Постанова

від 09.07.2015 по справі 804/7243/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2015 р. Справа № 804/7243/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІЛЬДІЯ-К» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2012 року ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідача) в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 14.09.2012 року № НОМЕР_1 на суму 150 000,00 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» судовий збір в розмірі 1 500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем 25.07.2012 року складено акт №1970/226/25535021 про результати документальної невиїзної перевірки дотримання вимог податкового та іншого законодавства ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» по взаємовідносинам з ТОВ «Базис-партнер» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року, яким встановлено порушення п. 193.1 ст. 193, п. 198.3 ст. 198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2012 року на загальну суму 120 000,00 грн. Такий висновок відповідач мотивує тим, що позивачем у березні 2012 року отримані послуги з маркетингових робіт від ТОВ «Базис-партнер», однак, у ході перевірки не підтверджено реальність господарських відносин по придбанню маркетингових послуг. На підставі акту перевірки винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 14.09.2012 року за № НОМЕР_1. Позивач вважає, що до перевірки були надані всі необхідні документи для підтвердження дійсності господарської операції, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у задоволенні позову ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» відмовлено. Вказана постанова вмотивована тим, що надані позивачем докази не дають можливість встановити зв'язок отриманих послуг з господарською діяльністю підприємства, а також підприємством не доведено економічну ефективність отриманих послуг, їх отримання не призвело до збільшення обсягів продажу в порівнянні з попереднім періодом.

Не погодившись з ухваленою постановою, позивач 10 квітня 2013 року звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій послався на те, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою, оскільки факт отримання маркетингових послуг від контрагента був повністю підтверджений належними документальними доказами, а надані маркетингові послуги тісно пов'язані з власною господарською діяльністю позивача.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року залишено без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року.

Не погодившись з ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій посилався на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2015 року касаційну скаргу ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» задоволено частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, у мотивувальній частині ухвали ВАС України звернуто увагу на те, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та ТОВ «Базис-партнер», а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладеного з позивачем договору про надання маркетингових послуг , зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманого товару, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням.

08 червня 2015 року адміністративна справа надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду та ухвалою від 10 червня 2015 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник позивача надала суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у матеріалах справи наявні письмові заперечення з яких вбачається, що ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська проти позову заперечує та просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що надані для перевірки первинні документи по операціям з придбання маркетингових послуг у порушення вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. за № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями), п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, не містять інформації про конкретні обсяги та напрямки досліджень, не підтверджують факту отримання вказаних послуг та не підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача. У зв'язку із відсутністю належним чином оформлених первинних документів не має можливості встановити, що маркетингові послуги можуть вважатись пов'язаними з господарською діяльністю підприємства. Тобто, позивачем документально не підтверджено правомірність включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, зазначених у податкових накладних, виписаних з посилання на господарські операції з надання маркетингових послуг ТОВ «Базис-партнер», а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Частиною 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне у задоволенні адміністративного позову відмовити виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» (код ЄДРПОУ 25535021) зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку, як платник податків у ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська.

На виконання вимог законодавства уповноваженою особою ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська на підставі службового посвідчення у період з 13.07.2012 року по 19.07.2012 року проведено документальну невиїзну перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість та взаємовідносин з ТОВ «Базис-партнер» (код ЄДРПОУ 36493799) за період з 01.03.2012р. по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №1970/226/25535021 від 25.07.2012 року.

У акті перевірки зафіксоване порушення позивачем п. 193.1 ст. 193, п. 198.3 ст. 198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2012р. на загальну суму 120 000,00 грн. Встановлено, що позивачем у березні 2012р. отримані маркетингові послуги з дослідження ринку торгівельної нерухомості, у тому числі торгівельних центрів від ТОВ «Базис-партнер» на загальну суму 120 000,00 грн. Вищезазначені послуги не були віднесені до валових витрат та відповідно не пов'язані з веденням господарської діяльності позивача, до перевірки не надані документи, які б підтверджували використання послуг з маркетингових робіт від ТОВ «Базис-партнер» у межах господарської діяльності та податкового кредиту суми ПДВ у зв'язку з отриманням вищезазначених послуг.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.09.2012р. за №0001162301, яким донараховано податок на додану вартість у розмірі 120 000,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 30 000,00 гривень.

Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, 25.09.2012 року подав до Державної податкової служби у Дніпропетровській області скаргу (вих. № 1209/25-01) щодо оскарження в адміністративному порядку податкового повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська.

Рішенням ДПС у Дніпропетровські області від 30.11.2012р. за №29939/10/10-014 залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 14.09.2012р. за №0001162301, а скаргу позивача - без задоволення.

Під час судового розгляду справи встановлено, що між ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» та ТОВ «Базис-партнер» укладено договір про надання маркетингових послуг за №12-03 від 01.03.2012 року.

Відповідно до умов договору ТОВ «Базис-партнер» (виконавець) зобов'язався надати для ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» (замовник) послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять замовника, об'єктом маркетингових досліджень є дослідження ринку торгівельної нерухомості, у тому числі торгівельних центрів.

У свою чергу замовник зобов'язується виплатити виконавцю плату за надання послуг у розмірі 720 000,00 грн., у тому числі 120 000,00 грн. ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем включено до складу податкового кредиту з ПДВ за березень 2012р. суму у розмірі 120 000,00 грн., у зв'язку з придбанням маркетингових послуг у ТОВ «Базис-партнер» на підставі договору про надання маркетингових послуг за №12-03 від 01.03.2012 року.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо визначення вичерпного переліку податків і зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податковою контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, тощо.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що передбачено ст. 61 Конституції України.

Згідно 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, цо передбачені Конституцією та законами України

Приписами п.75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 20.1.4. п.20.1. ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право, окрім іншого, проводити перевірки платників податків, (крім Національного банку України) в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Відповідно до п.79.1. ст.79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст. ст. 77 та 78 ПК України. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 7 5.1 статті 75 ПК України документів та даних, наданих платником податків у визначених ПК України випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Перелік обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 ПК України є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Так, п. 79.2 ст. 79 ПК України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень надано право та повноваження щодо проведення документальних невиїзних перевірок суб'єктів господарювання з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У відповідності до ст. 86 ПК України, результати проведених перевірок оформлюються актом та шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень у разі виявлення податковим органом заниження чи завищення податкових зобов'язань платника податків.

Таким чином, здійснюючи перевірку та складаючи акт перевірки, приймаючи податкове повідомлення-рішення відносно позивача щодо визначення грошових зобов'язань за результатами перевірки, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією за законами України.

Щодо правомірності та законності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.09.2012 року № НОМЕР_1, суд зазначає, що відповідно до п.п. 14.1.157 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно з пп.14.1.181. п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1.ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтвердженні податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цого Кодексу) чи не підтвердженні митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статі 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано наступні первинні бухгалтерські документи:

-копія договору про надання маркетингових послуг за №12-03 від 01.03.2012 року;

-копія акту надання послуг від 30.03.2012р.;

-звіт по проведенню комплексу маркетингових досліджень ринка торгівельної нерухомості, зокрема, торгових центрів - на 104 сторінках.

Проте, наданий акт виконаних робіт та звіт не дають можливості встановити зв'язок отриманих послуг з господарською діяльністю підприємства, їх необхідність для комплексного процесу господарської діяльності, яка направлена на отримання доходу, акт не містить обсягу наданих послуг, не конкретизовано об'єм послуг; відсутній розрахунок вартості послуг, не конкретизовано фактичний зміст. У ході перевірки підприємством не доведено економічну ефективність отриманих послуг, їх отримання не призвело до збільшення обсягів продажу в порівнянні з попереднім періодом.

Таким чином, до перевірки не надані документи, які б містили повну інформацію про надані маркетингові послуги та їх зв'язок з власною господарською діяльністю позивача.

Суд критично ставиться до позиції позивача, викладеної в адміністративному позові, щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Базис-партнер», оскільки надані документи, які начебто підтверджують наслідки надання ТОВ «Базис-партнер» маркетингових послуг позивачем, не містять будь-яких доказів щодо використання позивачем маркетингових послуг, будь-яких інших доказів позивачем надано не було.

Суд також зазначає, що ні матеріали перевірки, ні матеріали справи не містять жодних відомостей щодо виконання зазначених в договорі, укладеного між позивачем та ТОВ «Базис-партнер» маркетингових послуг будь-якими третіми особами. Позивачем як під час перевірки, так і під час судового розгляду справи не було надано будь-яких підтверджуючих доказів щодо наявності у ТОВ «Базис-партнер» підтвердження спеціальної податкової правосуб`єктності, наявності у зазначеного контрагенту фізичних та технологічних можливостей щодо здійснення господарської діяльності в межах укладеного договору.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 вказаного вище Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснення господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти, звіти, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини як рух активів у процесі здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, не зважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-якими належними доказами, в розумінні ст.70 КАС України, позивачем не було доведено відповідних змін з руху активів внаслідок укладання договору від 01.03.2012 року №12-03, копія якого міститься в матеріалах справи.

Як вбачається з наданих до суду документів, на підтвердження реальності вчинення господарської операції за вказаним вище договором від 01.03.2012 року №12-03 про надання маркетингових послуг укладеного між ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» та ТОВ «Базис-партнер» - зазначені документи за відсутності підтвердження належними та достовірними доказами самого виконання робіт за вказаним договором, мають характер лише формально складених, а не достовірних документів, що виключає наявність правових підстав для включення відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та не можуть вважатися належними доказами реального здійснення господарської операції.

Крім того, в контексті аналізу наданих позивачем документів щодо підтвердження умов виконання укладеного договору від 01.03.2012 року №12-03 про надання маркетингових послуг, а саме виписок з рахунку, вбачається, що розрахунки були здійснені за відповідні послуги, докази на виконання яких позивачем не надані, тому суд не може прийняти їх до уваги.

Відповідно до положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.79 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, досліджені в судовому засіданні первинні документи (акт виконаних робіт, звіт) по взаємовідносинам між ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» та ТОВ «Базис-партнер» є такими, що не відповідають сутності та не несуть доказовості відносно змісту здійснених операцій.

Отже, приймаючи податкове повідомлення-рішення від 14.09.2012 року за № НОМЕР_1 на загальну суму 150 000,00 грн. відносно позивача щодо визначення грошових зобов'язань за результатами перевірки, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ГІЛЬДІЯ-К» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ст. 94 КАС України, судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 72, 86, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІЛЬДІЯ-К» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1