Рішення

від 15.09.2015 по справі 910/20440/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2015Справа №910/20440/15 За позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЄФ-БЕЙС"

про стягнення 30 096,00 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Калінчук В.В. - представник, довіреність № 056/24-93 від 14.01.2015;

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЄФ-БЕЙС" про стягнення заборгованості в розмірі 30096,00 грн., а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 4094 оренди житлового приміщення від 01.03.2006 в частині своєчасного внесення орендної плати. При цьому рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.14 р. у справі № 910/18761/14 за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЄФ-БЕЙС" про стягнення 16051,20 грн. було стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість на підставі Договору № 4094 оренди житлового приміщення від 01.03.2006 р. за фактичне користування житловим приміщенням та неустойку за період з 01.08.2013 р. по 31.03.2014 р. Оскільки відповідач продовжує займати надане йому в оренду житлове приміщення, в зв'язку з невнесенням останнім орендної плати виникла заборгованість за фактичне користування житловим приміщенням за період з 01.04.2014 р. по 30.06.2015 р. в сумі 10032,00 грн. та заборгованість з неустойки в сумі 20064,00 грн. за період з 01.04.2014 р. по 30.06.2015 р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2015 порушено провадження у справі № 910/20440/15 та призначено до розгляду на 15.09.2015.

У судове засідання 15.09.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 15.09.2015 р. не з'явився.

Копія ухвали суду від 10.08.2015 р., яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04073, м. Київ, вул. Фрунзе, 127, на час проведення судового засідання 15.09.2015 повернулось на адресу господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім цього, підпунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання від представників сторін про здійснення фіксації судового засідання технічними засобами до суду не надходило. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 15.09.15 р. представник позивача подав письмові пояснення по справі б/н б/д та клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 15.09.2015, які судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 15.09.15 р. позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 15.09.15 р. до суду не надходило.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судове засідання суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалою суду від 10.08.15 р., відповідачем суду не надані, позивачем - надані не в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, відповідачем не надано суду відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 15.09.15 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" було створено рішенням Київської міської ради від 01.03.2001 р. № 217/1194 "Про створення комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на базі Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП "Київжитлоспецексплуатація".

На підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.11.2001 р. № 2419 "Про будинки комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" будинок № 10 по вул. Борщагівській закріплено за Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" як будинок маневреного фонду.

01 березня 2006 р. між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЄФ - БЕЙС" (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 4094 оренди житлового приміщення (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1, 1.2. Договору орендодавець надає, а орендар, на визначений у п. 5.1. термін приймає в орендне користування житлове приміщення: квартиру №53 у будинку №10 на вул. Борщагівській в місті Києві з характеристикою: житлова площа - 40,1 кв.м., загальною площею 57,8 кв. м.

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили орендну плату, обов'язки та права сторін, їх відповідальність та інші умови тощо.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 Цивільного кодексу України.

Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Водночас, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1 та 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до частини 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Договір відповідно до п. 5.1 укладався на строк з 01.03.2006 р. по 01.09.2006 р.

Строк дії Договору було пролонговано на підставі Додаткової угоди № 1 від 02.09.2006 з 02.09.2006 по 31.12.2006, Додаткової угоди № 2 від 23.10.2006 з 01.01.2007 по 30.06.2007, Додаткової угоди № 3 від 01.10.2007 з 01.07.2007 по 31.12.2007, Додаткової угоди № 4 від 28.11.2007 з 01.01.2008 по 30.06.2008, Додаткової угоди № 5 від 14.08.2008 з 01.07.2008 по 31.12.2008. Копії вказаних Додаткових угод наявні в матеріалах справи.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на підставі вказаного Договору відповідачу було надано в орендне користування житлове приміщення (квартира № 53 у будинку № 10 на вул. Борщагівській з характеристикою: житлова площа - 40,1 кв.м, загальна площа - 57,8 кв.м.), технічний стан якого відображено у двосторонньому Акті прийому-передачі житлового приміщення (додаток № 1 до Договору), копія якого наявна в матеріалах справи, як придатний для проживання.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі ТОВ «Алєф-Бейс» орендованого приміщення на підставі Договору № 4094 оренди житлового приміщення від 01.03.06 р., а відповідачем прийнято вказане приміщення без будь - яких зауважень.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Так, відповідно до п. 2.2. Договору на підставі рішення Київради від 27.05.2004 №262/1472 "Про орендне користування житловими приміщеннями комунального підприємства "Спецжитлофонд", договором встановлюється плата за оренду житлового приміщення, яку сплачує орендар. у сумі 5,28 грн. на місяці за 1 кв. м. загальної площі, що складає 305,18 грн..

