Рішення

від 10.09.2015 по справі 910/18727/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2015Справа №910/18727/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єва Окс»

про стягнення 58 082,89 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Варвась Д.О. - представник, довіреність №10 від 13.07.15 р.;

від відповідача: Христич Р.В. - представник, довіреність б/н від 05.08.15 р.;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтер С» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єва Окс» про стягнення 58 082,89 грн. заборгованості, а саме: 36 129,79 грн. основного боргу, 4 591,72 грн. пені, 1 422,44 грн. процентів річних та 15 938,97 грн. інфляційних втрат, а також 1827,00 грн. витрат з оплати судового збору

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору постачання №АС-2972 від 31.01.14 р. в частині оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 36 129,76 грн., за наявності якої позивачем нараховано пеню, три проценти річних та інфляційні втрати у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.15 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/18727/15 та призначено до розгляду на 12.08.15 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.15 р. розгляд справи відкладено на 10.09.15 р.

В судові засідання 12.08.15 р. та 10.09.15 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 12.08.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву б/н від 10.08.15 р., в якій останній зокрема, повідомив, що замовлення на поставку товару надсилаються за допомогою електронної пошти, при цьому строк зберігання таких замовлень не перевищує одного місяця з моменту отримання, по закінченню якого вказані замовлення видаляються за відсутності необхідності і їх зберіганні. Заяву разом з доданими до неї документами долучено судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 10.09.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву б/н від 26.08.15 р. про долучення документів до матеріалів справи, в якій також позивачем надані додаткові пояснення щодо визначених відповідачем призначень платежів та фактичного зарахування позивачем сум.

Зокрема, як зазначено позивачем, відповідачем при здійсненні оплат в період з 01.02.15 р. по 03.06.15 р. в якості призначення платежу зазначалось «оплата за товар згідно накладної № 3348 від 06.02.2014 р., у т.ч. ПДВ 20%», проте, зважаючи на оплату поставленого за накладною № 3348 від 06.02.14 р. товару в повному обсязі, перераховані кошти зараховувались позивачем в рахунок оплати за товар, поставлений за накладною № 11772 від 18.04.14 р.. Заяву разом з доданими до неї документами долучено судом до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалами суду від 22.07.15 р. та від 12.08.15 р., відповідачем суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

В судовому засіданні 10.09.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.09.15 р. подано письмове клопотання без номеру та дати, в якому останній просив суд надати час для складення мирової годи між сторонами, у зв'язку з чим відкласти розгляд справи на іншу дату.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату для надання часу для складання мирової угоди.

У задоволені клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом відмовлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

31 січня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтер С» (Постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єва Окс» (Замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір постачання №АС-2972 (далі - Договір), згідно п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується передавати на умовах даного Договору продукцію (далі - товар) у власність Замовника, а Замовник зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного Договору.

Розділами 2-8 Договору сторони погодили асортимент, кількість, комплектність та якість товару, ціну та загальну вартість Договору, умови поставки, упакування та маркування, умови здачі - приймання - товару, порядок здійснення розрахунків та відповідальність сторін тощо.

Даний Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року (п. 11.1. Договору).

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно пункту 2.1. Договору асортимент та кількість товару у кожній конкретній партії погоджується сторонами у замовленні згідно із розділом 4 даного Договору.

За умовами п.п.3.1, 3.3, 3.4 Договору ціна товару дорівнює ціні, що встановлена офіційним прайс - листом Постачальника, який діє на час прийняття заявки від Замовника. Вартість конкретної партії товару визначається виходячи із замовлення Замовника, накладних на товар, які підтверджують кількість фактично прийнятого Замовником товару, поставленого постачальником згідно даного Договору. Загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії цього Договору.

Так, відповідно до п. п. 4.1, 4.2 Договору Постачальник доставляє товар за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 7 (з 9-00 до 16-00 години). Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих Постачальником замовлень.

Якість товару повинна бути засвідчена документами, оформленими належним чином, які відповідно до чинного законодавства України посвідчують якість даного товару (п.2.2 Договору).

Усі претензії Замовника щодо кількісних та якісних показників товару приймаються Постачальником (представником Постачальника) в момент приймання товару. Після прийняття товару та підписання накладних на товар претензії Замовника не приймаються (п.2.4 Договору).

Право власності на товар переходить від Постачальника до Замовника з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної на товар в пункті поставки (п. 4.5. Договору).

Як визначено сторонами в пункті 4.6 Договору зобов'язання Постачальника з поставки кожної окремої партії Товару вважається виконаним з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної та передачі Замовнику повного комплексу передбачених пунктом 2.2 даного Договору документів, оформлених згідно вимог чинного законодавства.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 40 629,76 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної №11772 від 18.04.14 р., згідно якої отримання товару відповідачем підтверджується засвідченим печаткою товариства підписом уповноваженого представника останнього на вищевказаній накладній, а також податкової накладної № 11772 від 18.04.2014р. на суму 40629,76 грн. зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліг нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника - податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону Україна., оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з положеннями п.п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.п. 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до абз. 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, за висновками суду надана позивачем копія податкової накладної додатково підтверджує отримання відповідачем товару від ПАТ «Альтер С» та належне його оприбуткування і відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.

Заперечень щодо факту поставки та отримання товару відповідачем суду не надано. Доказів пред'явлення останнім претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, матеріали справи не містять.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтер С» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару по кількості та якості відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Єва Окс», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Отже, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до умов Договору Замовник зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту виконання Постачальником зобов'язання з поставки відповідної партії товару згідно пункту 4.6. даного Договору. Якщо останній день строку оплати приходиться на вихідний або святковий день, то оплата поставленої парії товару здійснюється в наступний робочий день за вихідним або святковим днем (п. 7.1. Договору).

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на нього.

Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару у строки та в порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 40 629,76 грн..

У зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань та з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Єва Окс» досудову претензію №227 від 15.10.14 р. з вимогою щодо виконання грошового зобов'язання за поставлений товар за Договором шляхом перерахування суми заборгованості у розмірі 40 629,76 грн. протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання даної претензії. Факт направлення зазначеної претензії підтверджується наявною у матеріалах справи копією опису вкладення у цінний лист від 04.11.14 р..

Доказів задоволення претензії або надання обґрунтованої відповіді матеріали справи не містять.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, за період лютий - червень 2015 року відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за поставлений позивачем товар на загальну суму 4 500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку по рахунку позивача.

При цьому, як зазначено позивачем в письмових поясненнях, відповідачем при здійсненні оплат в сумі 4500,00 грн. в період з 01.02.15 р. по 03.06.15 р. в якості призначення платежу зазначалось «оплата за товар згідно накладної № 3348 від 06.02.2014 р. , у т.ч. ПДВ 20%». Проте, зважаючи на фактичну оплату поставленого за накладною № 3348 від 06.02.14 р. товару в повному обсязі, перераховані кошти зараховувались позивачем в рахунок оплати за товар, поставлений за накладною № 11772 від 18.04.14 р., в результаті чого станом на день подання позову у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за Договором за поставлений товар на суму 36 129,76 грн. (40 629,76 грн. - 4 500,00 грн.).

Заперечень відповідача щодо порядку зарахування позивачем сплачених ТОВ «Єва Окс» коштів суду не надано.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судових засіданнях, станом на момент подання позовної заяви свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару в сумі 36 129,76 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору постачання №АС-2972 від 31.01.14 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Додатково факт наявності заборгованості за Договором підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.14 р. по 25.09.14 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтер С» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єва Окс», підписаним обома сторонами.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати товару за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 36129,76 грн. підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.1. Договору сторони передбачили, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що передбачені даним Договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення виконання.

Суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) зазначено щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення п. 8.1. Договору щодо нарахування пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення виконання не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України № 62-97 р. від 03.04.1997 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.12 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати коштів за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 4 591,72 грн. за період з 03.05.14 р. по 01.11.14 р., а також 3% річних в сумі 1 422,44 грн. за період з 03.05.14 р. по 15.07.15 р. та інфляційні втрати в сумі 15 938,97 грн. за період травень 2014 р. - червень 2015 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно пункту 1.12. Постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до вимог законодавства та умов Договору з 06.05.14 р., зважаючи на той факт, що 02.05.14 р. є вихідним днем, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду прострочення відповідача як 03.05.14 р., в межах визначеного позивачем періоду по 01.11.14 р., становить 4 528,27 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі 4 528,27 грн..

Розмір процентів річних та інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, є меншим, ніж заявлено позивачем, і становить 1091,57 грн. та 14139,57 грн. відповідно оскільки при нарахуванні втрат від інфляції позивачем було враховано травень 2014 р., який є місяцем, в якому мав бути здійснений платіж, отже нарахування можливе з червня 2014 р.. Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумах 1091,57 грн. та 14139,57 грн. відповідно.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального Кодексу України судовий збір має бути покладений на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єва Окс» (02099, м. Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, буд. 7, код ЄДРПОУ 37788539) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С» (04071, м. Київ, Оболонський район, вул. Бережанська, буд. 4, код ЄДРПОУ 34045180) 36 129,76 грн. (тридцять шість тисяч сто двадцять дев'ять гривень сімдесят шість копійок) основного боргу, 4 528,27 грн. (чотири тисячі п'ятсот двадцять вісім гривень двадцять сім копійок) пені, 1091,57 грн. (одну тисячу дев'яносто одну гривню п'ятдесят сім копійок) процентів річних, 14139,57 грн. (чотирнадцять тисяч сто тридцять дев'ять гривень п'ятдесят сім копійок) інфляційних втрат та 1758,00 грн. (одну тисячу сімсот п'ятдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 02 жовтня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон