Рішення

від 22.09.2015 по справі 910/20585/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015Справа №910/20585/15

За позовом Дніпропетровського національного Університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна

до Державного підприємства «Державний науково-дослідний Центр залізничного транспорту України»

про стягнення 6 101,95 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Крат О.М. (представник за довіреністю №86Н від 20.04.2015р.);

від відповідача: Науменко К.М. (представник за довіреністю №ДНДЦ УЗ-4 від 26.01.2015р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дніпропетровський національний Університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства «Державний науково-дослідний Центр залізничного транспорту України» (надалі також - відповідач) суми в розмірі 6 101,95 грн., а саме, суми пені в розмірі 1 232,47 грн., суми штрафу в розмірі 2 100,00 грн., суми 3% річних в розмірі 309,48 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 2 460,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за Договорами на виконання науково-дослідної роботи №218-13 від 02.12.2013р., та здійснив оплату наданих позивачем послуг не у встановлені Договором строки.

Відповідачем надано до матеріалів справи відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, зазначаючи при цьому, що до суми штрафних санкцій необхідно застосувати строк позовної давності в шість місяців та у зв'язку з цим відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2015р. суддею Морозовим С.М. порушено провадження у справі №910/20585/15 та призначено її до розгляду на 22.09.2015р.

В судовому засіданні 22 вересня 2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2013 року між позивачем (виконавець за Договором) та відповідачем (замовник за Договором) було укладено Договори на виконання науково-дослідної роботи №218-13 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, відповідач доручає, а позивач бере на себе зобов'язання виконати науково-дослідну роботу за темою: «Розробка проекту типової Методики передпроектного обстеження об'єктів автоматизації залізничного транспорту».

Вимоги до роботи визначені у Технічному завданні від 01.11.2013р. (Додаток 2), що є невід'ємною частиною цього Договору. (п. 1.2. Договору).

Приймання і оцінка результатів роботи здійснюється відповідно до Технічного завдання. (п. 1.5. Договору).

Ціна Договору визначається відповідно до Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток 1), який є невід'ємною частиною Договору. Вартість робіт за Договором складає 50 000,00 грн., крім того ПДВ 10 000,00 грн. Всього 60 000,00 грн. (п. 2.1. та п. 2.2. Договору).

Форма оплати - поетапно, згідно з календарним планом. Оплата виконаних робіт здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 30 робочих днів з моменту отримання коштів на рахунок відповідача за зданий етап генерального Договору №16.8-95/2013-Цтех-175/2013-ЦЮ від 24.10.2013р. (п. 2.3. Договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31 травня 2014 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору. (п. 12.1. та п. 12.2. Договору).

Протоколом узгодження договірної ціни на виконання науково-дослідної роботи (Додаток 1 до Договору) сторони встановили, що вартість робіт складає 50 000,00 грн., крім того ПДВ 10 000,00 грн. Всього 60 000,00 грн.

Додатком 2 до Договору позивачем погоджено, а відповідачем затверджено Технічне завдання «Розробка проекту типової Методики передпроектного обстеження об'єктів автоматизації залізничного транспорту».

Додатком 3 до Договору сторонами погоджено кошторис.

Додатковою угодою №2 до Договору сторони узгодили викласти п. 2.3. Договору наступним чином: «Форма оплати - поетапно, згідно з календарним планом. Оплата виконаних робіт здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 30 робочих днів з моменту отримання коштів на рахунок відповідача за зданий етап генерального Договору №16.8-95/2013-Цтех-175/2013-ЦЮ від 28.10.2013р.».

Пункт 12.1. Договору у відповідності до Додаткової угоди №2 сторони виклали так: «Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 30 вересня 2014 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.».

Додатком №1 до Додаткової угоди №2 до Договору сторони погодили календарний план робіт.

Як встановлюється матеріалами справи, позивачем на виконання вимог Договору було надано відповідачу послуги на загальну суму в розмірі 30 000,00 грн., що підтверджується Актом здачі-приймання роботи від 11.07.2014р., підписаним та погодженим обома сторонами.

Як зазначено позивачем, відповідач, в порушення передбачених п. 2.3. Договору строків, було здійснено оплату вказаних вище послуг 15.12.2014р., в той час як кінцевою датою, за твердженнями позивача, для проведення відповідачем розрахунків, було 21.08.2014р.

У зв'язку з невчасним проведенням відповідачем розрахунку згідно умов та строків Договорів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. (ч. 1 ст. 902 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та відповідно до ст. 629 ЦК України договір, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідно до умов п. 2.3. Договору, форма оплати - поетапно, згідно з календарним планом. Оплата виконаних робіт здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 30 робочих днів з моменту отримання коштів на рахунок відповідача за зданий етап генерального Договору №16.8-95/2013-Цтех-175/2013-ЦЮ від 28.10.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем отримано грошові кошти за зданий етап генерального Договору №16.8-95/2013-Цтех-175/2013-ЦЮ від 28.10.2013р. на рахунок 22.07.2014р., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення №70 від 22.07.2014р., а також виписка по рахунку відповідача за вказану дату.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем отримано кошти для оплати за Договором 22.07.2014р., а також враховуючи 30 робочих днів, передбачених умовами п. 2.3. Договору, то обов'язок відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг, згідно умов Договору, повинен був бути виконаний у строк до 02.09.2014р. включно.

