Рішення

від 22.09.2015 по справі 910/17711/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015Справа № 910/17711/15

За позовом Прокурора Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі

Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України

до Акціонерного товариства «Нове-АД-Холдинг» в особі представництва «Нове-АД-Холдинг» АД»

про стягнення 90 861, 68 грн. та зобов'язання повернути нерухоме майно по акту приймання-передачі

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Чистякова Н.О. за посвідченням № 031458 від 21.01.2015 р.;

від позивача: Тертичний Ю.І. за довіреністю б/н від 23.04.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні присутній вільний слухач: Сайян С.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України (далі - позивач) до Акціонерного товариства «Нове-АД-Холдинг» в особі представництва «Нове-АД-Холдинг» АД» (далі - відповідач) про:

- стягнення 90 861, 68 грн. заборгованості з орендної плати за період з 01.02.2013 р. по 15.05.2015 р. включно;

- зобов'язання відповідача протягом трьох робочих днів з моменту вступу рішення в законну силу за актом приймання-передачі передати позивачу нерухоме майно загальною площею 19, 0 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 5 на другому поверсі Інституту - кімната № 11.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що відповідно до укладеного 28.05.2012 р. між позивачем та відповідачем Договору оренди останньому було передано в оренду нерухоме майно - частину нежилих приміщень загальною площею 19, 0 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 5 на другому поверсі Інституту - кімната № 11. Відповідач в порушення умов Договору не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 90 861, 68 грн. та крім того, після закінчення 15.05.2015 р. строку дії Договору не повернув орендоване майно позивачу. Враховуючи зазначене, прокурор в інтересах держави вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2015 р. порушено провадження у справі № 910/17711/15 та призначено до розгляду на 28.07.2015 р.

23.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем подані додаткові докази у справі.

27.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідачем були подані додаткові докази у справі та відзив у справі, відповідно до якого він проти позову заперечує, посилаючись на те, що прокурор з порушенням процесуального законодавства звернувся з даним позовом до суду, оскільки в дійсності позов подано не в інтересах держави, а в інтересах позивача, з огляду на що відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду. Крім того, відповідач вказує на те, що між сторонами існувала усна домовленість про те, що відповідач забезпечує за власний рахунок охорону частини приміщень позивача, а останній зараховує відповідні витрати в оплату орендної плати; проте, в подальшому таку домовленість позивач в односторонньому порядку анулював, що на думку відповідача, є неправомірним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2015 р. розгляд справи було відкладено на 03.09.2015 р. Розгляд клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду вирішено відкласти до встановлення фактичних обставин справи.

14.08.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він обґрунтовує правомірність звернення прокурора з даним позовом до суду, зокрема, посилається на аналогічний спір у справі № 910/18630/14.

Судове засідання 03.09.2015 р. не відбулось з огляду на перебування судді Ломаки В.С. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. розгляд справи було призначено на 22.09.2015 р.

Представник відповідача в судове засідання 22.09.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 22.09.2015 р. суд розглянув та відхилив в силу необґрунтованості клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Так, відповідно ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В силу приписів ч. 1 та ч. 2 ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Інститут світової економіки і міжнародних відносин HAH України є держаною бюджетною науковою установою, економічну основу діяльності якого становить бюджетне фінансування.

Інститут перебуває у віданні HAH України, яка відповідно до Статуту HAH України, є вищою державною науковою організацією України, що заснована на державній власності, економічну основу діяльності якої, в тому числі становить державне майно, що безоплатно передано державою у безстрокове користування для статутної діяльності.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 03.06.2003 р. № 402-В, виданого Головним Управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), адміністративний будинок Інституту Світової економіки і міжнародних відносин HAH України площею 1326, 5 кв.м., який розташований в м. Києві по вул. Леонтовича, 5 (літера А) належить державі Україна на праві державної власності. (а.с. 69)

Враховуючи вищевикладені обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, оскільки матеріали справи свідчать про порушення інтересів держави, які виражаються в ненадходженні коштів від оренди державного майна, яке знаходиться у віданні HAH Україні та перебуває на балансі Інституту, який є бюджетною науковою установою.

У судовому засіданні 22.09.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.05.2012 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що знаходиться у віданні НАН України та обліковуються на балансі Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, згідно з яким орендодавець зобов'язався передати орендарю в тимчасове платне користування державне майно частину нежилих приміщень загальною площею 19,0 кв.м. на другому поверсі будівлі Інституту - кімната № 11 по вул. Леонтовича, 5 у м. Києві, а орендар - прийняти та не пізніше 20 числа поточного місяця сплачувати орендну плату за користування указаним майном (п. 1.1., п. 3.4. Договору).

Вартість орендованого майна визначено згідно із звітом про незалежну оцінку майна від 30.11.2011 р. та складає 216 845, 86 грн.

За змістом п.п. 3.1, 3.3 Договору сторонами було визначено, що орендна плата за перший місяць оренди - травень 2012 року становить 174 грн. за 1 кв.м. з урахуванням ПДВ. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Строк дії Договору оренди відповідно до п. 10.1 встановлений з 28 травня 2012 р. до 15 травня 2015 р.

При цьому, згідно з п. 10.4. Договору було визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною Договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

28.05.2012 р. сторони підписали акт приймання-передачі орендованого майна, що знаходиться на балансі Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, згідно з яким позивач передав, а відповідач прийняв спірне майно в оренду.

21.05.2015 р., з огляду на закінчення строку дії Договору оренди позивач звернувся до відповідача з листом за № 32 від 21.05.2015 р. «Щодо повернення орендованого майна та сплати заборгованості», яким повідомив, що 15.05.2015 р. закінчився строк дії Договору, з огляду на що вимагав повернути орендоване приміщення та сплатити борг в сумі 90 861, 68 грн.

Оскільки вказані вимоги задоволені не були, прокурор в інтересах держави вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Так, як стверджує прокурор та позивач і не спростовано відповідачем, внаслідок порушення взятих на себе зобов'язань та несплати орендної плати за період лютий 2013 року - травень 2015 року за відповідачем утворився борг в сумі 90 861, 68 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Проте, як встановлено судом, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати.

З урахуванням зазначеного, відповідний борг, який станом на момент розгляду справи становить 90 861, 68 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених прокурором позовних вимог про зобов'язання відповідача протягом трьох робочих днів з моменту вступу рішення в законну силу за актом приймання-передачі передати позивачу нерухоме майно загальною площею 19, 0 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 5 на другому поверсі Інституту - кімната № 11, слід зазначити наступне.

Статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачені правові наслідки припинення або розірвання договору оренди.

Так, частиною 1 названої норми закону передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Аналогічні положення щодо обов'язку повернення закріплені також в частині 1 статті 785 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 10.9. Договору сторонами було визначено, що у разі припинення або розірвання Договору орендоване майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю. У разі, якщо орендар затримав повернення орендованого майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Проте, в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження того, що відповідач звільнив орендоване приміщення та повернув його позивачу.

При цьому, суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути орендоване приміщення відповідають способу захисту, який передбачено нормами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Обов'язок відповідача повернути позивачу об'єкт оренди у разі припинення договору найму унормований ст. ст. 785, 795 Цивільного кодексу України та передбачений умовами п. п. 10.9., 10.11. Договору шляхом підписання акта приймання-передачі.

Однак, підписання акту приймання-передачі підтверджує факт звільнення (повернення) майна з оренди, а без фактичного звільнення орендованого приміщення акт приймання-передачі втрачає сенс.

Норми статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, передбачено: примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі, і якщо колишній орендар не звільняє орендовані приміщення після закінчення строку дії договору оренди, то позовна вимога про його зобов'язання звільнити (повернути) орендоване нежитлове приміщення як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, а на підтвердження звільнення приміщення та повернення майна сторони мають скласти акт приймання-передачі.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути орендоване нежитлове приміщення є обґрунтованими.

При цьому, згідно з вимогами ст. 84 Господарського процесуального кодексу України судом, враховуючи умови п. п. 10.9. спірного Договору оренди, встановлюється строк вчинення відповідних дій тривалістю 3 робочих дні з моменту набрання рішенням законної сили.

Так, відповідно до п. 9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому господарські суди повинні зазначати у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій - відповідний припис, наприклад: «Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)», «Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)», строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення (пп. 9.10.).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за спірним Договором, а також доказів повернення спірного приміщення з оренди, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати щодо сплати судового збору покладаються на відповідача, шляхом його стягнення в дохід Державного бюджету України.

При цьому, суд враховує, що згідно з п. 2.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Так, з аналізу норм чинного в Україні законодавства та положень доктрини юридичної науки вбачається, що майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі.

Натомість, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

З урахуванням зазначеного, а також враховуючи те, що спірне орендоване майно підлягає вартісній оцінці, суд вважає, що вимога про зобов'язання відповідача повернути таке майно є майновим спором.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 12.06.2012 р. у справі № 37/239пн, постанові від 11.09.2013 р. у справі № 910/3638/13, постанові від 09.10.2013 р. у справі № 910/6132/13.

Як зазначалось вище, вартість спірного майна, визначена в Договорі - 216 845, 86 грн.

З урахуванням вартості зазначеного приміщення та розміру боргу по орендній платі, який присуджується до стягнення, судовий збір має складати 6 154, 15 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Нове-АД-Холдинг» (1000, Болгарія, місто Софія, вулиця Московська, 43; код 121024920) в особі представництва «Нове-АД-Холдинг» АД» (01021, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, 28/2, н/прим. 43, код 26610658) на користь Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України (01030, місто Київ, вулиця Леонтовича, 5, код ЄДРПОУ 05447438) 90 861 (дев'яносто тисяч вісімсот шістдесят одну) грн. 68 коп. заборгованості зі сплати орендної плати.

3. Зобов'язати Акціонерне товариство «Нове-АД-Холдинг» (1000, Болгарія, місто Софія, вулиця Московська, 43; код 121024920) в особі представництва «Нове-АД-Холдинг» АД» (01021, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, 28/2, н/прим. 43, код 26610658) протягом трьох робочих днів з моменту вступу рішення в законну силу за актом приймання-передачі передати Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України (01030, місто Київ, вулиця Леонтовича, 5, код ЄДРПОУ 05447438) нерухоме майно загальною площею 19, 0 кв.м., розміщене за адресою: місто Київ, вулиця Леонтовича, 5 на другому поверсі Інституту - кімната № 11.

4. Стягнути з Акціонерного товариства «Нове-АД-Холдинг» (1000, Болгарія, місто Софія, вулиця Московська, 43; код 121024920) в особі представництва «Нове-АД-Холдинг» АД» (01021, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, 28/2, н/прим. 43, код 26610658) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 6 154 (шість тисяч сто п'ятдесят чотири) грн. 15 коп. витрат зі сплати судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.09.2015 р.

Суддя В.С. Ломака