Постанова

від 01.09.2015 по справі 826/3837/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2015 року                     № 826/3837/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомПриватного підприємства "Есквайр"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Приватного підприємства "Есквайр" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.02.2015 р. №0000662204 та №0000652204.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим вони є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 21.01.2015 р. по 27.01.2015 р. ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Сквар Плюс", ТОВ "ВА-Трансторг Груп", ТОВ "Кепітал А", ТОВ "Епікор" за період з 01.11.2013 р. по 31.08.2014 р., за результатами якої відповідачем було складено акт №420/26-56-22-03-09/32206007 від 02.02.2015 р. (надалі - акт перевірки №420).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №420, позивачем порушено вимоги:

-          пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.137.1 ст.137, п.138.2 ст.138, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 44 602,00 грн., у тому числі за 2013 рік в сумі 44 602,00 грн.;

-          п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 174 283,00 грн., в тому числі по періодах: за листопад 2013 року - 21 417,00 грн., за грудень 2013 року - 22 783,00 грн., за січень 2014 року - 17 750,00 грн., за лютий 2014 року - 19 259,00 грн., за березень 2014 року – 39 407,00 грн., за квітень 2014 року – 16 333,00 грн., за травень 2014 року - 15 167,00 грн., за червень 2014 року - 15 000 грн., за липень 2014 року - 7 167,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №420 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

-          №0000662204 від 17.02.2015 р. (надалі – ППР №0000662204), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: 174 283,00 грн. – за основним платежем, а 43 571,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями;

-          №0000652204 від 17.02.2015 р. (надалі – ППР №0000652204), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток: 44 602,00 грн. – за основним платежем, а 11 151,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що ПП "Есквайр" зареєстровано як юридична особа 06.11.2002 р., з 04.12.2002 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, зареєстровано як платник податку на додану вартість 12.08.2010 р.

З акту перевірки №420 вбачається, що заниження ПП "Есквайр" податку на додану вартість та податку на прибуток виникло у зв'язку із завищенням валових витрат та податкового кредиту по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ "Сквар Плюс", ТОВ "ВА-Трансторг Груп", ТОВ "Кепітал А" та ТОВ "Епікор", які, на думку податкового органу, є фіктивними, що, зокрема, підтверджується актом ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві №611/26-57-22-03-10/38761036 від 31.07.2014 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сквар Плюс" (код ЄДРПОУ 38761036) щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період з 01.08.2013 по 30.06.2014", актом ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві №2740/26-57-22-01-10/35636162 від 14.05.2014 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ВА-Трансторг Груп" (код ЄДРПОУ 35636162) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ "Плазаунт" (код ЄДРПОУ 38777491) за грудень 2013 року", актом ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві №869/3-26-50-22-03-39088763 від 09.09.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Епікор", код 39088763 з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.04.2014 по 31.07.2014 року", та вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15.10.2014 р. у справі №759/16527/14-к.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Частиною 3 ст.228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відносно реальності правочинів позивача з ТОВ "Сквар Плюс", ТОВ "ВА-Трансторг Груп", ТОВ "Кепітал А" та ТОВ "Епікор", за результатами яких ПП "Есквайр" було сформовано спірні валові витрати та податковий кредит, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом економічної діяльності ПП "Есквайр" є інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у.

З матеріалів справи судом встановлено, що спірні валові витрати та податковий кредит сформовано позивачем, як замовником, за наслідками фінансово-господарських правовідносин із ТОВ "Сквар Плюс", ТОВ "ВА-Трансторг Груп", ТОВ "Кепітал А", ТОВ "Епікор", як перевізниками, за договорами №0111 від 01.11.2013 р. (ТОВ "Сквар Плюс"), №01//11 від 01.11.2011 р. (ТОВ "ВА-Трансторг Груп"), №01/03 від 01.03.2014 р. (ТОВ "Кепітал А"), №01/05 від 01.05.2014 р. (ТОВ "Епікор"), відповідно до умов яких перевізник зобов'язується протягом дії договору перевозити власним автомобільним транспортом довірені йому замовником товарно-матеріальні цінності (друковані засоби масової інформації (преса), супутні та інші товари) до складів торговельної мережі замовника та в зворотному напрямку.

Суд звертає увагу на надані позивачем на підтвердження реальності зазначених вище договорів, укладених з ТОВ "Сквар Плюс", ТОВ "ВА-Трансторг Груп", ТОВ "Кепітал А" та ТОВ "Епікор" акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні та банківські виписки, проте вважає такі докази неналежними та недостатніми, виходячи з наступного.

Так, суд звертає увагу, що із вказаних вище документів неможливо ідентифікувати які саме транспортні послуги по перевезенню надавались, зокрема, що перевозилось, в якому об'ємі (кількості), коли саме, куди/звідки.

При цьому, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні товарно-транспортні накладні.

Крім того, згідно умов вказаних вище договорів час прибуття автомобілів перевізника до бази (складу) замовника для завантаження ТМЦ, виїзду на маршрут, перебування на маршруті та прибуття з нього визначаються у додатку №1 до договору, а договірна вартість наданих транспортних послуг визначається в Протоколі узгодження тарифів (розцінок) (Додаток № 2 до договору), при цьому позивачем, в порушення вимог ч.1 ст.71 КАС України, не було надано до суду відповідних додатків №1 та №2 до вказаних вище договорів, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про їх відсутність.

Водночас, в матеріалах справи відсутні належні докази використання, наданих ТОВ "Сквар Плюс", ТОВ "ВА-Трансторг Груп", ТОВ "Кепітал А" та ТОВ "Епікор", послуг у власній господарській діяльності позивача.

Суд звертає увагу, що інших належних доказів на підтвердження реальності вказаних вище договорів, укладених позивачем з ТОВ "Сквар Плюс", ТОВ "ВА-Трансторг Груп", ТОВ "Кепітал А" та ТОВ "Епікор", позивачем до суду не надано.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Суд звертає увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд також звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Водночас, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Так, згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи те, що позивачем не було доведено реальності здійснення господарських операцій за вказаними вище договорами, укладеними з ТОВ "Сквар Плюс", ТОВ "ВА-Трансторг Груп", ТОВ "Кепітал А" та ТОВ "Епікор", суд приходить до висновку, що позивачем було допущено порушення вимог чинного законодавства України, що призвело до заниження за вказаними правочинами податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Приватного підприємства "Есквайр" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                 М.А. Бояринцева