Рішення

від 23.09.2015 по справі 910/20961/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015Справа №910/20961/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського», м.Дніпродзержинськ, ЄДРПОУ 05393043

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп», м.Київ, ЄДРПОУ 36432191

про стягнення 28 542,69 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Кузьменко Ю.М. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського», м.Дніпродзержинськ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп», м.Київ про стягнення попередньої оплати в сумі 19 478,88 грн. та процентів за користування грошовими коштами в розмірі 9063,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп» умов договору №14-0336-02 від 17.02.2014р. в частині поставки товару у строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що у відповідності до приписів Цивільного кодексу України свідчить про наявність підстав для повернення попередньої оплати.

Відповідач у судове засідання 23.09.2015р. не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01133, м.Київ, Печерський район, бульвар Лихачова, буд.5.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 17.08.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з вказаною вище ухвалою було повернуто до суду з відміткою «За закінченням встановлено терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд наголошує, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 17.08.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 17.08.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а відповідачем клопотань про відкладення розгляду спору не заявлялось.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач не з'явився в судове засідання 23.09.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 17.02.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп» (продавець) було укладено договір №14-0336-02, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію для виконання інвестиційного проекту №88 «Реконструкція доменного цеху з будівництвом комплексу підготовки і вдування пиловугільного палива».

Пунктом 2.2 договору №14-0336-02 від 17.02.2014р. передбачено, що сума правочину на момент його укладання згідно специфікації №1 становить 159 898,86 грн.

Термін дії договору встановлено з моменту його підписання по 31.12.2014р. (п.9.4 договору №14-0336-02 від 17.02.2014р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №14-0336-02 від 17.02.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, п.2.2 договору №14-0336-02 від 17.02.2014р. передбачено, що сума правочину на момент його укладання згідно специфікації №1 становить 159 898,86 грн.

У розділі 4 договору №14-0336-02 від 17.02.2014р. сторонами було погоджено порядок розрахунків.

Зокрема, п.4.1 укладеного між сторонами правочину визначено, що розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця.

Розрахунок за поставлений товар здійснюється на підставі рахунку на умовах, що зазначені у специфікації (п.4.2 договору №14-0336-02 від 17.02.2014р.).

У специфікації №1 до спірного правочину контрагенти погодили, що розрахунки за товар проводяться шляхом внесення попередньої оплати в розмірі 70% від вартості продукції після надання рахунку і 30% оплачується за фактом поставки протягом п'яти банківських днів з моменту поставки.

Як свідчать матеріали справи, на оплату товару за договором №14-0336-02 від 17.02.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп» було виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000073 від 04.04.2014р. на загальну суму 159 898,86 грн.

На виконання умов договору, у порядку, що передбачений специфікацією №1, позивачем 22.04.2014р. було перераховано на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 111 929,21 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з рахунку Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського». При цьому, судом прийнято до уваги, що перерахована заявником сума попередньої оплати дорівнює 70% від вартості товару, що наведена у специфікації №1 до укладеного між сторонами правочину. Вказані обставини відповідачем заперечено не було.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, судом встановлено, що Публічним акціонерним товариством «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського» було виконано умови договору №14-0336-02 від 17.02.2014р. в частині внесення попередньої оплати в сумі 111 929,21 грн.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За умовами п.1.2 договору №14-0336-02 від 17.02.2014р. кількість, номенклатура, ціна, строки поставки товару, умови поставки (відповідно до Інкотермс - правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати в редакції 2010р.) та умови оплати визначаються у специфікації.

Специфікацією №1 передбачена поставка дошки обрізної з хвойних порід на загальну суму 159 898,86 грн.

У специфікації №1 до спірного правочину контрагентами погоджено, що строк поставки складає п'ятнадцять календарних днів з моменту перерахування 70% попередньої оплати на рахунок продавця. Право власності на товар від продавця переходить в момент отримання товару на складі покупця.

Пунктом 3.1 договору №14-0336-02 від 17.02.2014р. визначено, що датою поставки автомобільним транспортом вважається дата, зазначена покупцем у товарно-транспортній накладній або видатковій накладній.

Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами правочину, враховуючи факт внесення заявником 70% попередньої оплати, суд дійшов висновку, що строк поставки товару, визначеного у специфікації №1 до договору №14-0336-02 від 17.02.2014р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп» належним чином свої обов'язки за договором №14-0336-02 від 17.02.2014р. виконано не було.