В подальшому розмір орендної плати, визначений у п. 2.2. Договору в сумі 305,18 грн. за один місяць, був змінений Додатковими угодами № 2 від 23.10.2006 р. (встановлено плату за оренду житлового приміщення у сумі 635,80 грн. за один місяць), № 3 від 01.10.2007 р. (встановлено плату за оренду житлового приміщення у сумі 668,80 грн. за один місяць).

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю щомісячно до 10 числа поточного місяця. За несвоєчасне внесення орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню із розрахунку 1 % від несплаченої суми за кожен прострочений день.

Відповідно до п. 2.8 Договору орендні платежі сплачуються орендарем по день фактичної передачі орендодавцю житлового приміщення за актом прийому-передачі.

Як встановлено судом за матеріалами справи, оскільки відповідачем не виконувались належним чином зобов'язання за Договором щодо сплати орендної плати та перебуванням останнього у спірному приміщенні, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 16051,20 грн. на підставі Договору № 4094 оренди житлового приміщення від 01.03.2006 р., з яких: 5350,40 грн. заборгованості за фактичне користування житловим приміщенням за період з 01.08.2013 р. по 31.03.2014 р. та 10700,80 грн. заборгованості по неустойці за період з 01.08.2013 р. по 31.03.2014 р..

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Згідно п. 2.6. Постанови № 18 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 р. у справі № 910/18761/14 за позовом КП «Спецжитлофонд» до ТОВ «Алєф-Бейс» про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили та сторонами не оскаржувалось, позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з ТОВ "АЛЄФ-БЕЙС" (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 127; ідентифікаційний код 31140176), з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь КП "Спецжитлофонд" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 34; ідентифікаційний код 31454734), 5350,40 грн. заборгованості за фактичне користування житловим приміщенням, 10700,80 грн. неустойки та 1827,00 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведені приписи ГПК України, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 по справі № 910/18761/13 встановлено:

- обов'язок відповідача (орендаря) сплачувати орендні платежі по день фактичної передачі орендодавцю житлового приміщення за Актом прийому - передачі (п. 2.8 Договору);

- обов'язок відповідача (орендаря) звільнити житлове приміщення, яке надано в оренду, після закінчення обумовленого цим Договором терміну його дії, або в разі його (Договору ) розірвання у порядку, визначеному п. п. 5.4, 5.5 цього Договору внаслідок невиконання якого у орендодавця виникло право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування житловим приміщенням за кожний місяць прострочення (п. 3.2.5 Договору):

При цьому зазначеним рішенням суду з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість за фактичне користування приміщенням та неустойку з 01.08.13 р. по 31.03.2014..

Окрім цього рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.13 р. у справі № 910/18942/13 за позовом КП «Спецжитлофонд» до ТОВ «Алєф-Бейс» про стягнення заборгованості в розмірі 38121,60 грн., стягнуто з відповідача заборгованість за фактичне користування приміщенням за період з 01.01.12 р. по 31.07.13 р. та неустойку за період з 01.01.12 р. по 31.07.13 р..

Також рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 5011-40/1452-2012 від 19.03.2012 за позовом КП «Спецжитлофонд» до ТОВ «Алєф-Бейс» встановлено, що Договір припинив свою дію 01 липня 2011 року у зв'язку із закінченням строку на який його було пролонговано, в зв'язку з надсиланням позивачем на адресу відповідача заяви №044/24-2854 від 06.07.2011, в тексті якої КП "Спецжитлофонд" повідомило про припинення дії Договору з 01.07.2011 р., та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за фактичне користування приміщенням та неустойку по 31.12.2011.

