Рішення

від 22.09.2015 по справі 910/16135/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015Справа № 910/16135/15

За позовом Адвокатського об'єднання «Адвокатська фірма «Бізнес-Право»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Подолюк Ігор Володимирович

про стягнення 49 296, 74 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Волчек Н.М. за довіреністю № 01/02/15 від 20.02.2015 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи на стороні відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Адвокатське об'єднання «Адвокатська фірма «Бізнес-Право» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - відповідач) про стягнення 48 786, 74 грн. Також, позивач просив суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 22.11.2012 р. між ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» та Синьовим Ю.Ю. було укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу та супутніх ризиків № 35-09/00017139/1.1.2.00 щодо автомобіля «Honda Accord», реєстраційний номер АА7024КТ. 23.09.2013 р. в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Honda Accord», реєстраційний номер АА7024КТ, під керуванням водія Синьова Ю.Ю., та автомобіля «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер АА5524НК, під керуванням водія Подолюка І.В. Водій автомобіля «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер АА5524НК, Подолюк Ігор Володимирович постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 07.10.2013 р. у справі № 3-4263 (760/20748/13-п) був визнаний винним в порушенні ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» на виконання умов Договору добровільного страхування виплатило 49 296, 74 грн. страхового відшкодування на підставі платіжних доручень № 9640 від 03.12.2013 р. та № 10185 від 17.12.2013 р. В подальшому, ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» уклало з позивачем Договір цесії № 601/24/3481 від 18.11.2014 р., за яким передало позивачу усі права вимоги в зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, зокрема, за спірним страховим випадком. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер АА5524НК, була застрахована відповідачем за полісом серії АЕ № 1248680, позивач вирішив звернутись до відповідача з даним позовом про виплату страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/16135/15, залучено до участі у розгляді справи на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Подолюка Ігоря Володимировича, розгляд справи призначено на 28.07.2015 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ № 1248680.

07.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ.

20.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва третя особа Погорелюк І.В. подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 28.07.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 28.07.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи в судовому засіданні 28.07.2015 р. надав пояснення по суті спору.

При цьому, представником позивача та третьою особою в судовому засіданні 28.07.2015 р. подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/16135/15 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2015 р. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/16135/15 на п'ятнадцять днів, згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.09.2015 р.

26.08.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи на стороні відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

11.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якого позивач просить суд стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 49 296, 74 грн.

22.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання 22.09.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 22.09.2015 суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, з огляду на що позовні вимоги розглядаються в її редакції.

У судовому засіданні 22.09.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.11.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (страховик) та Синьовим Юрієм Юрійовичем (страхувальник та вигодонабувач) було укладено Договір № 35-09/00017139/1.1.2.00 добровільного страхування наземного транспортного засобу та супутніх ризиків щодо автомобіля «Honda Accord», реєстраційний номер АА7024КТ, 2010 року випуску.

Згідно з п. п. 7.1., 8.1. Договору до страхових ризиків віднесено дорожньо-транспортну пригоду (ДТП) безумовна франшиза за яким складає 0%.

Пунктами 10., 12. Договору визначені умови виплати страхового відшкодування та визначення вартості відновлювального ремонту: без урахування зносу, згідно з калькуляцією сервісної (гарантійної) СТО офіційного дилера.

Відповідно до п. 22. місце дії Договору: Україна, країни СНД - усі ризики, Європа - усі ризики крім «Незаконне заволодіння».

З матеріалів справи вбачається, що 23.09.2013 р. у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер АА5524НК, під керуванням водія Подолюк І.В. через те, що останній повертаючи ліворуч, при зеленому сигналі основного світлофора не надав дорогу автомобілю «Honda Accord», реєстраційний номер АА7024КТ, під керуванням водія Синьова Ю.Ю., який рухався у зустрічному напрямку, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Водій автомобіля «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер АА5524НК, Подолюк Ігор Володимирович постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 07.10.2013 р. у справі № 3-7263 (760/20748/13-п) був визнаний винним в порушенні ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу серії АЕ № 1248680 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер АА5524НК, була застрахована у ВАТ НАСК «ОРАНТА» на строк з 01.03.2013 р. по 28.02.2014 р. з встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до Довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 9271509, автомобіль «Honda Accord», реєстраційний номер АА7024КТ, в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримав механічні пошкодження передньої центральної частини, передньої лівої частини.

10.10.2013 р. Суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Євро Асистанс» на замовлення ПАТ «УСК «Гарант-Авто» був складений Звіт № 455, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Honda Accord», реєстраційний номер АА7024КТ, в результаті його пошкодження при ДТП з урахуванням розцінок ПАТ «Дніпро Мотор Інвест» складає 53 470, 26 грн.

Відповідно до складених ПАТ «Дніпро Мотор Інвест» калькуляцій від 02.10.2013 р. та 22.10.2013 р. орієнтовна вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля «Honda Accord», реєстраційний номер АА7024КТ, має скласти 45 646, 74 грн.

24.10.2013 р. страхувальник звернувся до ПАТ «УСК «Гарант-Авто» із Заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 45 646, 74 грн., яке просив перерахувати на рахунок ПАТ «Дніпро Мотор Інвест».

04.11.2013 р. ТОВ «ЄвроАсистанс» було затверджено Страховий акт № 000013435, відповідно до якого вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 45 646, 74 грн.

При цьому, суд зазначає, що означений страховий акт було затверджено ТОВ «ЄвроАсистанс» на підставі укладеного зі страховиком Договору доручення (агентського договору) № 277/14/2300 від 01.11.2011 р., за умовами якого ТОВ «ЄвроАсистанс» взяло на себе зобов'язання за винагороду від імені та за рахунок страховика виконувати частину його страхової діяльності, пов'язаної з виконанням та обслуговуванням договорів страхування, укладених страховиком з організацією надання послуг страхувальникам, застрахованим особам, потерпілим тощо у разі настання страхового випадку та здійснення страхових виплат, у тому числі оформлення документів, передбачених даним Договором, Договорами страхування, Правилами страхування та законодавством України, необхідних для своєчасної виплати страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат, інших юридичних дій, відповідно до даного Договору.

На підставі платіжного доручення № 9640 від 03.12.2013 р. ПАТ «УСК «Гарант-Авто» перерахувало ПАТ «Дніпро Мотор Інвест» 45 646, 74 грн. із призначенням платежу: «Стр. відш. зг. рах. 202578/221020131 від 22.10.2013. Вл. Синьов Юрій Юрійович С.А. #13435/01 від 04.11.2013 Авт. Honda АА7024КТ. Без ПДВ.».

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що внаслідок ДТП страхувальником були понесені витрати на послуги евакуатора в сумі 250, 00 грн., що підтверджується товарним чеком від 23.09.2013 р. та Актом виконаних робіт № 52\13 від 23.09.2013 р.

Також, ФОП Костенко В.В. був виставлений страхувальнику рахунок № 728 від 08.11.2013 р. за автошини на суму 3 400, 00 грн., який був оплачений страхувальником згідно з платіжним дорученням № Р24А810713019721910 від 08.11.2013 р.

22.11.2013 р. страхувальник звернувся до ПАТ «УСК «Гарант-Авто» із Заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 3 650, 00 грн., яке просив перерахувати на його картковий рахунок № 4149605770138600 у ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК».

03.12.2013 р. ТОВ «ЄвроАсистанс», яке діяло від імені страховика на підставі Договору доручення (агентського договору) № 277/14/2300 від 01.11.2011 р., було затверджено страховий акт, відповідно до якого вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 3 650, 00 грн.

На підставі платіжного доручення № 10185 від 17.12.2013 р. ПАТ «УСК «Гарант-Авто» перерахувало страхувальнику через ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» 3 650, 00 грн. із призначенням платежу: «Стр. відш. для пер. на к/р 4149605770138600 Синьов Юрій Юрійович (іпн 2738714054) С.А. #13435/02 від 03.12.2013 авт-Honda АА7024КТ. Без ПДВ.».

18.11.2014 р. між позивачем (цесіонарій) та ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (цедент) був укладений Договір цесії № 601/24/3481, відповідно до п. 1.1. якого цедент передає (відступає) цесіонарію усі права вимоги в зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, відомості про які визначені у відповідному акті прийняття-передавання прав вимог, а цесіонарій приймає вказані права вимоги та зобов'язується сплатити відповідну ціну на користь цедента на умовах, визначених договором.

Права вимоги, які є предметом Договору, належать цеденту у результаті виплати ним як страховиком за договорами майнового страхування страхового відшкодування на користь своїх страхувальників, які з моменту відповідної ДТП і до отримання страхового відшкодування мали статус потерпілого (кредитора) у зобов'язанні з відшкодування шкоди (п. 2. Договору).

