Постанова

від 27.08.2015 по справі 804/9022/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2015 р. Справа № 804/9022/15

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барда» про накладення арешту на кошти, -

ВСТАНОВИВ :

20.07.2015 р. Криворізька центральна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барда» (надалі - відповідач) з позовною вимогою про накладення арешту на кошти, що знаходяться у банку, обслуговуючого ТОВ «Барда» (ЄДРПОУ 34811457) у розмірі податкового боргу з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1490,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що підприємство має непогашену заборгованість перед державою, у зв'язку з чим податковий орган просить накласти арешт на його кошти.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач у судові засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Заперечень проти позову не надав.

Відповідно до ч. 4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Згідно з ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства зборів, регулює Податковий кодекс України.

Підпунктами 16.1.3, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено обов'язок платників податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, а також сплачувати податки та збори у строк та в розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Барда» зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності Виконавчим комітетом Криворізької міської ради Дніпропетровської області 26.01.2007 р. та перебуває на обліку в Криворізькій центральній ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області з 27.01.2007 р. як платник податків та інших обов'язкових платежів.

Відповідач має податковий борг з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 1490,69 грн. (в тому числі штрафні санкції - 1486,92 грн., пеня 3,77 грн.), який виник 14.10.2014 р. внаслідок несвоєчасної сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств згідно податкового повідомлення-рішення №0003551502 від 29.05.2015 р., прийнятого за наслідками камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток (Акт від 20.04.2015 р. №139/04-81-15-02/34811457).

Згідно ст.54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до п.57.1, 57.3 ст.57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні - рішенні згідно із цим Кодексом.

Отже, податковий борг підприємства з податку на прибуток приватних підприємств всього становить 1490,69 грн.

Станом на момент звернення до суду податковий борг перед бюджетом відповідачем не погашений.

За даними позивача, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2014 р. (справа №804/9528/14) стягнуто з відповідача на користь податкового органу кошти у рахунок погашення податкового боргу з податку на прибуток.

Рішення набрало законної сили 09.12.2014 р.

Згідно ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У відповідності до п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового борту змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який діяв на час виникнення боргу) сформовано податкові вимоги від 17.06.2009 р. №1/331, від 21.07.2009 від 2/378, які отримані відповідачем 20.06.2009 р. та 28.07.2009 р. відповідно, що підтверджується матеріалами справи.

Доказів оскарження зазначених податкових вимог у судовому порядку до суду не надано.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами доходів і зборів визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми ст. 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

Водночас чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу доходів і зборів до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

Наведені норми кореспондуються з приписом п. 94.4 ст. 94 Податкового кодексу України, згідно з якою арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Зі змісту цієї норми вбачається, що компетенція щодо накладення арешту майна належить органу доходів і зборів, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення податкового органу.

Системний аналіз норм ст. 94 Податкового кодексу України, вказує, що останні регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Наведене підтверджується також Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 № 568, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 р. за № 1839/24371.

Розділ VII цього Порядку визначає особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків як різновиду адміністративного арешту майна.

Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені ст. 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 та п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми п. 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

При цьому арешт із підстав, передбачених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, не може застосовуватися до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної правової норми визначає предметом для накладення арешту виключно кошти та цінності, що знаходяться в банках.

Умовою застосування норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України Податкового кодексу України є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу.

При цьому контролюючий орган має довести відсутність відповідного майна, не взагалі, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, ефективність реалізації якого забезпечується спеціальними заходами, зокрема адміністративним арештом майна, у тому числі коштів. В іншому разі вимога про застосування арешту коштів буде передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.

У свою чергу, відповідно до пункту 95.2 Податкового кодексу України право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги, тому саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.

Встановлено, що згідно інформації УДАІ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області станом на 24.06.2015 р. транспортні засоби за ТОВ «Барда» не зареєстровані.

За даними Криворізького гірничопромислового територіального управління (лист від 17.06.2015 р. №12-15/1213) технологічні транспортні засоби за підприємством не обліковуються.

Відповідно до листа управління Держземагентства в Криворізькому районі Дніпропетровської області від 25.06.2015 р. №8-404-0.10-3201/2-15 згідно з обліковими даними Державної статистичної звітності ТОВ «Барда» як землекористувач (землевласник) не зареєстроване.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (індексний номер 39118068) речові права на нерухоме майно за ТОВ 2Барда» не зареєстровані.

Отже, у відповідача відсутнє майно для погашення податкового боргу в сумі 1490,69 грн.

Разом з тим, у підприємства наявні відкриті рахунки у фінансових установах, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банку.

Таким чином, податковим органом вжито передбачені податковим законодавством необхідні заходи щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу.

Проте, відсутність достатнього майна відповідача унеможливлює виконання покладених на податковий орган функцій щодо забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань щодо погашення податкового боргу.

Відповідно до пп. 19-1.1.21 п. 19-1.1 ст.19 Податкового кодексу України на контролюючі органи покладений обов'язок щодо організації роботи та здійснення контролю за застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у банку.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про наявність встановлених пп.20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України підстав для накладення арешту на кошти відповідача, що знаходяться на рахунках у банках.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано до суду жодних належних та достатніх доказів на спростування обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Виходячи з встановлених обставин справи та враховуючи вищезазначені положення чинного законодавства України, суд прийшов до висновку про задоволення адміністративного позову Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барда» про накладення арешту на кошти.

Разом з тим, згідно з п. 10.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої Постанова Правління Національного банку України 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976 (надалі - Інструкція), обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом. Банк приймає до виконання постанову державного виконавця та/або рішення суду, які доставлені до банку самостійно державним виконавцем, слідчим, представником суду, органу державної податкової служби або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є суд, державний виконавець, слідчий, орган державної податкової служби.

Відповідно до п. 10.2 Інструкції арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Згідно з п. 10.3 Інструкції арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.

Також, слід зазначити, що контролюючі органи мають лише відомості стосовно тих рахунків, які взяті ними на облік, та не можуть гарантувати повноту та достовірність відомостей про банківські рахунки платників податків, тому що такі дані сформовані на підставі повідомлень про відкриття рахунків в установах банків самих платників податків та/або повідомлень установ банків, що надходили до податкової інспекції згідно чинного законодавства.

За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо накладання арешту на кошти відповідача в межах суми боргу без конкретизації номерів рахунків та установ банків з метою недопущення звуження прав позивача при виконанні постанови суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барда» про накладення арешту на кошти, - задовольнити.

Накласти арешт на кошти, що знаходяться у банку, обслуговуючого до Товариство з обмеженою відповідальністю «Барда» (ЄДРПОУ 34811457) у розмірі податкового боргу з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1490,69 грн. (одна тисяча чотириста дев'яносто грн., 69 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 27.08.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_1 ОСОБА_1 ОСОБА_2