Рішення

від 20.08.2015 по справі 910/13528/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2015Справа №910/13528/15

За позовом ОСОБА_1

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛИЦЯ-РІЕЛТОР"

2.ОСОБА_5

про визнання недійсними рішення загальних зборів та редакції статуту

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - ордер №АА023468 від 15.07.2015;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_4 - ордер №КВ144340 від 28.07.2015;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Громадянин ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛИЦЯ-РІЕЛТОР" та гр. ОСОБА_5 про визнання недійсними рішення Загальних зборів ТОВ "СТОЛИЦЯ-РІЕЛТОР", оформленого протоколом №14 від 15.12.2010, та визнання недійсною нової редакції Статуту ТОВ "СТОЛИЦЯ-РІЕЛТОР" від 14.02.11 р., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2436,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що прийняте загальними зборами ТОВ «Столиця-Ріелтор» 15.12.2010 рішення про збільшення статутного капіталу ТОВ «Столиця-Ріелтор» з 500 000,00 грн. до 1 016 600,00 грн., перерозподіл часток учасників та затвердження нової редакції Статуту товариства, водночас, порушує його корпоративні права, а саме право на отримання дивідендів від діяльності товариства, отримання активів при ліквідації товариства та право на участь в управлінні товариством, оскільки зазначене збільшення статутного капіталу ТОВ «Столиця-Ріелтор» відбулось без надання згоди дружини гр. ОСОБА_5 ОСОБА_6 на передачу до статутного фонду товариства нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, літера «Б» загальною площею 1 360,60 кв.м як спільного сумісного майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 порушено провадження у справі № 910/13528/15 та призначено до розгляду на 10.06.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 15.07.2015.

15.07.2015 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 розгляд справи призначено на 28.07.2015.

Ухвалою суду від 28.07.15 р. розгляд справ відкладено на 20.08.15 р..

В судове засідання 20.08.15 р. з'явились уповноважені представники позивача і відповідача 2.

Уповноважений представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 28.07.15 р., яка направлялась відповідачу 1 на адресу, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Антонова, 5Б, м. Київ, 03110, та як співпадає із місцезнаходженням ТОВ «Столиця-Ріелтор» згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, на час проведення судового засідання 20.08.15 р. повернута до суду відділенням поштового зв'язку за закінченням встановленого терміну зберігання поштового відправлення.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 1 позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач 1 був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача 1 в судове засідання суд не повідомлено.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.07.2015 представником позивача через канцелярію суду подано повідомлення про відсутність спору між тими ж сторонами про той же предмет та з тих же підстав в інших судових органах б/н від 14.07.2015 та пояснення б/н від 14.07.2015, в яких позивач зазначає, що шляхом внесення гр. ОСОБА_5 до статутного капіталу ТОВ "Столиця-Ріелтор" нерухомого майна, а саме: нежилих приміщень виробничого комплексу №1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, літ. Б, оціненого учасниками у розмірі 516 600,00 грн., в результаті збільшення розміру статутного капіталу та проведення перерозподілу часток належна частка позивачу склала 24,59 % статутного капіталу товариства, а частка відповідача 2 - 75,41 %, внаслідок чого частка позивача в статутному капіталі зменшилась з 50% до 24,59 %, що призвело до зменшення кількості голосів на Загальних зборів, та, відповідно, зменшення розміру дивідендів від діяльності товариства. Пояснення разом з повідомленням долучено судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 28.07.2015 через канцелярію суду представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву б/н від 15.07.2015, в якому останній зазначає, що вимога позивача про необхідність письмової згоди гр. ОСОБА_6 на передачу відповідачем 2, як учасником товариства, майнового внеску до статутного капіталу не може ґрунтуватись на положеннях ст.65 СК України, оскільки вказана норма передбачає надання згоди другого з подружжя при укладенні одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і державної реєстрації, а також договорів щодо цінного майна. На думку відповідача 2 оскільки протокол загальних зборів товариства за своїм змістом не є правочином і не може ототожнюватись з договором, на вказані відносини учасників товариства з товариством не поширюється дія статті 65 СК України, зокрема, і на випадки реалізації учасником господарського товариства свого права на здійснення внесків до статутного капіталу товариства. Відзив долучено судом до матеріалів справи.

