Рішення

від 22.09.2015 по справі 910/17506/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015Справа № 910/17506/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пенетрон-Київ»

до Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Альянс-Груп 2012»

про стягнення 28 289, 89 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Мельник А.В. за довіреністю б/н від 31.07.2015 р.;

від відповідача: Олексійчук В.Ю. за довіреністю № 290 від 04.08.2015 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пенетрон-Київ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (далі - відповідач) про стягнення 28 289, 89 грн., а саме: 17 603, 38 грн. основного боргу, 6 319, 61 грн. інфляційних втрат, 231, 87 грн. 3 % річних та 4 135, 03 грн. пені. Крім того, позивач просив за рахунок відповідача відшкодувати йому судові витрати зі сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 02.07.2013 р. між ТОВ «Бізнес-Альянс-Груп 2012», як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено Договір на виконання ремонтних робіт № 020713, на виконання умов якого виконавець виконав роботи на суму 116 858, 81 грн. в лютому 2014 року та на суму 5 917, 50 грн. в жовтні 2014 року. 22.01.2015 р. виконавець відступив позивачу право вимоги до замовника на суму 17 603, 38 грн. й 28.04.2015 р. позивач направив вимогу відповідачу щодо сплати заборгованості за Договором. Оскільки відповідні вимоги були залишені без задоволення, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.2015 р. порушено провадження у справі № 910/17506/15, залучено до участі у розгляді справи на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Альянс-Груп 2012», розгляд справи призначено на 04.08.2015 р.

31.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

04.08.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву та клопотання про витребування в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України у ТОВ «Пенетрон-Київ» Додаткової угоди № 1 від 08.10.2013 р. до Договору № 020713 від 02.07.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2015 р. задоволено клопотання відповідача про витребування додаткових доказів, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Пенетрон-Київ» оригінал Додаткової угоди № 1 від 08.10.2013 р. до Договору на проведення ремонтних робіт № 020713 від 02.07.2013 р. для огляду в судовому засіданні, розгляд справи № 910/17506/15 відкладено на 08.09.2015 р.

26.08.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

08.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник відповідача подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 08.09.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Зазначив, що оригінал Додаткової угоди до Договору надати на вимогу суду не може, через відсутність даного документа у позивача.

Представники відповідача в судовому засіданні 08.09.2015 р. проти позову заперечили.

Представник третьої особи в судове засідання 08.09.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

При цьому, представники позивача та відповідача в судовому засіданні 08.09.2015 р. подали клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 22.09.2015 р.

21.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду позовної заяви.

Представник третьої особи в судове засідання 22.09.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 22.09.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2013 р. між третьою особою (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір на виконання ремонтних робіт № 020713 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання виконати роботи відповідно до калькуляції (Додаток № 1 до Договору).

Згідно з п. 1.2. Договору було передбачено, що виконавець зобов'язаний виконати роботи за переліком та в об'ємі, вказаному в калькуляції (Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору його сторони погодили, що вартість робіт, що виконуються за цим Договором, визначається на підставі калькуляції (Додаток № 1 до Договору) та складає 116 858, 81 грн., в тому числі ПДВ - 19 476, 46 грн. Вказана вартість є твердою в рамках обумовлених обсягів і розцінок.

Згідно з п. 3.2. Договору оплата виконаних виконавцем робіт виконується в два етапи: передоплата в розмірі 71 530, 00 грн. після укладення даного Договору; остаточна оплата після виконання робіт в повному об'ємі 45 328, 81 грн. протягом 3 робочих днів після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

Пунктом 9.6. Договору було визначено, що він набирає чинності з дня його підписання і діє до виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому.

Додатком № 1 до Договору було визначено калькуляцію вартості робіт на суму 116 858, 81 грн.

На виконання умов Договору виконавець виконав відповідні роботи на суму 116 858, 81 грн., про що було складено Акт приймання виконання будівельних робіт № 1 за лютий 2014 року форми КБ-2в від 28.02.2014 р. та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт за лютий 2014 року форми КБ-3 від 25.02.2014 р.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 31.10.2014 р. виконавцем та замовником було складено Акт приймання виконання будівельних робіт № 2 за жовтень 2014 року форми КБ-2в від 31.10.2014 р. та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року форми КБ-3 від 31.10.2014 р. щодо виконання виконавцем додатково робіт на суму 5 917, 50 грн.

У вказаному Акті № 2 відзначено, що він складений на виконання Договору № 02-0713 від 2 серпня 2013 року, проте як в Довідці відзначено, що вона складена відносно Договору № 02-0713 від 02.07.2013 р.

