Рішення

від 17.07.2015 по справі 910/14027/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2015Справа №910/14027/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК», м.Київ, ЄДРПОУ 35590956

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент», м.Київ, ЄДРПОУ 35921110

про повернення земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Подольський А.Ю. - по дов.

від відповідача: Гук О.О. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 24.06.2015р. та 15.07.2015р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «АСТРА БАНК», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент», м.Київ про:

- повернення у власність Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» земельної ділянки, що розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16-В, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га, цільове призначення - для реконструкції, експлуатації та обслуговування адміністративно-офісної будівлі;

- зобов'язання органів державної реєстрації зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» на земельну ділянку, що розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16-В, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договір б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу земельної ділянки є нікчемним в силу приписів п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, на думку позивача, банк уклав правочин, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

До того ж, за твердженнями позивача, земельну ділянку за вказаним договором було відчужено пов'язаним з банком особам. Отже, на думку заявника, наведений правочин не породжує правових наслідків як нікчемний, що є підставою для повернення земельної ділянки у власність Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК».

Відповідач у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду м.Києва 24.06.2015р., та у письмових пояснення без номеру та дати, що надійшли до суду 15.07.2015р., проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що заявником не представлено доказів набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» статусу кредитора банку, що, на думку, заявника свідчить про необґрунтованість тверджень позивача стосовно нікчемності договору б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу, а відчуження майна пов'язаним з банком особам не призвело до порушень вимог чинного законодавства.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.07.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені сторонами документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2015р. між Публічним акціонерним товариством «АСТРА БАНК» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» (покупець) було укладено договір б/н купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого продавець передає у власність покупцю майно - земельну ділянку, а покупець приймає майно - земельну ділянку і сплачує за неї обговорену грошову суму.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст.657 Цивільного кодексу України).

У п.1.2, 1.3 договору б/н від 06.02.2015р. контрагентами погоджено, що на підставі договору відчужується земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280, розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16, цільове призначення - для реконструкції, експлуатації та обслуговування адміністративно-офісної будівлі.

Суд зазначає про наявність відмінності в ідентифікуючих ознаках земельної ділянки, що стала об'єктом продажу за договором б/н від 06.02.2015р., з тими, що вказані у державному акті серії ЯЖ №049776 від 24.05.2012р. на право власності на земельну ділянку. Проте, слід зауважити, що кадастровий номер земельної ділянки зазначено вірно, що виключає сумніви стосовно відчуження за оспорюваним правочином іншої земельної ділянки, ніж та, що належала позивачу. До того ж, зі змісту наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер витягу 6442802) вбачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:094:0024 розташоване приміщення під літерою «В».

За умовами п.2.1 договору б/н від 06.02.2015р. продаж земельної ділянки за домовленістю сторін буде вчинений за 12 980 000 грн., без податку на додану вартість, які мають бути сплачені покупцем продавцю в день підписання договору на розрахунковий рахунок.

Договір набирає чинності з дати його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п.4.11 договору б/н від 06.02.2015р.).

Вказаний правочин 06.02.2015р. було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстровано в реєстрі за №40.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності договору б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, що фактично свідчить про укладення між сторонами договору з моменту його нотаріального посвідчення, а саме з 06.02.2015р.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з п.5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ст.ст.215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Пунктом 2.5.2 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та п.4 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом та недійсні, недійсність яких встановлюється судом.

У п.2.12 наведеної вище Постанови Пленуму Вищого господарського суду України вказано, що якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

Таким чином, враховуючи наведене вище, з огляду на те, що позовні вимоги обґрунтовані нікчемністю договору б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу, проти чого відповідач заявив заперечення, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, суд дійшов висновку про необхідність надання оцінки доводам Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» стосовно нікчемності договору б/н від 06.02.2015р.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про застосування наслідків нікчемності правочину повинно бути доведено, що спірний правочин є саме нікчемним.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, заявник посилався на те, що договір б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу земельної ділянки є нікчемним в силу приписів п.3 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, на думку позивача, банк уклав правочин, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. До того ж, за твердженнями позивача, земельну ділянку за вказаним договором було відчужено пов'язаним з банком особам.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За приписами п.8 ч.1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».

У ч.1 ст.76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами;4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Як встановлено судом, на підставі постанови №186 від 19.03.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» до категорії неплатоспроможних» , керуючись приписами ст.ст.12, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», 19.03.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №62 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «АСТРА БАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», на підставі якого з 20.03.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «АСТРА БАНК».

18.06.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №119 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «АСТРА БАНК» до 17.07.2015р. (включно).

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua).

Частинами 1, 2, 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що правочини неплатоспроможного банку є нікчемними, в тому числі, якщо банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Отже, необхідною умовою застосування наведеної норми права для визнання правочину нікчемним є саме визначення, що метою договору є надання певних переваг саме кредитору банку.