Таким чином, факти, встановлені рішеннями господарського суду по справі № 910/18761/14 від 20.10.14 р., від 30.10.13 р. у справі № 910/18942/13 та у справі № 5011-40/1452-2012 від 19.03.2012, які набрали законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення.

Згідно ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва № 5011-40/1452-2012 від 19.03.2012, Договір припинив свою дію 01 липня 2011 року у зв'язку із закінченням строку, на який його було пролонговано.

Отже, виходячи з вищезазначених приписів чинного законодавства та умов Договору, даний договір оренди не підлягає автоматичному продовженню за умови наявності листа про припинення договору.

За приписами ст. 773 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" наймач зобов'язаний користуватись річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до п. 3.2.5 Договору відповідач зобов'язаний звільнити житлове приміщення, яке надано в оренду після закінчення обумовленого цим договором терміну його дії, або в разі його розірвання у порядку, визначеному п. п. 5.4, 5.5 цього Договору.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Натомість, при зверненні з даним позовом до суду позивач зазначив в позовній заяві, що відповідач (орендар) продовжує займати житлове приміщення, яке є об'єктом оренди за Договором, що підтверджується актом про обстеження житлового приміщення від 18.06.2015, підписаним начальником відділу оренди та юрисконсультом КП «Спецжитлофонд», та в порушення п. 2.3 Договору не сплачує орендну плату за користування орендованим майном.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи свої зобов'язання щодо внесення орендної плати у визначений термін, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем з фактичне користування орендованим приміщенням в розмірі 10032,00 грн. за період з 01.04.14 р. по 30.06.15 р., яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Договору № 4094 оренди житлового приміщення від 03.06.2006 та/або додаткових угод до нього або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

На день прийняття рішення по даній справі заборгованість з орендної плати відповідачем не сплачена. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження обставин щодо звільнення від внесення орендної плати за Договором.

Окрім того, позивачем на адресу відповідача надсилався лист № 0256/24-5333 від 01.09.15 р. з пропозицією щодо спільного обстеження спірного житлового приміщення, а також з вимогою про сплату орендної плати за фактичне користування житловим приміщенням та неустойки. Факт надсилання вказаного листа підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 3776 від 01.09.15 р. та відповідного списку рекомендованих листів на відправку від 01.09.15 р..

Зазначений лист залишений відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з внесення орендної плати за Договором та на момент прийняття рішення доказів виконання зобов'язання відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимоги позивача про стягнення орендної плата з фактичне користування приміщенням підлягають задоволенню.

При цьому, оскільки у відповідності до умов п.3.2.5 Договору щодо обов'язку орендаря зі звільнення наданого в оренду приміщення, зокрема, після закінчення терміну дії Договору, невиконання останнього дає позивачу право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування житловим приміщенням за кожний місяць прострочення, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку за період з 01.04.2014 по 30.06.2015 в сумі 20064,00 грн.

Суд зазначає, що згідно п.2 ст. 26 та п.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як визначено сторонами в п.5.3 Договору, після закінчення терміну дії договору або у випадку відмови орендаря від оренди житлового приміщення, воно (житлове приміщення) передається орендодавцю за актом прийому - передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Частиною другою вказаної статті передбачено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У відповідності до ст. 29 Закону за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно ст. 766 Цивільного кодексу України якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Суд зазначає, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Оскільки як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, Договір припинив свою дію 01.07.2011, а об'єкт оренди за Договором станом на час проведення судового засідання 15.09.15 р. орендодавцеві не повернуто, за відсутності належних та допустимих доказів на спростування перебування відповідача у спірному житловому приміщенні: квартира № 53 загальною площею 60,80 кв.м у будинку № 10 по вул. Борщагівській у місті Києві станом на час проведення судового засідання 15.09.15 р. наданих сторонами, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 20064,00 грн. за період з 01.04.2014 по 30.06.2015 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЄФ-БЕЙС" (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 127; код ЄДРПОУ 31140176) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 34; код ЄДРПОУ 31454734) 10032 (десять тисяч тридцять дві) грн. 00 коп. заборгованості за фактичне користування житловим приміщенням, 20064 (двадцять тисяч шістдесят чотири) грн. 00 коп. неустойки та 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 28 вересня 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон