Рішення

від 22.09.2015 по справі 910/17722/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015Справа № 910/17722/15

За позовом Приватного підприємства «СІКТЕТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ПОСТ ГРУП»

про стягнення 59 361, 74 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Душков М.О. за довіреністю № 4 від 30.07.2015 р.;

від відповідача: Бондар О.О. - директор.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «СІКТЕТ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ПОСТ ГРУП» (далі - відповідач) про стягнення 59 361, 74 грн., з яких 52 672, 31 грн. основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, 318, 54 грн. 3% річних та 6 370, 89 грн. пені. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він надав відповідачу послуги з перевезення вантажів, які відповідачем не були оплачені в повному обсязі. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2015 р. порушено провадження у справі № 910/17722/15, її розгляд призначено на 05.08.2015 р.

05.08.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, зокрема заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 59 361, 74 грн., з яких 40 802, 50 грн. основного боргу, 11 869, 81 грн. інфляційних втрат, 318, 54 грн. 3% річних, 6 370, 89 грн. пені.

В судовому засіданні 05.08.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги в редакції заяви про уточнення позовних вимог.

Суд прийняв вищевказану заяву до розгляду, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

Представник позивача в судовому засіданні 05.08.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 05.08.2015 р. не з'явився, проте 29.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.09.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/17722/15, згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено перерву до 22.09.2015 р.

Від відповідача в судовому засіданні 22.09.2015 р. надійшли додаткові документи у справі.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, представник відповідача позов визнав.

У судовому засіданні 22.09.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.09.2013 р. між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 8 перевезення вантажу автомобільним транспортом на внутрішніх (міжміських) сполученнях, відповідно до п. 2.1. якого перевізник зобов'язується здійснити перевезення (доставку) ввіреного йому замовником вантажу автомобільним транспортом з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення згідно товарно-транспортної накладної і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу вантажу), а замовник зобов'язується сплачувати за перевезення вантажу провізну плату, встановлену даним Договором.

Згідно з п. 3.4. Договору факт виконання робіт за Договором підтверджується товарно-транспортною накладною (іншими документами на вантаж) на яких проставлена відмітка про отримання вантажу одержувачем, а також Актом виконаних робіт, які є невід'ємними частинами Договору.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що ціна (вартість) перевезення (провізна плата) розраховується сторонами з урахуванням тарифів перевізника (узгоджених обома сторонами та чинних на момент здійснення перевезення) за фактично надані послуги. Ціна (вартість) перевезення (провізна плата) за Договором узгоджена обома сторонами зазначається у Додатку до Договору.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили кілометраж на ділянках магістральних маршрутів та визначили тариф на вантажні перевезення - 3, 60 грн. за 1 км.

Відповідно до п. 4.2. Договору оплата послуг перевезення вантажу здійснюється на підставі актів виконаних робіт, підписаних представниками обох сторін, які надаються перевізником разом з товарно-транспортними накладними (іншими документами на вантаж) представнику замовника в транзитних та кінцевих пунктах призначення.

За умовами п. 4.4. Договору оплата вартості (ціни) перевезення (провізної плати) здійснюється замовником безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок перевізника протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту одержання рахунку, виставленого перевізником. Оплата вартості (ціни) перевезення (провізної плати) здійснюється замовником за фактично надані послуги.

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажів на загальну суму 90 449, 45 грн., що підтверджується Актами надання послуг № 11 від 30.01.2015 р. на суму 27 383, 10 грн., № 35/1 від 12.03.2015 р. на суму 28 089, 60 грн. та № 23 від 24.02.2015 р. на суму 34 976, 75 грн.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг оплатив частково, внаслідок чого за ним станом на 12.05.2015 р. утворилась заборгованість в сумі 40 802, 50 грн.

Зазначене було відображене в акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2015 р. по 12.05.2015 р., підписаному сторонами без зауважень і заперечень та скріпленого печатками обох підприємств.

З огляду на те, що відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання по сплаті наданих позивачем послуг перевезення, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При цьому, позов до суду позивачем було подано 10.07.2015 р. та при цьому не враховано, що 03.07.2015 р. відповідач перерахував позивачу 1 000, 00 грн., з огляду на що борг станом на дату звернення до суду становив 39 802,50 грн.

Після порушення провадження у справі відповідач додатково перерахував позивачу 3 000, 00 грн. в опату наданих послуг (04.09.2015 р. - 1 000, 00 грн. та 07.09.2015 р. - 1 000, 00 грн., 10.09.2015 р. - 500, 00 грн., 16.09.2015 р. - 500, 00 грн.).

Таким чином, станом на дату вирішення спору по суті борг відповідача складає 36802,50 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажів.

Частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним у позивача та надані останнім послуги, вони мають бути оплачені у повному обсязі.

Враховуючи зазначене, вимоги про стянення боргу в розмірі 36 802, 50 грн. суд визнає обргунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, в частині стягнення 1 000, 00 грн. основного боргу суд відмовляє, оскільки позивач не врахував платежу відповідача від 03.07.2015 р., а в частині стягнення 3 000, 00 грн. основного боргу провадження у справі припиняє з огляду на відсутність предмету спору.

Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 11 869, 81 грн. інфляційних втрат, 318, 54 грн. 3% річних, 6 370, 89 грн. пені, слід зазначити наступне.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.9. Договору було визначено, що за несвоєчасну оплату наданих послуг з перевезення вантажу, замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Також, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи зазначене, вимоги про стягнення 11 869, 81 грн. інфляційних втрат, 318, 54 грн. 3% річних, 6 370, 89 грн. пені підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати наданих позивачем послуг, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, в частині вимог, відносно якої суд приняє провадження, судовий збір також покладається на відповідача, оскільки спір в цій частині виник з вини останнього.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі з розгляду позовних вимог про стягнення 3000 (трьох тисяч) грн. 00 основного боргу.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ПОСТ ГРУП» (03067, місто Київ, вулиця Машинобудівна, будинок 35-А; код ЄДРПОУ 38674855) на користь Приватного підприємства «СІКТЕТ» (81070, Львівська область, Яворівський район, селище міського типу Івано-Франкове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 1; код ЄДРПОУ 23968804) 36 802 (тридцять шість тисяч вісімсот дві) грн. 50 коп. основного боргу, 11 869 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 81 коп. інфляційних втрат, 318 (триста вісімнадцять) грн. 54 коп. 3% річних, 6 370 (шість тисяч триста сімдесят) грн. 89 коп. пені та 1 796 (одну тисячу сімсот дев'яносто шість) грн. 22 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. В частині стягнення 1 000 (однієї тисячі) грн. 00 коп. основного боргу відмовити.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.09.2015 р.

Суддя В.С. Ломака