Наразі, обґрунтовуючи нікчемність договору б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу земельної ділянки та необхідність застосування до спірних правовідносин приписів п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивачем представлено до матеріалів справи протокол №1 від 08.04.2015р., в якому зазначено, що спірний договір було укладено на підставі рішення №13 від 05.02.2015р. єдиного акціонера Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» Компанії з обмеженою відповідальністю «Калума Холдінгс Лімітед» в особі управителя Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», співвласником якого є Лагун М.І. Вказаним рішенням було погоджено рішення, оформлене протоколом №3 від 04.02.2015р. голови спостережної ради Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК». Одночасно, у протоколі зазначено, що головою спостережної ради Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» є засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» Лагун М.І., членом якої і одночасно одним з керівників відповідача був Засуха В.В.

Проте, за висновками суду, посилання на наведені вище обставини в якості обґрунтування нікчемності правочину не є достатньою підставою для застосування до спірних правовідносин приписів п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Судом вже зазначалось, що згідно наведеної норми права нікчемним є саме той правочин, за яким надано переваги (пільги) кредитору банку.

З аналізу норми ст.510 Цивільного кодексу України вбачається, що набуття статусу кредитора пов'язано з виникненням між сторонами взаємних зобов'язань.

За приписами ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною другою наведеної статті визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

У ст.11 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника здійснюється на підставі приписів Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що вирішуючи питання відносно доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Наразі, всупереч приписам ст.34 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування позивачем не представлено до матеріалів справи жодних належних та допустимих у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів виникнення до моменту укладання договору б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу земельної ділянки між Публічним акціонерним товариством «АСТРА БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» зобов'язань, в яких би відповідачем було набуто статусу кредитору банку, якому було б надано переваги внаслідок укладення спірного правочину.

Одночасно, твердження заявника про надання внаслідок укладання оспорюваного правочину певних пільг відповідачу також є доказово необґрунтованими.

При цьому, судом прийнято до уваги, що за умовами договору б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу земельної ділянки вартість об'єкту продажу визначено на підставі звіту б/н від 04.02.2015р. про експертну грошову оцінку земельної ділянки, що був складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Експерт Центр» (сертифікат №15491/13 від 28.10.2010р), а саме суб'єктом оціночної діяльності Д.А. Іваніловим (кваліфікаційне свідоцтво №00121 від 01.04.2006р. оцінювача з експертної оцінки земельних ділянок), згідно змісту якого вартість земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га становила 12 980 000 грн.

У вказаному звіті зазначено, що визначення ринкової вартості земельної ділянки здійснювалось із застосуванням таких засад оцінки: засади корисності, попиту та пропозиції, заміщення, очікування, внеску та найбільш ефективного використання, а також із застосуванням порівняльного підходу оцінки, витратного та дохідного методів. При здійсненні оцінки суб'єктом оціночної діяльності застосовано Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», Методичні основи грошової оцінки земель в Україні, тощо.

Оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери (ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

За змістом ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено можливість здійснення рецензування звіту про оцінку майна. Зокрема, зазначено, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі приписів ст.13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» Павлюк Т.В. (кваліфікаційне свідоцтво №3199-ПК від 24.10.2009р.) було проведено рецензування звіту, що був складений суб'єктом оціночної діяльності Д.А. Іваніловим.

З представленої суду рецензії вбачається, що наведений вище звіт виконаний на підставі методичних засад оцінки, визначених методикою оцінки, а також загальноприйнятих підходів та методів оцінки. Рецензентом зазначено, що звіт відповідає всім вимогам, що пред'являються чинним законодавством.

Одночасно, як свідчать наявні в матеріалах справи документи, а саме платіжне доручення №1461 від 06.02.2015р., Товариством з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» було перераховано позивачу грошові кошти в сумі 12 980 000 грн. в якості оплати за спірним правочином. Вказаний розрахунковий документ скріплено печаткою банку про проведення платежу.

Таким чином, наведені вище обставини свідчать, що ціна земельної ділянки, визначена у договорі б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу, відповідає ринковій вартості предмету продажу, зазначеній у звіті, складеному суб'єктом оціночної діяльності, тобто Товариству з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» певних переваг чи пільг надано не було.

Наведені обставини у їх сукупності свідчать про безпідставність та необґрунтованість тверджень заявника щодо нікчемності договору б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу земельної ділянки в силу приписів п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Одночасно, твердження заявника про відчуження земельної ділянки за спірним правочином пов'язаним з банком особам, не спростовує наведених вище висновків стосовно безпідставності посилань позивача на нікчемність договору б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу.

За приписами ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами, не можуть передбачати умови, що не є поточними ринковими умовами. Угоди, укладені банком із пов'язаними з банком особами на умовах, що не є поточними ринковими умовами, визнаються недійсними з моменту їх укладення. Поточними ринковими умовами не вважаються, зокрема: 1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів; 2) придбання у пов'язаної з банком особи майна низької якості чи за завищеною ціною; 3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної з банком особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство; 4) оплата товарів і послуг пов'язаної з банком особи за цінами вищими, ніж звичайні, або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані; 5) продаж пов'язаній з банком особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого майна іншій особі; 6) нарахування відсотків та комісійних за послугами, наданими банком пов'язаним із банком особам, які є меншими, ніж звичайні; 7) нарахування відсотків за вкладами (депозитами), залученими банком від пов'язаних із банком осіб, які є більшими, ніж звичайні.

