Рішення

від 23.09.2015 по справі 910/22103/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015Справа №910/22103/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ФУД СЕРВІС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АККО ГРУП»

про стягнення 45 384,74 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Усенко М.М.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ФУД СЕРВІС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АККО ГРУП» про стягнення 53 624,08 грн. заборгованості, 1 394,23 грн. інфляційної складової боргу, 427,52 грн. трьох відсотків річних та 8 550,47 грн. пені, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р.

Ухвалою суду від 28.08.2015 р. порушено провадження у справі № 910/22103/15 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 23.09.2015 р., зобов'язано сторін надати певні документи.

15.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитися в судове засідання, які залучено до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання представника відповідача, суд його відхилив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Крім того, відповідачем не обґрунтовано надання переваги одному судовому засіданню над іншим.

14.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, яка залучена до матеріалів справи.

23.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача 36 624,08 грн. заборгованості, 7 429,16 грн. пені, 952,22 грн. інфляційних нарахувань та 379,28 грн. трьох відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р., оскільки відповідач сплатив частину заборгованості в розмірі 21 000,00 грн.

Згідно з п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Господарський суд прийняв заяву позиву позивача про зменшення позовних вимог, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову - 45 384,74 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 23.09.2015 р. надав суду оригінали документів, доданих до позовної заяви, для огляду в судовому засіданні; надав суду усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити; підтримав заяву про забезпечення позову.

Розглянувши в судовому засіданні 23.09.2015 р. заяву позивача про забезпечення позову, згідно з якою ТОВ АГРО ФУД СЕРВІС» просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 63 996,30 грн., які належать ТОВ «АККО ГРУП» та знаходяться на розрахунковому рахунку № 26007338052 у ПАТ «УПБ», МФО 300205, господарський суд відхилив її, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, наведені у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заява позивача є такою, що не підлягає задоволенню.

Представник відповідача в судове засідання 23.09.2015 р. не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

У судовому засіданні 23.09.2015 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО ФУД СЕРВІС» (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АККО ГРУП» (надалі - покупець) було укладено договір поставки № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р. (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та за умовами даного договору поставляти покупцю (передавати у власність покупця) товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (надалі - товар).

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1.2. договору, предметом поставки за цим позовом є товар - продукти харчування.

Кількість, найменування,ціна товару, що постачається за цим договором, зазначені в товарних накладних, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.3. договору).

Загальна сума договору складається з окремих сум операцій, проведених на виконання даного договору (п. 1.4. договору).

Згідно з п. 2.6. договору, перехід права власності на товар відбувається після отримання покупцем даного товару, що наступає після підписання відповідної накладної представниками сторін і надання представникові постачальника довіреності на отримання товару.

Відповідно до п. 3.3. договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання товару від постачальника та рахунку-фактури.

Розділами 4 і 5 договору визначені порядок приймання-передачі товару та гарантії якості товару.

Згідно з п. 6.1. договору, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

За умовами п. 6.2. договору, у випадку прострочення розрахунків за отриману продукцію покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний календарний день прострочення.

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання сторонам і діє до 31.12.2016 р.

Позивач пояснив суду, що ним на виконання умов договору з 01.04.2015 р. до 22.06.2015 р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 77 624,08 грн., що підтверджується підписаним уповноваженими представниками та скріпленим печаткою сторін актом звірки взаємних розрахунків від 23.06.2015 р. за період з 01.04.2015 р. до 23.06.2015 р. Однак, відповідач свої зобов'язання за договором поставки виконав неналежним чином, частково сплативши вартість отриманого товару в розмірі 20 000,00 грн., у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість перед позивачем за даним договором у розмірі 57 624,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивача надав суду належним чином засвідчені копії видаткових накладних № Про-002357 від 08.05.2015 р. на суму 32 004,78 грн., № Про-002416 від 12.05.2015 р. на суму 11 896,44 грн., № Про-002415 від 12.05.2105 р. на суму 3 368,10 грн., № Про-002454 від 13.05.2015 р. на суму 17 380,38 грн., № Про-002499 від 15.05.2015 р. на суму 12 974,38 грн. та відповідні податкові накладні.

Позивач направив ТОВ «АККО ГРУП» претензію (вих. № 231 від 16.07.2015 р.), яку відповідач отримав 17.07.2015 р. з вимогою погасити заборгованість за договором поставки 1/15-10АТ від 07.05.2015 р.

Однак, відповідач залишив дану претензію без відповіді та реагування.

За таких обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ФУД СЕРВІС» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АККО ГРУП» про стягнення 53 624,08 грн. заборгованості, 1 394,23 грн. інфляційної складової боргу, 427,52 грн. трьох відсотків річних та 8 550,47 грн. пені, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р.

Оскільки господарським судом було прийнято заяву ТОВ «АГРО ФУД СЕРВІС» про зменшення позовних вимог, згідно з якою він просив стягнути з відповідача 36 624,08 грн. заборгованості, 7 429,16 грн. пені, 952,22 грн. інфляційних нарахувань та 379,28 грн. трьох відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р., то справа № 910/22103/15 розглядається за новою ціною позову - 45 384,74 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за договором № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р., тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару за даним договором не виконав неналежним чином.

Відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив отримання товару за договором № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р. та визнав заборгованість на суму 36 624,00 грн. Крім того, відповідач заперечує проти нарахування пені, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, посилаючись на те, що у нього відсутній екземпляр спірного договору і йому було невідомо, коли саме сплачувати за товар. При цьому, він сумлінно сплачує за товар кошти по мірі наявності у нього грошових коштів на рахунку.

Господарський суд не приймає до уваги дані доводи, оскільки відповідач не надав суду жодних належних доказів у підтвердження того, що він звертався до позивача з приводу відсутності в нього примірника спірного договору.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 36 624,08 грн. заборгованості, а відповідач визнав заборгованість, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ФУД СЕРВІС» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АКО ГРУП» заборгованості в розмірі 36 624,08 грн. за договором № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р., визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ФУД СЕРВІС» просило суд стягнути з відповідача 379,28 грн. трьох річних відсотків за період з 15.05.2015 р. до 23.09.2015 р. та 952,22 грн. інфляційних нарахувань за період з травня 2015 р. до червня 2015 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.3.3. договору визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар покупець на вимогу постачальника сплачує 0,1 % річних від простроченої суми.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 379,28 грн. трьох річних відсотків за період з 15.05.2015 р. до 23.09.2015 р. та 952,22 грн. інфляційних нарахувань за період з травня 2015 р. до червня 2015 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р.

Позивач просить стягнути з відповідача 7 429,16 грн. пені за період з 15.05.2015 р. до 23.09.2015 р. за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару за договором № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За умовами п. 6.2. договору, у випадку прострочення розрахунків за отриману продукцію покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний календарний день прострочення.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 7 429,16 грн. пені за період з 15.05.2015 р. до 23.09.2015 р. за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару за договором № 1/15-10АТ від 07.05.2015 р.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги ТОА «АГРО ФУД СЕРВІС» до ТОВ «АККО ГРУП» підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АККО ГРУП» (01010, м. Київ, вулиця Івана Мазепи, 10, код ЄДРПОУ 38239148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ФУД СЕРВІС» (02092, м. Київ, вулиця Довбуша, 18, код ЄДРПОУ 39192902) 36 624 (тридцять шість тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 08 коп. заборгованості, 379 (триста сімдесят дев'ять) грн. 28 коп. трьох річних відсотків, 952 (дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 22 коп. інфляційних втрат, 7 429 (сім тисяч чотириста двадцять дев'ять) грн. 16 коп. пені та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 28.09.2015 р.

Суддя І.О. Андреїшина