Рішення

від 23.09.2015 по справі 910/19771/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015Справа №910/19771/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку», м.Харків, ЄДРПОУ 35698941

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м.Київ, ЄДРПОУ 03327664

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 37993783

про стягнення 141 068,57 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Кожевникова Д.Ю. - по дов., Вінецька Р.М. - по дов.

від відповідача: Кисловська В.В. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку», м.Харків звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м.Київ (з урахуванням пояснень, наданих у судовому засіданні 23.09.2015р.) про стягнення 141 068,57 грн., з яких основний борг в сумі 65 024,40 грн., інфляційні втрати в розмірі 48 989,56 грн., 3% річних в сумі 5750,65 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 21 303, 96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р. в частині внесення оплати за виконані та прийняті роботи в обсязі та строки, визначені умовами укладеного між сторонами правочину, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві №417/12 від 17.08.2015р. та під час розгляду спору у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що строк оплати робіт на заявлену до стягнення суму не настав. Одночасно, Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» заявлено про застосування строків позовної давності.

Ухвалою від 03.08.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві.

Третя особа у поясненнях №05-12/1479-10891 від 18.08.2015р. зазначила, що оскільки Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві не є учасником спірних правовідносин, то надання відповідних ґрунтовних пояснень з приводу розглядуваного позову не вбачається можливим. Одночасно, вказаним учасником судового процесу надано витребувані судом документи.

У судове засідання 23.09.2015р. третя особа не з'явилась, представника не направила, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час розгляду спору у наведеному судовому засіданні не скористалась. Проте, Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору, що підтверджується поштовим повідомленням №0103035743514.

З огляду на неявку третьої особи у судове засідання 23.09.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом прийнято до уваги, що всіма учасниками судового процесу було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог.

Судом також враховано, що ухвалою від 19.08.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду спору не заявлялось.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що третя особа в процесі розгляду справи 23.09.2015р. так і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 19.06.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» (підрядник) та Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (замовник) було укладено договір №618/31/14/12, відповідно до п.1.1 якого замовник зобов'язується прийняти та оплатити, а підрядник зобов'язується виконати роботи з капітального ремонту з постачанням відповідного обладнання фонтану «Великий фонтан» по парній стороні на Майдані Незалежності відповідно до умов правочину та кошторисної документації.

Пунктом 3.1 укладеного між сторонами правочину визначено, що загальна договірна ціна на роботи, що будуть виконані за правочином і на його умовах, складає 697 396,80 грн., в тому числі, податок на додану вартість в розмірі 20%, що становить 116 232,80 грн.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення його печатками контрагентів та діє до 31.12.2012р., а в частині гарантійних зобов'язань - до закінчення гарантійного строку на виконані роботи.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №618/31/14/12 від 19.06.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст.839 Цивільного кодексу України).

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ст.853 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, предметом договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р. є виконання робіт з капітального ремонту фонтану «Великий фонтан» по парній стороні на Майдані Незалежності.

За умовами п.5.1 договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р. підрядник зобов'язується виконати роботи в строк одного календарного місяця з моменту підписання договору.

Датою введення результатів робіт в гарантійну експлуатацію вважається дата підписання сторонами акту виконаних робіт (п.5.2 договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р.).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, на виконання умов договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» було виконано, а Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» прийнято роботи з капітального ремонту фонтану «Великий фонтан» по парній стороні на Майдані Незалежності на загальну суму 641 024,40 грн.

Обставини щодо виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт за означеним правочином підтверджуються представленими до матеріалів справи актом від 22.06.2012р. приймання будівельних робіт за формою КБ-2в та довідкою від 22.06.2012р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ - 3, складеними Товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал».

Господарський суд зазначає, що кожен з вказаних документів підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.

Під час розгляду справи у судових засіданнях відповідачем факт належного виконання позивачем своїх обов'язків за договором №618/31/14/12 від 19.06.2012р. не заперечувався.

За таких обставин, оцінюючи всі представлені до матеріалів справи докази в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» в межах договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р. було виконано, а Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» прийнято роботи на загальну суму 641 024,40 грн.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Судом вказувалось, що п.3.1 укладеного між сторонами правочину визначено, що загальна договірна ціна на роботи, що будуть виконані за правочином і на його умовах, складає 697 396,80 грн., в тому числі, податок на додану вартість в розмірі 20%, що становить 116 232,80 грн.

За умовами п.4.1 договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р. розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після підписання акту виконаних підрядних робіт контрагентами.

Розрахунки проводяться у безготівковому вигляді за формою платіжного доручення після підписання сторонами акту та за умови отримання замовником бюджетних коштів. Сторони погодили, що оплата, передбачена правочином, здійснюється тільки за умови отримання замовником бюджетних коштів на умовах відстрочки платежу до тридцяти днів з моменту отримання замовником бюджетних коштів (п.п.4.2, 4.3 договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р.).

При цьому, судом також прийнято до уваги, що відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За висновками суду, визначення контрагентами строку оплати за договором №618/31/14/12 від 19.06.2012р. саме шляхом вказування на настання певної події (тобто, підписання акту) повністю узгоджується з принципами свободи договору.

З приводу посилання відповідача на неотримання бюджетних коштів в якості обґрунтування тверджень про ненастання строку оплати робіт за договором №618/31/14/12 від 19.06.2012р. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Наразі, норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання зобов'язань при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зі змісту рішення від 18.10.2005р. Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника. Вказану правову позицію також наведено в Оглядовому листі № 01-06/374/2013 від 08.02.2013р. Вищого господарського суду України.

В постанові від 15.05.2012р. у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення останнього від своїх грошових зобов'язань та від відповідальності за їх порушення. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.02.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/9231/13.

До того ж, суд вважає за необхідне зауважити, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки суду щодо приймання відповідачем робіт на загальну суму 641 024,40 грн., враховуючи умови спірного договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р. щодо строків оплати виконаних робіт, господарський суд дійшов висновку, що строк внесення плати в розмірі 641 024,40 грн. за виконані позивачем на підставі спірного договору роботи, настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечнні, Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» було лише частково оплачено роботи, виконані в межах договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р., зокрема, 13.07.2012р. перераховано на рахунок заявника грошові кошти в сумі 576 000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з рахунку заявника, внаслідок чого у Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» в розмірі 65 024, 40 грн.

Як зазначалось вище, у відзиві №417/12 від 17.08.2015р. Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» заявлено про застосування строків позовної давності.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку, що строк позовної давності стосовно вимог про стягнення основного боргу сплив. При цьому, суд виходив з наступного.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Судом вище було встановлено, що в порушення умов договору №618/31/14/12 від 19.06.2012р. Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» роботи, виконані заявником, в повному обсязі оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 65 024, 40 грн.

Враховуючи визначені договором №618/31/14/12 від 19.06.2012р. строки оплати виконаних робіт, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості почав свій перебіг 26.06.2012р. (враховуючи, що 23.06.2012р. та 24.06.2012р. були вихідними днями, а отже, строк виконання зобов'язання з оплати робіт переноситься на перший робочій день у відповідності до приписів ст.254 Цивільного кодексу України, тобто на 25.06.2012р.).

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.

Зокрема, у ч.1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 ст.264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Пунктом 4.4.1. Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як вказувалось вище, на підставі платіжного доручення №U861696 від 12.07.2012р. відповідачем було перераховано на рахунок заявника грошові кошти в сумі 576 000 грн.

У відповідності до наявного в матеріалах справи платіжного доручення №8 від 02.07.2012р. оплату за спірним правочином фактично було здійснено Державним казначейством України за поданням відповідача саме 11.07.2012р., про що свідчить печатка третьої особи у нижній частині розрахункового документа. Тобто, фактичне визнання Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» свого боргу було здійснено останнім саме 11.07.2012р., що свідчить про переривання 11.07.2012р. перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення означеної заборгованості.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що внесення відповідачем часткової оплати за виконанні в межах спірного правочину роботи вказує на визнання Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» своєї заборгованості за договором №618/31/14/12 від 19.06.2012р.

З огляду на приписи ст.264 Цивільного кодексу України суд зауважує, що після 11.07.2012р., тобто, з 12.07.2012р. строк позовної давності розпочав свій перебіг заново.

Отже, останнім днем трирічного строку, в межах якого позивач мав звернутись до суду за захистом свого порушеного права було 12.07.2015р.

Проте, як вбачається зі штампу відділення поштового зв'язку, що міститься на конверті, в якому до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку», останню було подано 28.07.2015р., тобто, з пропуском трирічного строку позовної давності.

Посилання заявника на лист №2480/12/36/02-15 від 30.06.2015р. Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» в якості доказу визнання останнім боргу та повторного переривання строку позовної давності суд до уваги не приймає, оскільки у наведеному листі відповідачем ніяким чином не зазначено про визнання боргу перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» за договором №618/31/14/12 від 19.06.2012р., а навпаки Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» наголошено на відсутності підстав для задоволення претензії позивача.

Суд зауважує, що означений лис фактично є відповіддю на письмову претензію заявнику, а позиція відповідача, викладена у листі №2480/12/36/02-15 від 30.06.2015р., в повному обсязі відповідає правовій позиції Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», яка висловлена в межах судового процесу, а саме, що строк виконання обов'язків останнього не настав з огляду на ненадходження бюджетних коштів.

Наявні в матеріалах справи довідки №1998/05.18-13/2813 від 17.10.2013р. Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стан заборгованості, листи №3348/05 від 07.12.2012р., №2726/05 від 05.10.2012р., 058/7/1-491 від 22.01.2013р. та №2191/05.04-13/28-12 від 23.11.2012р. також ніяким чином не свідчать про переривання строку позовної давності, оскільки не відносяться саме до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем за договором №618/31/14/12 від 19.06.2012р. та адресовані не Товариству з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку», а отже, не можуть свідчити про визнання боргу.

Наразі, суд зазначає, що твердження заявника про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» зверталось раніше до господарського суду з розглядуваним позовом, однак на підставі приписів ст.63 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву було повернуто без розгляду, не свідчать про переривання строку позовної давності з огляду на таке.

Частиною 2 ст.264 Цивільного кодексу України передбачено, що переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, ст.ст.54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України. Тому, якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 Господарського процесуального кодексу України) або її повернуто (стаття 63 Господарського процесуального кодексу України), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ. Аналогічну правову позицію наведено у п.4.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, ухвалою від 17.07.2015р. по справі №910/17997/15 позовну заяву (скеровану до суду 09.07.2015р.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення 141 068,57 грн., яка надійшла до суду 14.07.2015р., було повернуто без розгляду на підставі п.6 ч.1 ст.63 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на ненадання позивачем належних доказів направлення копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача. При цьому, суд зауважує, що твердження позивача про те, що фактично підставою для повернення позову була технічна помилка представників заявника при оформленні позовних матеріалів, а саме, невірне зазначення в описі вкладення про направлення відповідачу номеру позовної заяви, який не відповідає номеру позову, отриманого господарським судом, ніяким чином не впливає на переривання строку позовної давності.

У судовому засіданні 23.09.2015р. на запитання суду щодо оскарження ухвали від 17.07.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/17997/15, представником заявника зазначено, що наведений судовий акт у передбаченому чинним законодавством України порядку не оскаржувався.

Таким чином, у даному випадку, повернення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» ухвалою від 17.07.2015р. по справі №910/17997/15, яка не оскаржена та не скасована, не вказує на переривання перебігу строку позовної давності.

Суд також звертає увагу позивача на те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Аналогічну правову позицію наведено у п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Проте, протягом розгляду справи заявником не було заявлено клопотання про визнання причин пропуску позовної давності поважними та поновлення такого строку.

За таких обставин, враховуючи всі наведені вище обставини у їх сукупності, приймаючи до уваги позицію Пленуму Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» було пропущено передбачений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» основного боргу за договором №618/31/14/12 від 19.06.2012р.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, керуючись приписами ст.267 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення основного боргу в сумі 65 024,40 грн. підлягають залишенню без задоволення у зв'язку із пропущення строку позовної давності.

Вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» інфляційних втрат в розмірі 48 989,56 грн., 3% річних в сумі 5750,65 грн. також підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення строків сплати внесення плати за договором №618/31/14/12 від 19.06.2012р. позивачем було нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 48 989,56 грн. та 3% річних в сумі 5750,65 грн.

За приписами ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У відповідності до п.5.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Аналогічної правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 17.02.2015р. по справі №912/2625/14.

Отже, враховуючи висновки суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності за зверненням до суду з вимогами про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» основного боргу в сумі 65 024,40 грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат також підлягають залишенню без задоволення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 21 303, 96 грн. також підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

За приписами ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у ст.536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (п.6.1 Постанови Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Відповідно до п.6.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що умовами укладеного між сторонами правочину не передбачено розміру процентів, які підлягають сплаті за користування чужими грошовими коштами.

Одночасно, нарахування вказаних процентів виходячи з приписів ч.6 ст.231 Господарського кодексу України на рівні облікової ставки Національного банку України суд вважає безпідставним, оскільки наведеною нормою визначено лише формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Наведені висновки суду узгоджуються з позицією Пленуму Вищого господарського суду України, що наведена у п.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

При цьому, звертає увагу позивача, що за своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафною санкцією, порядок формування розміру якої визначено ст.231 Господарського кодексу України, оскільки штрафними санкціями у розумінні наведеної статті визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За таких обставин, застосування позивачем при нарахуванні процентів за користування чужими грошовими коштами облікової ставки Національного банку України суд вважає безпідставним, а позовні вимоги в цій частині необґрунтованими та такими, що підлягають залишенню без задоволення.

Отже, приймаючи до уваги все вищенаведене, суд дійшов висновку щодо залишення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення 141 068,57 грн., з яких основний борг в сумі 65 024,40 грн., інфляційні втрати в розмірі 48 989,56 грн., 3% річних в сумі 5750,65 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 21 303, 96 грн., без задоволення.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-китайський центр розвитку», м.Харків до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м.Київ про стягнення 141 068,57 грн., з яких основний борг в сумі 65 024,40 грн., інфляційні втрати в розмірі 48 989,56 грн., 3% річних в сумі 5750,65 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 21 303, 96 грн.

У судовому засіданні 23.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 28.09.2015р.

Суддя Любченко М.О.