи ще не порушили, він може звернутися до суду з заявою про визнання права власності, яка матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб, крім обов'язку не перешкоджати власнику майна володіти належним йому майном.

Позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи. Відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна Позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин. В цьому випадку такою особою є Приватне виробничо-комерційне підприємство «ГТС», адже укладання Договору купівлі-продажу нерухомого майна, не посвідченого нотаріально, була дозволена Цивільним кодексом 1963 р. у зв'язку з чим, може викликати сумнів у цей час.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з тим, що Договір, який є предметом позовної заяви, укладено в грошових одиницях 1995 року, (карбованцях), розрахунок державного мита проведено відповідно до вимог Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні»від 25 серпня 1996 року N 762/96 згідно якого «П. 3 Українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню», тобто ціна договору становить 25 000 грн. 00 коп.

Судові витрати слід віднести на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати дійсним (чинним) Договір купівлі-продажу недобудованої будівництвом будівлі від 16 серпня 1995 року.

Визнати право власності на нерухоме майно, будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Зейська, 10 і складаються з:

- Будівля механічної майстерні -літ. А;

- Будівля майстерні -літ. Б;

- Адміністративна будівля -літ. В-2;

- Вбиральня -літ. Г;

- Паркани -№1, 2.

- Ворота -№3, 4, 5;

- Сховища -№6;

- Підпірна стіна -№7;

- Трансформаторна підстанція -№8 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Стальелектрочормет»(69008, м. Запоріжжя, вул. Зейська, 10, код ЄДРПОУ 20481970 ).

Суддя О.О. Юлдашев