Рішення

від 22.09.2015 по справі 910/18316/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015Справа №910/18316/15 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей"

до малого приватного підприємства "КРУЇЗ"

про стягнення заборгованості 104 541,05 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Галкіна А.В.(за довіреністю)

Від відповідача - Клименко І.В. (за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 39-ЮЛС від 10.02.2015 у розмірі 104 541,05 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.07.2015 порушено провадження у справі №910/18316/15 та призначено до розгляду на 30.07.2015.

Представник відповідача в судове засідання 30.07.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 30.07.2015 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Ухвалою суду від 30.07.2015 розгляд справи відкладено на 14.09.2015.

У судовому засіданні 14.09.2015 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій повідомив про погашення відповідачем суми 56 235 грн. основного боргу у зв'язку з чим зменшив позовні вимоги та просить стягнути 10 935,40 грн. пені, 548,05 грн. 3 % річних, 17 427,05 грн. інфляційних втрат, 19 395,55 грн. штрафної неустойки за неповернення оригіналів видаткових накладних. Заява прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 14.09.2015 було оголошено перерву до 22.09.2015 відповідно до ст.77 ГПК України.

У судове засідання 22.09.2015 з'явився представник позивача, надав пояснення по справі, позовні вимоги, викладені у заяві про зменшення позовних вимог підтримав.

Представник відповідача подав документи по справі, проти стягнення штрафних санкцій заперечував, письмового відзиву на позов не надав, тому на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Апогей" (далі позивач, постачальник) та приватним підприємством "КРУЇЗ" (далі відповідач, покупець) укладено Договір поставки № 39-ЮЛС (далі договір поставки).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язався передати у встановлені строки товар у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти товар і здійснити оплату на умовах даного договору.

Сторони у п.3.1. договору визначили, що товар поставляється партіями, обсяги яких визначаються за заявками покупця.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що ціна на товар договірна, погоджується сторонами у видатковій накладній, яку необхідно повернути протягом 5 календарних днів.

Загальна вартість товару, що поставляться за даним договором визначається шляхом складання вартості всіх партій товару, зазначених в окремих видаткових накладних, за якими товар передається постачальником покупцю в період дії цього договору (п.5.2 договору).

Відповідно до пп. 5.4, 5.5. договору, форма оплати вартості поставленого товару: безготівковий розрахунок, шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок постачальника. Оплата за даним договором здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу, яка становить 5 календарних днів з моменту поставки партії товару, на підставі виставлених продавцем рахунків.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу продукцію на загальну суму 130 685,70 грн., що підтверджується видатковими накладеними № 257/79 від 20.03.2015, № 281/103 від 27.03.2015, № 259/3 від 01.04.2015, № 314/22 від 03.04.2015, № 351/59 від 14.04.2015, № 360/68 від 16.04.2015 ( в матеріалах справи).

Вищевказані накладні приймаються судом у якості належних доказів виконання поставки товару відповідачу і прийняття його останнім.

Проте, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та домовленостей між сторонами, не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого товару, а саме ним було здійснено часткову оплату отриманого товару у сумі 74 450,70 грн., вартість неоплаченого товару склала 56 235,00 грн.

05.06.2015 позивач звернувся до відповідача претензією за вих. № 19 про стягнення заборгованості за поставлений товар по договору № 39-ЮЛС від 10.02.2015 у сумі 56 235,00 грн., яка залишена останнім без відповіді.

Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача перед позивачем станом на час звернення позивачем до суду з даним позовом склала 56 235,00 грн.

У процесі розгляду справи позивачем повідомлено та відповідачем надано докази оплати суми 56 235,00 грн. основного боргу у зв'язку з чим позивачем було зменшено позовні вимоги на вказану суму боргу.

При цьому, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України , виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202 , 203 , 205 , 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525 , 526 ЦК України , відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України ).

На підставі ст. 3 ЦК України , яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України , господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки застосовуються положення статей 655-712 ЦК України .

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України та ст..712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки вартість поставленого товару не оплатив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України , що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 548,05 грн., а інфляційні втрати 17427,05 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України , підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Відповідно до п. 6.2. договору у випадку несвоєчасної оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару, за кожен день прострочення.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню відповідно до п. 6.2 Договору, розмір якого, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 10 935,40 грн.

Також умовами договору передбачено, що покупець зобов'язаний приймати товар за кількістю та якістю в порядку і терміни, встановлені договором та оформлювати при цьому відповідні документи (п.2.2.1.договору).

Згідно п.6.4.договору встановлено, що у разі неповернення видаткової накладної протягом 5 календарних днів покупець сплачує постачальнику штрафну неустойку у розмірі 1% від вартості партії товару, по якій не була повернена видаткова накладна за кожен день прострочення.

Позивам вказує, що відповідачем після поставки партії товару по договору не були повернені відповідачу дві видаткові накладні № 214/36 від 12.03.2015 на суму 13 350,00 грн. та № 351/59 від 14.04.2015 на суму 3795,00 грн., за якими було поставлено товар, у зв'язку з чим позивачем нараховано 19 395,55 грн. штрафної неустойки.

Згідно з вимогами статті 614 Цивільного кодексу України , особа що порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки в державі склалася складна економічна ситуація, то вина відповідача у несвоєчасному та неповному фінансування опосередкована.

Відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України , господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами) вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Дослідивши подані матеріали справи, вислухавши думку представників сторін, з урахуванням принципів розумності, справедливості, враховуючи складну економічну ситуацію, що склалася в державі, зважаючи на те, що відповідач здійснив повне погашення заборгованості перед позивачем на спірну суму по договору, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафної неустойки у сумі 19 395,55 грн., а саме стягує штрафну нейстойку в розмірі 1939, 00 грн. В решті штрафних санкцій належить відмовити.

Відповідно до ст. ст. 33 , 43 , 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України , ст.ст. 33 , 34 , 49 , 64 , 75 , 82 , 83 , 84 , 85 ГПК України , суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" задовольнити частково.

2. Стягнути з малого приватного підприємства "КРУЇЗ" (03164, м. Київ, вул.Академіка Булаховського, буд.5-Б, код ЄДРПОУ 21600075) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ" (02093, м. Київ, вул.Лебедєва Миколи, буд. 6, код ЄДРПОУ 20021369) 10 935 (десять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять ) грн. 40 коп. пені, 548 (п'ятсот сорок вісім) грн. 05 коп. 3 % річних, 17 427 (сімнадцять тисяч чотириста двадцять сім) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 1939 (одну тисячу дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 00 коп. штрафної неустойки, та судовий збір в розмірі 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 28.09.2015