Крім того до початку судового засідання 28.07.15 р. представником позивача через канцелярію суду подано клопотання б/н від 15.07.2015 про долучення документів до матеріалів справи, серед яких, зокрема, позовна заява із зміненими позовними вимогами, в якій позивач просить суд визнати недійсними рішення Загальних зборів Учасників ТОВ "Столиця - Ріелтор", оформлене протоколом № 14 від 15.12.10 р., а також п.5.1 Статуту ТОВ "Столиця - Ріелтор" в редакції від: 14.02.11 р., 17.01.12 р., 07.11.12 р. та 19.03.15 р., а також стягнути з відповідача 2436,00 грн. судового збору. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.07.15 р. представником відповідача 2 подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 28.07.2015. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.07.15 р. представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 28.07.2015, а саме доказів направлення позовної заяви із змінами разом з додатками до неї відповідачу 1.

Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 20.08.15 р. від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання б/н від 20.08.15 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.3.12 Постанови № 18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Предметом позову як матеріально - правової вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є способи захисту цього права чи інтересу, передбачені ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12р. "Про судове рішення" зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

За результатами розгляду в судовому засіданні 20.08.15 р. поданої позивачем позовної заяви (зміна позовних вимог) від 15.07.15 р. та виходячи зі змісту позовної заяви б/н від 26.05.15 р. суд розцінює подану заяву як заяву про зміну предмету позову.

Враховуючи, що зміна предмету позову є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, останньому було надано можливість надання заперечень щодо нового предмета позову та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказану позовну заяву (зміну позовних вимог) (про зміну предмету позову) до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 20.08.15 р. сторонами суду не надано.

Від відповідача 1 заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 29.05.15 р., 10.06.15 р., 20.07.15 р. та 28.07.15 р., відповідачем 1 суду не надані.

Відповідно до п. 2.3 постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача 1 в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач 1 не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем 1 не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представники позивача та відповідача 2 проти розгляду справи за відсутності представника відповідача 1 не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача 1, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 20.08.15 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 20.08.15 р. проти позовних вимог заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Порядок створення та управління товариством, відносини учасників між собою та з товариством, правовий статус учасників та самого господарського товариства, яким є товариство з обмеженою відповідальністю, визначаються й регулюються, зокрема, § 1 глави 8 Цивільного кодексу України, главами 7, 9 Господарського кодексу України, Законом України „Про господарські товариства" тощо.

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно частин 1 та 2 статті 83 ЦК України юридична особа може створюватися у формі, зокрема, товариства, яким є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників) які мають право участі у цьому товаристві.

Статтею 84 ЦК України встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю є підприємницьким товариством. За статтею 62 ГК України підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом, юридичною особою, має відокремлене майно, самостійних баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Частиною 5 статтею 63 ГК України визначено, що господарське товариство, як корпоративне підприємство діє, зокрема, на основі об'єднання майна засновників (учасників), їх спільного управління справами.

За правилами частини 4 статті 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Згідно частини 3 статті 83 ГК України господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Згідно даних реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця-Ріелтор» (код ЄДРПОУ 31169986) (далі - Товариство, відповідач у справі), наданої Реєстраційною службою Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом'янського району Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України, 23.10.00 р. було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця-Ріелтор», номер запису 05684. На дату державної реєстрації статутний фонд товариства становив 12000,00 грн..

Частиною 1 ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Відповідно до ст. 4 вказаного Закону товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.

За змістом ст. 82 ГК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу. Статут товариства з обмеженою відповідальністю також повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця - Ріелтор» є самостійним господарюючим суб'єктом, що має, зокрема, відокремлене майно, та діє на підставі Статуту, затвердженого засновниками протоколом № 1 від 12.10.00 р..

Згідно зі ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Як вбачається зі статуту ТОВ «Столиця - Ріелтор», вищим органом управління товариства є загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасник вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або його представникові. Представники учасників на зборах можуть бути постійними або призначеними на певний строк.

Кожен учасник на зборах має кількість голосів, пропорційну розміру його частки у статутному (складеному) капіталі.

Пунктом 7.5. Статуту ТОВ «Столиця - Ріелтор» передбачено, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що в сукупності володіють більш як 60 % голосів.

Відповідно до протоколу загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця-Ріелтор" від 12 жовтня 2000 р. засновниками товариства були гр. ОСОБА_5, гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_8, при цьому учасникам належали такі частки у статутному капіталі: 1800,00 грн., що становить 15% статутного фонду, 6000,00 грн., що становить 50% статутного фонду та 4200,00 грн., що становить 35% статутного фонду відповідно.

В подальшому рішеннями загальних зборів ТОВ «Столиця-Ріелтор» розміри належних учасникам товариства часток змінювались та змінювався склад учасників товариства.

Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно рішення Загальних зборів ТОВ "Столиця-Ріелтор", оформленого протоколом № 12 від 01.08.2010 р., гр. ОСОБА_5, який володів часткою 100 % статутного капіталу товариства, вирішив надати попередню згоду на внесення до статутного капіталу товариства нерухомого майна - нежитлових приміщень виробничого комплексу № 1 загальною площею 1 360,60 кв.м, що складає 72/2000 частини від майнового комплексу площею 47 754,70 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, літера «Б», що належить йому на праві приватної власності згідно з договором про виділ частки з нерухомого майна від 6 листопада 2006 року, рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації «Ліга-Парітет» від 9 грудня 2006 року та виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2007 року у справі № 6-139, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна за №486-з від 14 лютого 2007 року.

В якості запрошеної особи у зазначеному протоколі зазначена ОСОБА_6, від імені якої діяла ОСОБА_9 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23.02.2009 р., яка засвідчила своїм підписом вказаний протокол не зазначивши про наявність зауважень та заперечень.

Згідно рішення Загальних зборів ТОВ "Столиця-Ріелтор", оформленого протоколом № 13 від 13.12.2010 р. ОСОБА_5, який володів часткою 100 % статутного капіталу, передав частку у розмірі 50 % статутного капіталу товариства ОСОБА_1, що становила 250 000,00 грн., у зв'язку з чим позивача було прийнято до складу учасників товариства із часткою 50% статутного капіталу та затверджено нову редакцію Статуту.

Зокрема, згідно п.5.1 Статуту в редакції, затвердженій протоколом № 13 від 13.12.10 р. створено статутний капітал товариства у розмірі 500 000,00 грн. з наступним порядком формування: ОСОБА_5 - 250000,00 грн., що становить частку у статутному (складеному) капіталі Товариства рівну 50% та ОСОБА_1 - 250 000,00 грн.. що становить частку у статутному капіталі товариства рівну 50%.

Згідно рішення загальних зборів ТОВ "Столиця-Ріелтор", оформленого протоколом № 14 від 15.12.2010, за присутності гр. ОСОБА_5, який володіє часткою 50% статутного (складеного) капіталу, та гр. ОСОБА_1, який володіє часткою 50% статутного (складеного) капіталу, загалом які є власниками часток, що складають 100,00% у статутному (складеному) капіталі ТОВ «Столиця-Ріелтор», одностайним голосуванням присутніх учасників товариства збільшено статутний капітал товариства до 1016600,00 грн. та визначено порядок його збільшення шляхом внесення відповідачем 2 до статутного фонду Товариства належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення виробничого комплексу № 1 загальною площею 1 360,60 кв.м, що складає 72/2000 частини від майнового комплексу площею 47 754,70 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, літера «Б». Вказане майно належить йому на праві приватної власності згідно з договором про виділ частки з нерухомого майна від 6 листопала 2006 року, рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації «Ліга-Парітет» від 9 грудня 2006 року та виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 6-139 від 17 січня 2007 року, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна за №486-з від 14 лютого 2007 року (запис внесено в реєстрову книгу № у-6з-56), оцінене учасниками товариства у розмірі 516 000,00 грн..

Вказане нерухоме майно було передано до статутного капіталу товариства та збільшений розмір статутного капіталу за рахунок майнових внесків учасників і проведено перерозподіл часток, внаслідок чого частка позивача в статутному капіталі товариства склала 24,59% (766600,00 грн.), частка відповідача 2- 75,41% (250000,00 грн.).

Протоколом № 15 загальних зборів учасників ТОВ «Столиця-ріелтор» від 09.02.10 р. затверджено, зокрема, нову редакцію статуту товариства та відповідні зміни до нього, які не пов'язані з внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

14 лютого 2011 року було здійснено державну реєстрацію нової редакції Статуту ТОВ «Столиця-Ріелтор», а майно, внесене учасниками перейшло у власність товариства. Визначено наступний порядок формування статутного (складеного) капіталу та розмір часток учасників: ОСОБА_5 - 766600,00 грн., при цьому частка складається з грошового внеску 25000,00 грн. та майнового внеску у вигляді вищевказаного нерухомого майна вартістю 516600,00 грн.; ОСОБА_1 - 2500000,00 грн., при цьому частка останнього складається з відповідного грошового внеску.

Положення щодо впливу додаткових внесків учасників на розмір їх частки у статутному (складеному) капіталі залишилось у вказаній редакції статуту без змін.

25.08.2011 р. ОСОБА_5 була здійснена технічна інвентаризація приміщень, з якої виявлено розбіжності в загальній площі приміщення, що виникла у зв'язку з неточністю в обмірах в 2008 р. (зміна лінійних розмірів). Згідно поточної інвентаризації загальна площа нежилих приміщень становить не 1360,60, а 1603,3 кв.м., що підтверджувалось технічними паспортами приміщень.

Оскільки про даний факт при передачі нежилих приміщень до статутного капіталу товариства відповідачу не було відомо, ТОВ «Столиця-Ріелтор» було позбавлене можливості оформити в установленому законом порядку право власності на вказане майно, у зв'язку з чим звернулось до суду з позовною завою про визнання права власності на зазначене майно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2012 р. у справі № 41/525, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Столиця - Ріелтор» про визнання недійсним рішення загальних зборів та за зустрічним позовом ТОВ «Столиця-Ріелтор» до ОСОБА_5 про визнання права власності на нежилі приміщення, які внесені останнім до статутного капіталу товариства на підставі оскаржуваних рішень, в задоволенні первісного позову відмовлено частково, зустрічний позов задоволено повністю, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Столиця-Ріелтор» (місцезнаходження: 01135, м. Київ, Печерський р-н, вул. Золотоустівська, буд. 23, літера «А», код ЄДРПОУ 31169986) право власності на нежитлові приміщення в Літері Б', що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 603,3 кв.м., а саме: група приміщень № 11 загальною площею 232,3 кв.м., група приміщень № 11а загальною площею 158,4 кв.м., група приміщень № 11б загальною площею 555,3 кв.м., група приміщень № 11в загальною площею 243,4 кв.м. (всього по групі приміщень № 11, № 11а, № 11б, № 11в - 1 189,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Літера Б', перший поверх) та група приміщень № 12 загальною площею 413,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (Літера Б', тех. поверх ).

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Згідно п. 2.6. Постанови № 18 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, факти, встановлені рішенням господарського суду по справі № 41/525 від 30.01.12 р., яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення.

Рішенням господарського суду міста Києва по справі № 41/525 від 30.01.12 р. було встановлено, що внаслідок внесення ОСОБА_5 майнового внеску у вигляді нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Столиця-Ріелтор», ОСОБА_5 втратив право власності на нього та отримав корпоративні права, а власником переданого майна є ТОВ «Столиця-Ріелтор». При цьому за висновками суду невідповідність оскаржуваного рішення чинному законодавству ОСОБА_5 в межах розгляду справи № 41/525 не доведена та спростована матеріалами справи.

Доказів скасування або зміни зазначеного рішення суду Господарського суду міста Києва у справі № 41/525 від 30.01.12 р. сторонами не надано.

Суд зазначає, що позовні вимоги у даній справі стосуються права власності на частку у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю, тобто випливають з правовідносин, які регулюються законодавством щодо господарських товариств, а саме Законом України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), яким врегульовано порядок збільшення у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю, компетенцію загальних зборів учасників товариства тощо.

Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України та Законом України «Про господарські товариства».

Так, згідно ст. 1 вказаного закону господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно статті 12 Закону України «Про господарські товариства», статей 66, 85 ГК України, статті 115 ЦК України власником майна, грошових коштів, переданих учасниками товариства у власність товариства як вклад до статутного (складеного) капіталу (внески засновників і учасників за Господарським кодексом України) - є господарське товариство.

Аналогічні положення про те, що джерелами формування майна товариства є грошові та матеріальні внески засновників (учасників) містяться в статті 4 статуту ТОВ "Столиця-Ріелтор".

Вкладами учасників та засновників до статутного капіталу господарського товариства згідно з приписами ст. 115 Цивільного кодексу України, ст. 86 Господарського кодексу України можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства.

Отже, будь-яке майно, що передане учасником як вклад до господарського товариства і включене до його статутного капіталу, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства.

Згідно ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно приписів ст. 16 Закону України «Про господарські товариства» товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу. Збільшення статутного (складеного) капіталу може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом. Зменшення статутного (складеного) капіталу при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається. Рішення про зміну розміру статутного (складеного) капіталу товариства набирає чинності з дня внесення таких змін до державного реєстру.

Із приписами вказаної статті Закону кореспондується п.5.1 Статуту ТОВ «Столиця-Ріелтор», згідно якого збільшення статутного (складеного) капіталу може бути здійснене лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів. Збільшення статутного капіталу може бути здійснене з рахунок прибутку від господарської діяльності товариства, а у разі необхідності - за рахунок додаткових внесків його учасників пропорційно їх часткам у статутному (складеному) капіталі, розширенням складу учасників товариства або іншим способом відповідно до чинного законодавства України. Додаткові внески учасників впливають на розмір їх частки у статному (складеному) капіталі.

Пункт "а" частини 1 статті 59 даного Закону відносить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства вирішення питання щодо встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів.

Статтею 59 Закону України «Про господарські товариства» встановлено умову, при якій загальні збори учасників вважаються повноважними для прийняття такого рішення, а саме, якщо за таке рішення повинні проголосувати учасники, які володіють більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. Лише при порушенні даної вимоги законодавства загальні збори учасників товариства будуть вважатися нелегітимними, а прийняті ними рішення незаконними.

Згідно п. 5.2 Статуту зміни розміру статутного (складеного) капіталу товариства відбуваються за рішенням загальних зборів Учасників товариства.

При цьому питання щодо внесення змін до Статуту товариства і розміру статутного (складеного) капіталу товариства у відповідності до п.п.2 п.7.3 Статуту належить до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Як вбачається зі змісту вказаного протоколу від 15.12.10 р., яким оформлено спірне рішення загальних зборів учасників ТОВ «Столиця-Ріелтор», позивач як учасник товариства, що володіє часткою статутного капіталу в розмірі 50 %, був повідомлений про загальні збори учасників ТОВ «Столиця - Ріелтор» від 15.12.10 р. та брав участь у вказаних зборах, при цьому розміри часток учасників в статутному капіталі по 50 %, а також їх голоси під час голосування та прийняття рішень по питанням порядку денного є рівнозначно вирішальними при визначенні кворуму та повноважності зборів як таких.

Пунктами 17, 18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" передбачено, що рішення загальних зборів учасників є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського товариства можуть бути порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, позбавлення учасника товариства можливості взяти участь у загальних зборах, порушення прав чи законних інтересів учасника товариства рішенням загальних зборів. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є прийняття загальними зборами рішень за відсутності кворуму для проведення загальних зборів. Суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, що за своєю правовою природою є актами, дійсні, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та зважаючи на наявні матеріали справи, суд зазначає, що загальні збори товариства, рішенням яких було збільшено статутний капітал товариства та проведено перерозподіл часток учасників, проведено з дотриманням норм чинного законодавства.

Позивач зазначає в позовній заяві, що в грудні 2014 року йому стало відомо про спір між гр. ОСОБА_5 та його колишньою дружиною гр. ОСОБА_10 про поділ майна подружжя, предметом якого є, зокрема, майно, передане гр. ОСОБА_5 в якості внеску до статутного капіталу товариства на підставі рішення Загальних зборів ТОВ "СТОЛИЦЯ-РІЕЛТОР", оформленого протоколом №14 від 15.12.2010 р..

Крім того, позивач вважає, що оскільки спірне нерухоме майно набуте відповідачем за час шлюбу, воно є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно розпорядження таким майном, зокрема, передача його до статутного капіталу товариства, повинно здійснюватись у відповідності до вимог ст.65 Сімейного кодексу України, а саме за наявності письмової згоди іншого з подружжя.

При цьому, враховуючи наявність спору щодо вказаного майна між колишнім подружжям, позивач стверджує, що передача вказаного майна здійснена всупереч вимог Закону України «Про господарські товариства» без отримання згоди колишньої дружини відповідача, що порушує його права на отримання дивідендів від діяльності товариства, право на отримання активів при ліквідації товариства та право на участь в управлінні товариством, тобто в майбутньому можуть бути порушені його права як учасника товариства, оскільки можливий перерозподіл часток учасників на підставі судового рішення, що вплине на його права і законні інтереси.

Статтею 100 ЦК України встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

У відповідно до статті 271 ЦК України зміст особистого немайнового права, до якого згідно статті 100 цього ж Кодексу належить право участі у товаристві, становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

В силу частини 3 статті 269 ЦК України фізична особа не може бути позбавлена права участі в товаристві.

Як визначено ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Суд наголошує, що наявність між подружжям цивільного спору, пов'язаного з розподілом спільного майна, не впливає на статус майна як внесок до статутного капіталу господарського товариства з передачею у власність товариства, оскільки передача майна до статутного капіталу юридичної особи є правочином, який у відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України є дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, в момент передачі майна товариству в обмін на корпоративні права в ньому (отримання частки у статутному капіталі юридичної особи) гр. ОСОБА_5 були свідомо припинені цивільні права на це майно з набуттям корпоративних прав на участь в управлінні господарським товариством, отримання певної частки прибутку даної організації, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (стаття 167 Господарського кодексу України).

Стаття 57 СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. Так, за змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», виходячи зі змісту ч.ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів, а у разі використання одним із подружжя спільних коштів всупереч ст. 65 СК України інший з подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Тобто, з моменту внесення вкладу до статутного капіталу господарського товариства він є виключно власністю самого товариства, а спільні грошові кошти чи майно подружжя, внесене до статутного фонду, втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

У зв'язку з викладеним нерухоме майно, внесене одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільного майна подружжя, стає власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об'єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого майна.

Таким чином, суд доходить висновку, що якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.15 р. у справі № 6-38цс15.

При цьому, суд зазначає про відсутність нотаріально посвідчених заяв дружини учасника товариства ОСОБА_6 або її уповноваженого представника про згоду на внесення ОСОБА_5 нерухомого майна до статутного капіталу товариства, проте вказаний факт не може розцінюватись судом в якості підстав для визнання недійсним спірного рішення загальних зборів ТОВ «Столиця-Ріелтор» в розрізі приписів ст. 65 СК України щодо обов'язкової наявності письмової згоди дружини на вчинення відповідних дій.

Крім того, спір щодо поділу майна подружжя, що існує між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_6, жодним чином не впливає на права та обов'язки позивача як учасника товариства, оскільки суду не надано доказів оспорювання гр. ОСОБА_6 права власності товариства на нерухоме майно, передане гр. ОСОБА_5 до статутного фонду товариства.