Як зазначено позивачем, що не спростовано відповідачем, оплата послуг останнім була здійснена 15.12.2014р., тобто з порушенням договірного зобов'язання в частині вчасної оплати вартості послуг за умовами Договору, як встановлено вище.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем допущено помилку під час розрахунку вказаного періоду та невірно зазначено в позові з якої дати у відповідача почалось прострочення оплати вартості наданих позивачем послуг.

Як встановлено судом, початок прострочення зобов'язання відповідача щодо оплати вартості наданих позивачем послуг згідно умов Договору рахується з 03.09.2014р.

Відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення з нього штрафу та пені, з огляду на закінчення шестимісячного строку з дати виникнення прострочення зобов'язання передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права та інтересу.

Статтею 258 ЦК України визначено, що законом може встановлюватись спеціальна позовна давність для окремих видів вимог а саме, скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). (п. 1. ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, в даному випадку, позовна давність в один рік сплила 03.09.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем направлено до суду даний позов 06.08.2015р., про що свідчить відмітка відділення Укрпошти на поштовому конверті.

Таким чином, позивач, звертаючи до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача сум пені та штрафу не пропустив строк позовної давності, передбачений положеннями п. 1. ч. 2 ст. 258 ЦК України, а тому заява відповідача про застосування судом строку позовної давності в даному випадку задоволенню не підлягає.

Окрім того, необхідно зазначити, що частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено порядок та межі нарахування штрафних санкцій, а саме, шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто встановлено період, який застосовується під час розрахунку штрафних санкцій, але норма вказаної статті не встановлює строку позовної давності на звернення з вимогами про стягнення штрафних санкцій, як про це зазначено відповідачем. Тобто, строк позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій встановлено в один рік, а не в шість місяців.

Відповідно до змісту позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача суму пені в розмірі 1 232,47 грн. та суму штрафу в розмірі 2 100,00 грн., нараховані за період з 22.08.2014р. по 15.12.2014р.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 5.6. Договору сторони встановили, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла на момент виникнення заборгованості, від вартості прострочення зобов'язання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перевірку наведеного в позовній заяві розрахунку суми пені, судом, як зазначалось вище, встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування, а тому, здійснивши перерахунок суми пені за період з 03.09.2014р. по 15.12.014р., встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 1 109,17 грн., розрахована наступним чином:

- 30 000,00 грн. (вартість послуг) х 12,5% (облікова ставка НБУ, зменшена відповідно до п. 5.6. Договору) х 71 (кількість днів за період з 03.09.2014р. по 12.11.2014р.)/ 365 = 729,45 грн.;

- 30 000,00 грн. (вартість послуг) х 14.0% (облікова ставка НБУ, зменшена відповідно до п. 5.6. Договору) х 33 (кількість днів за період з 13.11.2014р. по 15.12.2014р.)/ 365 = 379,72 грн.

Щодо стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 2 100,00 грн., то необхідно зазначити наступне.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Пунктом 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі №06/5026/1052/2011).

Однак, пунктом 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» встановлено, що відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Згідно матеріали справи, судом встановлено, що відповідач є державним підприємством, фінансування якого здійснюється з державного бюджету України.

Таким чином, судом встановлено, що заявлена до стягнення з відповідача сума штрафу враховує лише інтереси кредитора за рахунок боржника, тому відповідно до норм діючого законодавства та наявних в матеріалах справи доказів, позовна вимога про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 2 100,00 грн. задоволенню не підлягає.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 309,48 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2 460,00 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведені позивачем в позовних матеріалах розрахунки сум 3% річних та інфляційних втрат, судом визнано їх обґрунтованими, оскільки вони здійснені не за період в який у відповідача виникло прострочення зобов'язання з оплати вартості послуг згідно умов Договору.

Здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 2 211,49 грн., а сума 3% річних, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 256,44 грн.

Таким чином, судом встановлено, що заявлена до стягнення з відповідача сума 3% річних є обґрунтованою на суму в розмірі 256,44 грн., а сума інфляційних втрат є обґрунтованою на суму в розмірі 2 211,49 грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/20585/15 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми пені в розмірі 1 109,17 грн., суми 3% річних в розмірі 256,44 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 2 211,49 грн., в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судовій збір позивача в розмірі 1 071,02 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно сумі задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Цивільного кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Державний науково-дослідний Центр залізничного транспорту України» (код ЄДРПОУ 31604528, адреса: 03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, 39) на користь Дніпропетровського національного Університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна (код ЄДРПОУ 01116130, адреса: 49010, м. Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 2) суму пені в розмірі 1 109,17 грн. (одна тисяча сто дев'ять гривень 17 копійок), суму 3% річних в розмірі 256,44 грн. (двісті п'ятдесят шість гривень 44 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 2 211,49 грн. (дві тисячі двісті одинадцять гривень 49 копійок) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 071,02 грн.(одна тисяча сімдесят одна гривна 02 копійки).

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.09.2015р.

Суддя С.М. Морозов