При цьому, за поясненнями позивача виконання робіт на суму 5 917, 50 грн. було передбачено Додатковою угодою № 1 від 08.10.2013 р. до Договору.

На вимогу суду позивач не зміг представити оригіналу вказаної угоди, підписаної сторонами, пояснюючи, що відповідач не повернув її примірник.

Разом з тим, відповідач в цілому заперечує проти факту укладення вказаної угоди між ним та виконавцем.

Також, суду не було представлено доказів існування укладеного між виконавцем та замовником Договору № 02-0713 від 02.08.2013 р.

22.01.2015 р. між позивачем (новий кредитор) та третьою особою (первісний кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до п. 1. якого було визначено, що новий кредитор стає кредитором боржника за Договором № 020713 від 02.07.2013 р. та Додатковою угодою № 1 від 08.10.2013 р. між первісним кредитором та ПАТ «Компанія «Райз» (боржник) на суму 17 603, 38 грн.

Відповідно до п. 2. Договору відступлення права вимоги передбачено, що до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного виконання зобов'язань перед новим кредитором належно виконати зобов'язання боржник, що викладені в Угоді.

28.04.2015 р. позивач направив відповідачу лист з вимогою терміново погасити заборгованість в сумі 17 603, 38 грн.

Вказана вимога була отримана відповідачем 05.05.2015 р.

01.07.2015 р. позивач та відповідач підписали Акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого сальдо на користь позивача становить 17 603, 38 грн.

Оскільки в подальшому відповідач спірну заборгованість не погасив, відповідач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між третьою особою та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В силу вимог ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.

Як зазначалось вище, 22.01.2015 р. між позивачем (новий кредитор) та третьою особою (первісний кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до п. 1. якого було визначено, що новий кредитор стає кредитором боржника за Договором № 020713 від 02.07.2013 р. та Додатковою угодою № 1 від 08.10.2013 р. між первісним кредитором та ПАТ «Компанія «Райз» (боржник) на суму 17 603, 38 грн.

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджено обставин укладення між виконавцем та замовником Додаткової угоди № 1 до Договору, хоча вказані сторони й підписали Акт приймання виконання будівельних робіт № 2 за жовтень 2014 року форми КБ-2в від 31.10.2014 р. та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року форми КБ-3 від 31.10.2014 р. щодо виконання виконавцем додатково робіт на суму 5 917, 50 грн.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що в цій частині між третьою особою та відповідачем мало місце укладення договору підряду у спрощений спосіб, при цьому, право вимоги за ним на суму 5 917, 50 грн. до позивача не перейшло, оскільки в Договорі відступлення права вимоги зроблено посилання саме на Додаткову угоду № 1, укладання якої не підтверджено.

Таким чином, на переконання суду, позивач отримав право вимагати сплати від відповідача боргу в сумі 11 685,88 грн.

У даній справі позивач також вирішив реалізувати своє право, передбачене ст. 625 ЦК України та нарахував відповідачу 6 319, 61 грн. інфляційних втрат, 231, 87 грн. 3 % річних та 4 135, 03 грн. пені.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 04.07.2011 р. у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 р. у справі № 6/433-42/183, від 23.01.2012 р. у справі № 37/64, від 14.11.2011 у справі № 12/207, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Як на тому наголошено в п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Також, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 ЦК України, відповідно до змісту якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 8.2. Договору його сторони визначили, що у разі порушення терміну оплати, зазначеного в пункті 3.2. цього Договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок позивача, та враховуючи висновки суду щодо обсягу права вимоги, яке перейшло до нього за Договором відступлення права вимоги, суд встановив, що пеня має складати 2 745, 06 грн., 3 % річних - 153, 68 грн. 3 % річних, інфляційні втрати - 4265, 35 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати виконаних третьою особою робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 121В; код ЄДРПОУ 13980201) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пенетрон-Київ» (03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 67, корпус В, офіс 202; код ЄДРПОУ 35417345) 11 685 (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят п'ять) грн. 88 коп. основного боргу, 2 745 (дві тисячі сімсот сорок п'ять) грн. 06 коп. пені, 153 (сто п'ятдесят три) грн. 68 коп. 3 % річних, 4 265 (чотири тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 35 коп. інфляційних втрат та 1 217 (одну тисячу двісті сімнадцять) грн. 36 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.09.2015 р.

Суддя В.С. Ломака