Рішення

від 23.09.2015 по справі 910/21258/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015Справа №910/21258/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" Білої Ірини Володимирівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСІТІ БІЗНЕС ГРУП"

про стягнення грошових коштів у розмірі 1 000,00 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Мальцев В.С. (дов.№64 від 01.09.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" Білої Ірини Володимирівни звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСІТІ БІЗНЕС ГРУП" про стягнення грошових коштів у розмірі 1 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21258/15 та призначено її до розгляду на 03.09.2015 року.

У зв'язку із неявкою відповідача до судового засідання 03.09.2015, розгляд справи відкладено на 23.09.2015, про що судом постановлено відповідну ухвалу суду.

Під час судового засідання 23.09.2015 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.07.2014 між Публічним акціонерним товариством «УКРБІЗНЕСБАНК» (далі - Повірений, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНСІТІ БІЗНЕС ГРУП» (далі - Довіритель) укладено договір доручення № БД- 14/ІІІ/2014 (далі - договір доручення), відповідно до якого Відповідач доручив, а Позивач зобов'язався надати за винагороду послуги з продажу цінних паперів, а саме: здійснити від імені та за рахунок Відповідача всі фактичні та юридичні дії щодо укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів.

На виконання Договору доручення 25.07.2014 між Позивачем, як повіреним - з однієї сторони, Відповідачем, як продавцем - з другої сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАКО», як покупцем - з третьої сторони, укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-14/ІІІ/2014-1.

Відповідно до п. 5.2 Договору доручення зобов'язання Повіреного вважаються виконаними, а послуга - наданою в повному обсязі з моменту підписання Довірителем звіту Повіреного.

Так, матеріалами справи підтверджується, що Звіт про виконання Договору доручення підписаний Довірителем 25.07.2014, що свідчить про належне виконання позивачем договірним обов'язків перед відповідачем.

Згідно з п. 2.2.3 Договору доручення Довіритель зобов'язався протягом трьох банківських днів, наступних за днем підписання звіту, сплатити Повіреному (Позивачу) винагороду шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Повіреного (Позивача). Розмір винагороди визначений в п. 1.6 Договору доручення і складає 1 000, 00 грн.

У зв'язку із невиконанням обов'язку оплати у встановлені договором строки, 26.06.2015 Позивач надіслав Відповідачеві вимогу про сплату заборгованості вих. № 3286.

Оскільки відповіді на вимогу або грошових коштів на адресу позивача протягом тривалого часу не надійшло, останній звернувся із даним позовом до суду, у межах якого просить стягнути 1000,00 грн. - винагороди за договором доручення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що укладений між сторонами 25.07.2014 договір за своєю правовою природою є договором доручення, а отже правовідносини між сторонами регулюються положеннями Глави 68 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 1000 ЦК України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України).

Так, умовами п. 1.6. Договору доручення сторонни передбачили, що розмір винагороди Повіреного становить 1 000,00 грн.

Приписами частини 4 статті 1007 Цивільного кодексу України визначено, що Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд відзначає, що умовами договору доручення, зокрема, п. 2.2.3. сторони передбачили порядок виплати винагороди повіреному, а саме протягом 3-х банківських днів, наступних за днем підписання звіту.

Як встановлено судом вище, звіт підписаний сторонами 25.07.2014, однак всупереч вказаних норм чинного законодавства та умов укладеного договору доручення, винагорода на користь позивача не сплачена.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи, що відповідачем не спростовано належними та допустими доказами доводи позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення винагороди у розмірі 1 000,00 грн. підлягають задоволенню повністю.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ч. 3 ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

З огляду на вищевикладене, судовий збір у розмірі 1 827,00 грн. підлягає стягненню з відповідача у дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" Білої Ірини Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСІТІ БІЗНЕС ГРУП" про стягнення грошових коштів у розмірі 1 000,00 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсіті Бізнес Груп» (01015, місто Київ, вулиця Лаврська, 9 корпус 19, офіс 2; ідентифікаційний код 38546391) на користь Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» (83001, місто Донецьк, вулиця Артема, 125; ідентифікаційний код 19388768) 1 000 (одну тисячу) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсіті Бізнес Груп» (01015, місто Київ, вулиця Лаврська, 9 корпус 19, офіс 2; ідентифікаційний код 38546391) у дохід Державного бюджету України 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 23.09.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 28.09.2015 року

Суддя К.В. Полякова