За умовами п. 3. Договору відомості про права вимоги, які передаються за Договором від цедента до цесіонарія, вказуються сторонами в Акті прийняття-передання прав вимоги (далі - Акт), який є додатком № 1 до Договору. Мінімальний обсяг відомостей про права вимоги, які мають бути вказані в Акті, включає:

- номер справи про виплату відповідного страхового відшкодування за нумерацією цедента;

- найменування або прізвище, ім'я, по батькові страхувальника за договором майнового страхування, укладеним цедентом як страховиком;

- дата дорожньо-транспортної пригоди, яка стала підставою для виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди та для виплати цементом страхового відшкодування;

- сума страхового відшкодування, виплаченого цедентом на користь страхувальника або вигодонабувача (сума права вимоги);

- номер договору (полісу) майнового страхування, укладеного цедентом як страховиком з відповідним страхувальником;

- найменування або прізвище, ім'я, по батькові особи, відповідальної за заподіяний внаслідок відповідної ДТП збиток (далі - боржник) - вказані відомості мають інформаційний характер та не є критерієм ідентифікації відповідного права вимоги, оскільки вказуються на підставі даних, що відомі сторонам на момент підписання відповідного Акта, а отже, можуть змінюватись та уточнюватись без необхідності внесення відповідних змін до Акта.

В силу п. 4. Договору цесіонарій стає кредитором у грошових зобов'язаннях, до змісту яких входять права вимоги, з моменту підписання сторонами відповідного Акта.

Як вбачається з Акта прийняття-передавання прав вимоги (Додаток № 1 до Договору), зокрема, п. 105, цедент передав, а цесіонарій прийняв права вимоги за страховим випадком, який відбувся 23.09.2013 р., страхувальник - Синьов Юрій Юрійович, сума страхового відшкодування - 49 296, 74 грн., винна особа - Погорелюк Ігор Володимирович, № Договору (полісу) 35-09/00013139/1.

12.03.2015 р. позивач направив на адресу відповідача Заяву № 2002/в від 11.03.2015 р. про заміну кредитора у зобов'язанні, та просив відшкодувати шкоду, що нанесена в результаті ДТП 23.09.2013 р. в сумі 49 296, 74 грн.

Проте, відповідачем означені вимоги позивача були залишені без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Подолюка Ігоря Володимировича встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Як зазначалось вище, на підставі платіжного доручення № 9640 від 03.12.2013 р. ПАТ «УСК «Гарант-Авто» перерахувало ПАТ «Дніпро Мотор Інвест» 45 646, 74 грн. із призначенням платежу: «Стр. відш. зг. рах. 202578/221020131 від 22.10.2013. Вл. Синьов Юрій Юрійович С.А. #13435/01 від 04.11.2013 Авт. Honda АА7024КТ. Без ПДВ.».

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

При цьому, Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012 звертав увагу на те, що норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» не керувалось нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та Синьовим Ю.Ю. Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування. Разом з цим, ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» і не повинно було керуватися положеннями вказаного закону, оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

В постанові Вищого господарського суду України від 10.12.2014 р. у справі № 910/7163/14 зазначено, що наявність страхового акту, платіжного доручення та рахунку-фактури, виставленого особі, яка надала послуги з відновлювального ремонту пошкодженого майна, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

При цьому, у постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2014 р. у справі № 910/10479/14 наголошується на тому, що розмір відшкодування, право вимоги виплати якого відповідачем виникло у позивача, обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (позивача).

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» дійсно перейшло право вимоги до відповідача в сумі 45 646, 74 грн., згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Разом з тим, що стосується вимог в сумі 3 650, 00 грн., пов'язаних з відшкодуванням ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» своєму страхувальнику витрат на евакуацію транспортного засобу та придбання двох шин, слід відзначити наступне.

На підставі платіжного доручення № 10185 від 17.12.2013 р. ПАТ «УСК «Гарант-Авто» перерахувало страхувальнику через ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» 3 650, 00 грн. із призначенням платежу: «Стр. відш. для пер. на к/р 4149605770138600 Синьов Юрій Юрійович (іпн 2738714054) С.А. #13435/02 від 03.12.2013 авт-Honda АА7024КТ. Без ПДВ.».

Так, як зазначалось вище, з матеріалів справи вбачається, що внаслідок ДТП страхувальником були понесені витрати на послуги евакуатора в сумі 250, 00 грн., що підтверджується товарним чеком від 23.09.2013 р. та Актом виконаних робіт № 52\13 від 23.09.2013 р.

Також, ФОП Костенко В.В. був виставлений страхувальнику рахунок № 728 від 08.11.2013 р. за автошини на суму 3 400, 00 грн., який був оплачений страхувальником згідно з платіжним дорученням № Р24А810713019721910 від 08.11.2013 р.

Досліджуючи матеріали справи, суд встановив, що за змістом Протоколу огляду спірного транспортного засобу було пошкоджено лише 1 шину, що також відображено у ремонтній калькуляції від 22.10.2013 р., а відповідно обґрунтовано понесеними витратами є витрати на заміну однієї шини в сумі 1 700, 00 грн.

При цьому, суд зауважує, що за змістом п. 6 6. Правил технічної експлуатації коліс та пневматичних шин колісних транспортних засобів категорій L, M, N, O та спеціальних машин, виконаних на їх шасі, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26.07.2013 р. № 549, визначено, що у складі однієї осі КТЗ, якщо інше не визначено виробником КТЗ, не експлуатуються одночасно діагональні шини разом з радіальними, обшиповані і необшиповані, морозотривкі і неморозотривкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними рисунками протектора для КТЗ категорії М1, різними типами рисунків протектора для КТЗ категорії N.

Відповідно до п. 19 вказаних Правил визначено, що у разі виявлення інтенсивного або нерівномірного зносу протектора встановлюються причини його появи і вживаються заходи з усунення цих причин, незалежно від часу настання чергового ТО КТЗ. Одночасно визначається можливість подальшої експлуатації таких шин.

В даному випадку позивачем не доведено тощо, що існувала дійсна потреба в заміні одночасно двох коліс у складі однієї осі через надмірний знос протилежного від пошкодженого колеса, або через неможливість підібрати колесо, яке має аналогічний малюнок протектору та інші характеристики.

За таких обставин, суд визнає, що з суми 3 650, 00 грн., сплачених за платіжним дорученням № 10185 від 17.12.2013 р., до ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» дійсно перейшло право вимоги до відповідача лише на суму 1 950, 00 грн. щодо евакуації ТЗ.

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» отримало право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язане звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, відповідно до наведених вимог закону ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» після виплати страхового відшкодування отримало право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постановах від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, від 25.02.2015 р. № 3-9гс15 у справі № 910/177/14, які прийняті за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання страховиком свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу серії АЕ № 1248680, розмір франшизи становить 0, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» 47596,74 грн.

В силу вимог ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.

Як зазначалось вище, страховик на підставі Договору цесії № 601/24/3481 від 18.11.2014 р. відступив право вимоги до відповідача позивачу.

Згідно зі ст. 515 ЦК України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Проте, на взаємовідносини, які склались між сторонами у справі, положення ст. 515 ЦК України не розповсюджується, вимоги, які передаються в даному випадку не носять особистого характеру, зважаючи на приписи ст. 515 ЦК України. В силу норм закону, враховуючи, що страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим, тому враховуючи положення ст. 1194 ЦК України та ст. 12.1, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (винуватець несе відповідальність за шкоду, яка не покривається відповідним полісом), відповідальними особами за шкоду завдану майну третіх осіб під час ДТП за участю застрахованого автомобіля є саме страховики боржників, то обов'язок з відшкодування збитків у межах лімітів покладається на таких страховиків.

Аналогічного правового висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 30.10.2014 р. у справі № 910/12443/14.

Частиною 2 ст. 516 ЦК України передбачено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 518 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

З правових конструкції відповідних правових норм випливають як обов'язки нового кредитора у зобов'язанні, зокрема, на нового кредитора покладається обов'язок повідомити боржника про перехід прав у зобов'язанні, оскільки в протилежному випадку новий кредитор несе ризик настання для себе різного роду несприятливих правових наслідків, так і права боржника у такому зобов'язанні, за якими, боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором, не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні або виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові.

Факт повідомлення відповідача про перехід прав у зобов'язанні відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати суми боргу в розмірі 47596,74 грн., також як і не наданого доказів сплати страхового відшкодування у відповідній сумі первісному кредиторові.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д; код ЄДРПОУ 00034186) на користь Адвокатського об'єднання «Адвокатська фірма «Бізнес-Право» (04053, місто Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43-А, квартира 2; код ЄДРПОУ 26547144) суму страхового відшкодування в сумі 47 596 (сорок сім тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн. 74 коп. та 1 763 (одну тисячу сімсот шістдесят три) грн. 99 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.09.2015 р.

Суддя В.С. Ломака