Постанова

від 08.09.2015 по справі 820/3742/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

08 вересня 2015 р. Справа № 820/3742/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Цибульник Г.В.

за участю представника позивача Біловус Р.В.,

за участю представника відповідача Юсупової М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Будтранс-Груп" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство "Будтранс-Груп", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, у якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 19 грудня 2014 року № 0004652201 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 15100,00грн., в тому числі за основним платежем - 12080,00 грн., штрафні санкції - 3020,00 грн. з урахуванням розгляду первинної скарги (Форма «Р») та скасувати податкове повідомленням- рішенням ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 13 березня 2015 року № 0000632202 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 15100,00грн., в тому числі за основним платежем - 12080,00 грн., штрафні санкції - 3020,00 грн., яке прийнято на підставі акта перевірки № 3768/20-34- 22-02-05/36815278 від 06.11.2014 та рішенням про результати розгляду скарги Головного управління Міндоходів у Харківській області за № 1474/10/20-40-10-04-17 від 26.02.2015 року (Форма «Р»)..

Свій позов позивач обґрунтував тим, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, надуманими, юридично не вмотивованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві, просила задовольнити позовні вимоги.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись на те, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимоги діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення є законними, а тому позов не підлягає задоволенню.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство "Будтранс-Груп" зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Харківської міської ради 27.01.2010 року за № 14801070002045884, а також зареєстровано платником податку на додану вартість від 09.03.2010 року за адресою: 61038, м. Харків, вул. М. Батицького, буд. 8, код 368152720342.

Судом встановлено, що ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області було проведено позапланову невиїзну перевірку "Приватного підприємства "Будтранс-Груп" з питань дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ "Алерон Індастрі" (податковий номер 38771510) та ТОВ фірма "Посад" (податковий номер 21229267) за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 06.11.2014 року № 3768/20-34-22-02-05/36815278, у висновках якого зазначені наступні порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на суму 12080,00 грн., у тому числі лютий 2014 року на суму 7640,00 грн., за березень 2014 року на суму 4440,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, було винесено податкове повідомлення-рішення № 0004652201 від 19.12.2014 року про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 18120,00 грн., з яких основний платіж 12080,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6040,00 грн..

В подальшому, позивачем подано скаргу до ГУ Міндоходів у Харківській області та Державної фіскальної служби на вищезазначене податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до Рішення ГУ Міндоходів у Харківській області від 26.02.2015 року про результати її розгляду, скаргу позивача було задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 19.12.2014 року № 0004652201 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3020,00 грн. (штрафні (фінансові) санкції), в іншій частині зазначене податкове повідомлення рішення залишено без змін.

Відповідно до рішення Державної фіскальної служби від 30.03.2015 року, податкове повідомлення - рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 19.12.2014 року № 0004652201 з урахуванням рішення про результати розгляду первинної скарги залишено без змін, а скаргу позивача залишено без задоволення.

Судом встановлено, що з урахуванням Рішення ГУ Міндоходів у Харківській області від 26.02.2015 року, ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000632202 від 13.03.2015 року, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 15100 грн., з яких основний платіж 12080,00 грн. та штрафна (фінансові) санкції у розмірі 3020,00 грн..

Суд зазначає, що відповідно до пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення рішення.

Пунктом 60.4 ст. 60 Податкового кодексу України визначено, що у випадку, визначеному пп. 60.1.3 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання .

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку що оскільки оскаржуване позивачем податкове повідомлення - рішення № 0004652201 від 19.12.2014 року про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 18120,00 грн., з яких основний платіж 12080,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6040,00 грн. є відкликаним, а відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000632202 від 13.03.2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 15100 грн., з яких основний платіж 12080,00 грн. та штрафна (фінансові) санкції у розмірі 3020,00 грн., суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд зазначає, що ПП "Будтранс-Груп" мало фінансово-господарську взаємовідносини з ТОВ "Алерон Індастрі" та ТОВ Фірма "Посад".

Так, між ПП "Будтранс-Груп" та ТОВ "Алерон Індастрі" було укладено договір купівлі-продажу будівельних матеріалів № 27 від 03.02.2014 року.

Відповідно до п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених договором, Продавець (ТОВ "Алерон Індастрі") передає у власність Покупцеві (ПП "Будтранс-Груп"), а покупець приймає та оплачує будівельні матеріали (товар). Сума договору складається з сум всіх видаткових накладних підписаних сторонами.

Факту отримання та оплати позивачем вартості придбаного товару підтверджується видатковими накладними від 03.02.2014 року № РН-03/02-7, від 07.02.2014 року № РН-07/02-3, 10.02.2014 року № РН-10/02-7, 12.02.2014 року № РН-12/02-3, 13.02.2014 року № РН-13/02-5, 17.02.2014 року № РН-17/02-10, 19.02.2014 року № РН-19/02-5, 21.02.2014 року № РН-21/02-2, 26.02.2014 року № РН-26/02-3, 28.02.2014 року № РН-28/02-4 та податковими накладними від 03.02.2014 року № 10, 07.02.2014 року № 32, 10.02.2014 року № 47, 12.02.2014 року № 57, 13.02.2014 року № 64, 17.02.2014 року № 84, 19.02.2014 року № 94, 21.02.2014 року № 102, 26.02.2014 року № 118, 28.02.2014 року № 131.

Також, між ПП "Будтранс-Груп" та ТОВ "ТБК "Сіті-Буд" укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 0301/5 від 03.01.2012 року.

Відповідно до умов п. 1.1 зазначеного договору, перевізник (ТОВ "ТБК "Сіті-Буд") зобов'язується доставити ввірений йому замовником (ПП "Будтранс-Груп") вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортування придбаних ТМЦ здійснювалося водіями ТОВ "ТБК "Сіті-Буд", на підтвердження чого позивачем надано товаро-транспортні накладні із зазначенням водіїв, за яким закріплений транспортний засіб та акт здачі-прийому робіт (надання послуг) № ОУ-0000088 щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Також, матеріалами справи підтверджено, що придбаний товар ПП "Будтранс-Груп" було реалізовано, зокрема ТОВ Фірма "Посад", що підтверджується видатковою накладною від 17.02.2014 року № РН-0000099 та податковою накладною від 17.02.2014 року № 36.

Суд зазначає, що всі перелічені суми податкового кредиту підтверджені відповідними податковими накладними, які не мають недоліків та відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В свою чергу, ці податкові накладні складені на підставі договорів, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних.

Зазначеними доказами підтверджується дотримання позивачем під час визначення розміру податкових зобов'язань та податкового кредиту положень ПК України, а також повне відображення наслідків здійснених господарських операцій в податковому обліку під час визначення розміру витрат, що враховувалися при обчисленні об'єкта оподаткування.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати.

Таким чином, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2014 року за позовом ТОВ "Алерон Індастрі" до Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними дії Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з проведення зустрічної звірки ТОВ "Алерон Індастрі" (код ЄДРПОУ 38771510) щодо документального підтвердження господарських відносин з платником податків за січень 2014р. та лютий 2014р., їх реальності та повноти відображення в обліку, та зі складення Довідки від 13.05.2014р. № 335/20-33-22-05-21/38771510 позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Відповідно до ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2014 року, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2014 року залишена без змін.

Окрім того, матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність визначення позивачем складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість з урахуванням первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані відповідно до положень податкового законодавства.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки товару.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування сум по господарським операціям та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, в зв'язку з чим, спірне податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В зв'язку з чим, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято не на підставі законодавства.

Ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України. -

Керуючись ст.ст. 8-14, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 183-3, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Будтранс-Груп" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Держаної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 13 березня 2015 року № 0000632202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Будтранс-Груп" (61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, 8, код ЄДРПОУ 36815278) судовий збір у розмірі 91 (дев'яносто одна) гривня 35 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2015 року.

Суддя Мельников Р.В.