Рішення

від 22.09.2015 по справі 910/12611/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015Справа №910/12611/15

За позовом Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна компанія»

про стягнення 41 090,31 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Омельченко В.С. (представник за довіреністю №4/15 від 12.01.2015р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна компанія» (надалі також - відповідач) суми заборгованості по оплаті вартості поставленого товару в розмірі 41 090,31 грн., а саме, основної суми заборгованості в розмірі 32 480,00 грн., суми 3% річних в розмірі 165,51 грн., суми інфляційних втрат в розмірі 8 444,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх зобов'язань за усним договором не виконав, повну вартість поставленого товару не оплатив.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, участь уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, про час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

20.05.2015р. суддею Морозовим С.М. було винесено ухвалу про повернення позивачу позовної заяви без розгляду на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.05.2015р. було скасовано, а позовну заяву і додані до неї документи вирішено передати до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 15.09.2015р.

В судове засідання 15.09.2015р. представник відповідача не з'явився, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено до 22.09.2015р.

В судове засідання 22.09.2015р. представник від відповідача не з'явився, заяв та клопотань до суду не надіслали.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 22 вересня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем було укладено усний договір, відповідно до якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач отримати та оплатити вартість поставленого товару.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Позивачем було здійснено перерахування відповідачу суми коштів в загальному розмірі 141 520,00 грн. на підставі наступних платіжних доручень:

- платіжне доручення №390 від 02.07.2014р. на суму 10 440,00 грн.;

- платіжне доручення №477 від 09.07.2014р. на суму 20 880,00 грн.;

- платіжне доручення №527 від 14.07.2014р. на суму 20 880,00 грн.;

- платіжне доручення №547 від 16.07.2014р. на суму 20 880,00 грн.;

- платіжне доручення №592 від 18.07.2014р. на суму 26 680,00 грн.;

- платіжне доручення №554 від 29.07.2014р. на суму 20 880,00 грн.;

- платіжне доручення №729 від 07.08.2014р. на суму 20 880,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму в розмірі 109 040,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними:

- видаткова накладна №РН-000231 від 03.07.2014р. на суму 10 440,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000238 від 10.07.2014р. на суму 10 440,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000239 від 10.07.2014р. на суму 9 860,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000244 від 15.07.2014р. на суму 9 860,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000247 від 16.07.2014р. на суму 4 640,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000246 від 16.07.2014р. на суму 12 760,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000279 від 16.07.2014р. на суму 8 120,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000252 від 18.07.2014р. на суму 10 440,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000261 від 18.07.2014р. на суму 580,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000278 від 18.07.2014р. на суму 2 900,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000280 від 18.07.2014р. на суму 8 120,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000255 від 21.07.2014р. на суму 10 440,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-000285 від 04.08.2014р. на суму 10 440,00 грн.

На суму в розмірі 32 480,00 грн. (141 520,00 грн. (сума оплати проведена позивачем) - 109 040,00 грн. (вартість поставленого відповідачем товару) = 32 480,00 грн.) відповідачем позивачу товар допоставлено не було.

У зв'язку з тим, що відповідачем не було поставлено товар на повну оплачену позивачем суму, останній був змушений звернутись до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як встановлюється матеріалами справи, що підтверджено позивачем та не спростовано відповідачем, оплачений позивачем товару згідно умов усного договору відповідачем в повному обсязі поставлено не було.

Позивач направив на адресу відповідача вимогу №126/15 від 05.03.2015р. (зазначена претензія направлена 05.03.2015р., згідно наявної в матеріалах справи копії чеку поштового відділення та копії опису вкладення у цінний лист).

Відповідач відповіді на зазначену претензію не надав, товар не допоставив і кошти не повернув.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач, в строк визначений позивачем пред'явленням претензії, тобто до 12.03.2015р. включно, обов'язок по поверненню позивачу коштів не виконав.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Станом на час винесення даного рішення відповідачем кошти в розмірі 32 480,00 грн. на рахунок позивача перераховано не було, таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 32 480,00 грн., а тому вимоги позивача в даній справі про стягнення з відповідача суми основної заборгованості є обґрунтованими.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 165,51 грн. та інфляційні втрати в розмірі 8 444,80 грн. За період з 13.03.2015р. по 13.05.2015р.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведені позивачем в позовних матеріалах розрахунки сум інфляційних втрат та 3% річних, судом визнано їх обґрунтованим та такими, що здійснені в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України і листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 8 444,80 грн. та сума 3% річних в розмірі 165,51 грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами усного Договору, укладеного з позивачем.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/12611/15 позовні підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 32 480,00 грн., суми 3% річних в розмірі 165,51 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 8 444,80 грн.

Судовий збір позивача в розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна компанія» (код ЄДРПОУ 37292724, адреса: 02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 19, офіс 1213) на користь Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 21586524, адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5) суму основного боргу в розмірі 32 480,00 грн. (тридцять дві тисячі чотириста вісімдесят гривень 00 копійок), суму 3% річних в розмірі 165,51 грн. (сто шістдесят п'ять гривень 51 копійка), суму інфляційних втрат в розмірі 8 444,80 грн. (вісім тисяч чотириста сорок чотири гривни 80 копійок) та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.09.2015р.

Суддя Морозов С.М.