Зокрема, наявними в матеріалах справи видатковими накладними №РН-0000008 від 28.05.2014р. на суму 47 183,80 грн. та №РН-0000006 від 16.05.2014р. на суму 45 266,53 грн. підтверджується поставка відповідачем позивачу товару на загальну суму 92 450,33 грн.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 17.08.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх зобов'язань за договором №14-0336-02 від 17.02.2014р.

Однак, відповідачем правової позиції по суті не висловлено, доказів поставки позивачу товару в обсязі та строки, що визначені умовами договору №14-0336-02 від 17.02.2014р. та специфікації №1 до нього, не надано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп» не було належним чином виконано свої обов'язки за договором №14-0336-02 від 17.02.2014р. в частині поставки позивачу товару в обсязі та строки, що обумовлені договором та специфікацією №1.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановленому об'ємі та у передбачений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар.

Як вже зазначалось, матеріалами справи виконання відповідачем в повному обсязі зобов'язання поставити товар за договором №14-0336-02 від 17.02.2014р. не підтверджується. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Судом було встановлено, що сума попередньої оплати, яка була внесена заявником, становить 111 929,21 грн., тоді як вартість поставленого товару дорівнює 92 450,33 грн., тобто, розмір невикористаної попередньої оплати складає 19 478,88 грн.

За таких обставин, за висновками суду, попередня оплата товару у розмірі 19 478,88 грн. за договором №14-0336-02 від 17.02.2014р. підлягає поверненню покупцю.

За твердженнями позивача, Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського» зверталось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп» з претензією №01/ВН-258 від 06.03.2015р. про повернення попередньої оплати. Факт направлення вказаної претензії підтверджується фіскальним чеком №5519 від 11.03.2015р.

Проте, відповідачем вимог заявника виконано не було, попередню оплату на рахунок Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського» не повернуто.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалою від 17.08.2015р. було зобов'язано відповідача надати відомості щодо повернення позивачу попередньої оплати.

Однак, як неодноразово зазначалось, відповідачем правової позиції по суті заявленого позову висловлено не було, доказів повернення заявнику попередньої оплати в сумі 19 478,88 грн. не представлено.

Таким чином, з огляду на викладене вище, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп» про стягнення попередньої оплати в сумі 19 478,88 грн. є повністю обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами в розмірі 9063,81 грн.

За приписами ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у ст.536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (п.6.1 Постанови Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Відповідно до п.6.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

За умовами п.4.4 договору №14-0336-02 від 17.02.2014р. у випадку, якщо продавець, одержавши суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, він зобов'язаний сплатити на користь покупця за весь час користування чужими грошовими коштами відсотки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в день, від суми отриманої попередньої оплати, від дня одержання грошових коштів від покупця.

Тобто, з наведеного вбачається, що контрагентами у договорі №14-0336-02 від 17.02.2014р. досягнуто згоди щодо розміру процентів за користування чужими грошовими коштами.

При цьому, суд зауважує, що фактично умовами договору №14-0336-02 від 17.02.2014р. сторони передбачили окремий порядок нарахування таких процентів, зокрема, саме від дня отримання попередньої оплати покупця.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Тобто, у даному випадку, досягнення сторонами згоди стосовно окремого порядку нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами в повному обсязі узгоджується з принципом свободи договору, що передбачений чинним законодавством України.

З огляду на порушення відповідачем своїх обов'язків з поставки товару, заявником за період з 23.04.2014р. по 31.07.2015р. нараховано відсотки на загальну суму 9063,81 грн.

Після проведення господарським судом перевірки розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами, наведеного позивачем, судом встановлено, що представлений до матеріалів справи розрахунок є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, з огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп» про стягнення попередньої оплати в сумі 19 478,88 грн. та процентів за користування грошовими коштами в розмірі 9063,81 грн. в повному обсязі.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського», м.Дніпродзержинськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп», м.Київ про стягнення попередньої оплати в сумі 19 478,88 грн. та процентів за користування грошовими коштами в розмірі 9063,81 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісбудгруп» (01133, м.Київ, Печерський район, бульвар Лихачова, буд.5, ЄДРПОУ 36432191) на користь Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського» (51925, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, Заводський район, вул.Кірова, буд.18Б, ЄДРПОУ 05393043) попередню оплату в сумі 19 478,88 грн., проценти за користування грошовими коштами в розмірі 9063,81 грн. та судовий збір в сумі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 23.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.09.2015р.

Суддя М.О. Любченко