Наразі, з огляду на висновки суду щодо обґрунтованості визначеної у спірному правочині ціни товару, враховуючи, що про наявність інших, передбачених ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» обставин позивачем не зазначено, у суду відсутні підстави вважати, що договір б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу земельної ділянки укладено не на умовах, що є поточними ринковими умовами.

Наведене в свою чергу вказує, що відчуження за вказаним правочином земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» не призвело до порушення приписів чинного законодавства, в тому числі, ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Щодо позовних вимог Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» про повернення у власність Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» земельної ділянки, що розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16-В, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га, цільове призначення - для реконструкції, експлуатації та обслуговування адміністративно-офісної будівлі суд зазначає наступне.

За приписами ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ст.1212 Цивільного кодексу України, на приписи якої позивач посилається в якості нормативного обґрунтування своїх вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу частини 2 даної статті, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Пунктом 1 ч.3 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною , змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічну правову позицію щодо застосування приписів ст.1212 Цивільного кодексу України наведено у постанові від 02.10.2013р. Верховного Суду України по справі №6-88цс13.

При цьому, суд наголошує, що за приписами ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав вважати договір б/н від 06.02.2015р. купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між Публічним акціонерним товариством «АСТРА БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент», нікчемним, суд зазначає, що позовні вимоги про повернення у власність продавця земельної ділянки, переданої за означеним правочином, є безпідставними та такими, що підлягають залишенню без задоволення.

Одночасно, позов Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» про зобов'язання органів державної реєстрації зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» на земельну ділянку, що розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16-В, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га залишенні судом без задоволення як похідні. Крім того, з приводу означених позовних суд вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ст.18 Господарського процесуального кодексу України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

З системного аналізу ст.ст.1, 21, 24, 65 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію підтримано у постанові від 22.05.2014р. Вищого господарського суду України по справі 910/5899/13.

Відповідно до змісту прохальної частини позовної заяви Публічне акціонерне товариство «АСТРА БАНК» просило зобов'язати органи державної реєстрації зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» на земельну ділянку, що розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16-В, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га.

У судовому засіданні 15.07.2015р. та 17.07.2015р. позивачем було підтримано вимоги саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент», клопотань про залучення на підставі ст.24 Господарського процесуального кодексу України іншого відповідача позивачем заявлено не було.

На запитання суду «Чи підтримує позивач позовні вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви, саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» як відповідача?» заявник під час розгляду спору у судовому засіданні 17.07.2015р. відповів «Так, підтримую».

Отже, наведене свідчить, що фактично позивачем заявлено позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» про зобов'язання органів державної реєстрації зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» на земельну ділянку, що розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16-В, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га.

При цьому, як вже зазначалось, жодних усних чи письмових клопотань про залучення іншого відповідача до участі у розгляді справи згідно із положеннями ст.24 Господарського процесуального кодексу України позивачем заявлено не було.

З урахуванням наведеної вище правової позиції позивача, з огляду на п.1.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», судом розглянуто позовні вимоги до визначеного Публічним акціонерним товариством «АСТРА БАНК» відповідача. Наразі, судом також враховано, що відповідно до ст.24 Господарського процесуального кодексу України залучення іншого відповідача є правом господарського суду, проте не його обов'язком.

За таких обставин, з огляду на все вищенаведене, господарський суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент» про:

- повернення у власність Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» земельної ділянки, що розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16-В, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га, цільове призначення - для реконструкції, експлуатації та обслуговування адміністративно-офісної будівлі;

- зобов'язання органів державної реєстрації зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» на земельну ділянку, що розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16-В, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га.

Клопотання Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК», яке наведене в прохальній частині позовної заяви, про забезпечення позову шляхом накладання арешту на земельну ділянку, що була предметом продажу за договором б/н від 06.02.2015р., залишене судом без задоволення з наступних підстав.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Приймаючи до уваги висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги, що клопотання позивача позбавлене будь-якого доказового обґрунтування, останнє залишене судом без задоволення.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.10 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову, відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За приписами ст.84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняється, в тому числі, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Оскільки у даному випадку саме уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулась до господарського суду з позовом та заявою від імені Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» про забезпечення позову, то заявник звільнений від сплати судового збору за її подання.

У п.4.5 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору та якщо позов такої особи залишено без задоволення, судовий збір не стягується.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 67, 68, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» про забезпечення позову.

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клевер Менеджмент», м.Київ, м.Київ про:

- повернення у власність Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» земельної ділянки, що розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16-В, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га, цільове призначення - для реконструкції, експлуатації та обслуговування адміністративно-офісної будівлі;

- зобов'язання органів державної реєстрації зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» на земельну ділянку, що розташована за адресою: 04210, м.Київ, вул.Г.Сталінграду, 16-В, кадастровий номер 8000000000:78:094:0024, загальною площею 0,2280 га.

У судовому засіданні 17.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 20.07.2015р.

Суддя Любченко М.О.