Рішення

від 23.09.2015 по справі 910/19189/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015Справа №910/19189/15

за позовом: Служби безпеки України, м.Київ, ЄДРПОУ 00034074

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорека груп», м.Київ, ЄДРПОУ 39363456

про стягнення 6 540,56 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Лобанцова Л.М. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Служба безпеки України, м.Київ, звернулась до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорека груп», м.Київ (з урахуванням заяв б/н від 11.08.2015р. та б/н від 23.09.2015р.) про стягнення пені в розмірі 2833,36 грн. та штрафу в сумі 3707,20 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Хорека груп» умов договору №19/3-31 від 25.02.2015р. про закупівлю товарів за державні кошти в частині поставки товару у визначені правочином строки.

Відповідач у судове засідання 23.09.2015р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хорека груп» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02218, м.Київ, Дніпровський район, вулМиколи Кибальчича, буд.2-А.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 26.08.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з вказаною вище ухвалою було вручено адресату, що підтверджується поштовим повідомленням №0103035744421.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорека груп», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання вказаним учасником судового процесу ухвали від 26.08.2015р., суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд наголошує, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 26.08.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 26.08.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду справи не заявлялось.

До того ж, за висновками суду, з 30.07.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач не з'явився в судове засідання 23.09.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 25.02.2015р. між Службою безпеки України (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хорека груп» (продавець) було укладено договір №19/3-31 про закупівлю товарів за державні кошти, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується у 2015р. поставляти покупцю соки фруктові та овочеві: дот №1 соки торгової марки «Сандора» в асортименті, по ціні та у кількості відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених правочином.

Пунктом 3.1 договору №19/3-31 від 25.02.2015р. передбачено, що ціна правочину становить 87 280 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 14 546,67 грн.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015р., але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань в частині взаєморозрахунків (п.10.1 договору №19/3-31 від 25.02.2015р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №19/3-31 від 25.02.2015р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України вбачається, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У специфікації (додаток №1 до договору №19/3-31 від 25.02.2015р.) контрагентами погоджено, що в межах договору поставляються соки торгової марки «Сандора» 1 л в асортименті тетра-пакети, ТУ У 15.3-22430008.034.2005 у кількості 3500 одиниць ціною за одиницю 12,08 грн. (з урахуванням податку на додану вартість) загальною вартістю 42 280 грн. та соки торгової марки «Сандора» 1,5 л в асортименті тетра-пакети, ТУ У 15.3-22430008.034.2005 у кількості 3500 одиниць ціною за один пакет 18 грн. з урахуванням податку на додану вартість) загальною ціною 45 000 грн. Відповдіно до наведеної специфікації загальна вартість товару становить 87 280 грн.

За умовами п.5.1 договору строк поставки товару складає три робочі дні відповідно до письмового замовлення покупця. Поставка, передача, відвантаження товару здійснюється силами, засобами та транспортом та за рахунок продавця.

Право власності покупця на отриманий товар виникає з моменту прийняття продукції. Факт прийняття засвідчується видатковою накладною (п.5.4 договору №19/3-31 від 25.02.2015р.).

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, на поставку товару за договором №19/3-31 від 25.02.2015р. Службою безпеки України було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Хорека груп» заявки 19/3-1167 від 12.03.2015р., №19/3-1287 від 17.03.2015р. та №19/3-1425 від 24.03.2015р., кожна з яких на поставку соку торгової марки «Сандора» об'ємом 1 л у кількості 1000 одиниць та соки торгової марки «Сандора» об'ємом 1,5 л у кількості 800 пакетів.

Судом прийнято до уваги пояснення позивача про те, що кожна з наведених заявок виставлялась із застосуванням засобів факсимільного зв'язку у день їх складання. Одночасно, направлення останніх дублювалось також шляхом направлення поштою, на підтвердження чого представлено до матеріалів справи реєстри №336 від 12.03.2015р., №374 від 20.03.2015р. та №392 від 26.03.2015р. і фіскальні чеки №4196 від 12.03.2015р., №3427 від 20.03.2015р., №6460 від 26.03.2015р.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 26.08.2015р. відповідача було зобов'язано надати заперечення щодо отримання від позивача наведених вище заявок у день їх виставлення.

Проте, відповідачем витребуваних пояснень надано не було, факту отримання від Служби безпеки України заявок 19/3-1167 від 12.03.2015р., №19/3-1287 від 17.03.2015р. та №19/3-1425 від 24.03.2015р. не спростовано.

Отже, враховуючи умови укладеного між сторонами правочину, з огляду на ненадання відповідачем заперечень щодо отримання від заявника вказаних вище заявок на поставку, суд дійшов висновку, що строк поставки товару за заявками 19/3-1167 від 12.03.2015р., №19/3-1287 від 17.03.2015р. та №19/3-1425 від 24.03.2015р., виставленими в межах договору №19/3-31 від 25.02.2015р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечені, Товариством з обмеженою відповідальністю «Хорека груп» свої обов'язки за договором №19/3-31 від 25.02.2015р. виконано не було, продукцію, а саме соки торгової марки «Сандора» на підставі заявок 19/3-1167 від 12.03.2015р., №19/3-1287 від 17.03.2015р. та №19/3-1425 від 24.03.2015р. Службі безпеки України не поставлено.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи суд ухвалами від 27.07.2015р., від 12.08.2015р. та від 26.08.2015р. зобов'язав відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх обов'язків за договором №19/3-31 від 25.02.2015р.

Проте, як вже зазначалось, відповідачем своєї правової позиції по суті спору висловлено не було, витребуваних доказів не надано, факту порушення умов укладеного з позивачем договору не спростовано.

При цьому, суд зауважує, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

До того ж, за висновками суду, з 30.07.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорека груп» було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р.

Відповідно до 7.2 договору №19/3-31 від 25.02.2015р. за порушення строків виконання зобов'язання продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов'язання, за кожен день прострочення, за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Господарський суд зазначає, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до ст.3 якого розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня до спірних правовідносин не застосовуються.

При цьому, суд виходить з того, що за змістом преамбули вказаного Закону України останній регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

В свою чергу, спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем негрошового зобов'язання щодо поставки товару у встановлені договором строки.

За висновками суду, та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 0,1% вартості товару, за яким допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням, а отже відсутні підстави для обмеження розміру нарахованої неустойки подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.12.2013р. Верховного Суду України по справі №908/43/13-г.

З огляду на порушення відповідачем строків поставки товару за кожною з заявок №19/3-1167 від 12.03.2015р., №19/3-1287 від 17.03.2015р. та №19/3-1425 від 24.03.2015р., виставлених в межах договору №19/3-31 від 25.02.2015р., позивачем було нараховано та заявлено до стягнення неустойку на загальну суму 2833,36 грн., зокрема, за заявкою №19/3-1167 від 12.03.2015р. за період з 18.03.2015р. по 26.04.2015р. на суму 1059,20 грн., №19/3-1287 від 17.03.2015р. за період з 21.03.2015р. по 26.04.2015р. на суму 979,76 грн. та за заявкою №19/3-1425 від 24.03.2015р. за період з 28.03.2015р. по 26.04.2015р. на суму 794,40 грн.

Одночасно, на підставі п.7.2 спірного правочину за порушення строків поставки соків понад тридцять днів за заявками №19/3-1167 від 12.03.2015р. та №19/3-1287 від 17.03.2015р. позивачем нараховано штраф в розмірі 3707,20 грн.

Після проведення господарським судом перевірки розрахунків заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій судом встановлено, що представлені до матеріалів справи розрахунки є арифметично вірними.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Служби безпеки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорека груп» про стягнення пені в розмірі 2833,36 грн. та штрафу в сумі 3707,20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Служби безпеки України, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорека груп», м.Київ про стягнення пені в розмірі 2833,36 грн. та штрафу в сумі 3707,20 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорека груп» (02218, м.Київ, Дніпровський район, вул.Миколи Кибальчича, буд.2-А, ЄДРПОУ 39363456) на користь Служби безпеки України (01034, м.Київ, Шевченківський район, вул.Володимирська, буд.33, ЄДРПОУ 00034074) пеню в розмірі 2833,36 грн., штраф в сумі 3707,20 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 23.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 28.09.2015р.

Суддя М.О.Любченко