Суд також приймає до уваги той факт, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23.10.2014 р. у справі № 22-ц/796/5438, яке набрало чинності, вирішено питання поділу спільного сумісного майна подружжя, зокрема, на користь гр. ОСОБА_6 із гр. ОСОБА_5 стягнуто відповідну грошову компенсацію за відчужене без її згоди майно, зокрема, і спірну будівлю.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, а також приписи ст. 35 ГПК України, відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду у господарській та цивільній справах, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суд доходить висновку про правомірне набуття товариством права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення виробничого комплексу №1 загальною площею 1603,3 кв.м, що складає 72/2000 частини від майнового комплексу площею 47 754,70 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, літера «Б», що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2012 р. у справі № 41/525, отже не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення Загальних зборів ТОВ "СТОЛИЦЯ-РІЕЛТОР", оформленого протоколом №14 від 15.12.2010 р. з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Розглядаючи справу у контексті задоволення чи відмови у задоволенні іншої позовної вимоги про визнання недійсними пункту 5.1 у редакції статуту товариства з обмеженою відповідальнісю "Столиця-Ріелтор" від 14 лютого 2011 року, пункту 5.1 у редакції статуту товариства з обмеженою відповідальнісю "Столиця-Ріелтор" від 17 січня 2012 року, пункту 5.1 у редакції статуту товариства з обмеженою відповідальнісю "Столиця-Ріелтор" від 7 листопада 2012 року, пункту 5.1 у редакції статуту товариства з обмеженою відповідальнісю "Столиця-Ріелтор" від 19 березня 2015 року, суд вважає за необхідне зазначити, що Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, згідно викладених в постанові Вищого господарського суду України від 2 вересня 2013 року у справі №5002-20/1772-2011 особлива правова природа статуту товариства як нормативно-правового акту локальної дії, відмінна від правової природи правочину (договору), встановлює певні обмеження щодо можливості застосування такого способу захисту суб'єктивного цивільного права, як визнання статуту або окремих його положень недійсним.

Вони полягають в тому, що на відміну від правочину, який є юридичним фактом (дією) та може визнаватись недійсним з моменту вчинення, незалежно від того, чи припинили своє існування правовідносини, які виникли внаслідок вчинення цього правочину, не може бути визнана недійсною редакція статуту, яка вже не діє на момент розгляду позовних вимог у суді, оскільки такий локальний нормативний акт вже не є чинним.

Таким чином, пункт 5.1 у редакції статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 14 лютого 2011 року, пункт 5.1 у редакції статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 17 січня 2012 року, пункт 5.1 у редакції статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 7 листопада 2012 року є такими, що вже не діють, у силу того, що 19 березня 2015 року були внесені останні зміни до п. 5.1 статуту, а відтак вказані пункти статуту у попередніх редакціях не можуть бути визнані недійсними.

Щодо визнання недійсним пункту 5.1 у редакції статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 19 березня 2015 року, яким визначені розмір статутного фонду товариства за рахунок грошових та майнових внесків його учасників на загальну суму 1 266 600,00 грн. та встановлені розміри часток учасників: ОСОБА_11 - 1 016 600,00 грн., що становить 80,26 % та складається з майнового внеску - нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень виробничого комплексу №1 загальною площею 1 360,60 кв.м, що складає 72/2000 частини від майнового комплексу площею 47 754,70 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та грошового внеску у розмірі 500 000,00 грн., і ОСОБА_1 - 250 000,00 грн., що становить 19,74%, суд приходить до висновку, що в даному випадку відбулася зміна персонального складу учасників товариства з гр. ОСОБА_5 на ОСОБА_11.

Враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор", оформленого протоколом № 14 від 15.12.2010, а вихід з числа учасників товариства є безумовним суб'єктивним особистим немайновим корпоративним правом особи, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про визнання недійсним п. 5.1 чинної редакції статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 19 березня 2015 року.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити повністю позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 80, 83, 87, 115 Цивільного кодексу України, ст.ст. 83, 86, 167 Господарського кодексу України, ст. 65 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 59 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складений та підписаний 24 вересня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон