Рішення

від 29.09.2015 по справі 922/4833/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2015 р.Справа № 922/4833/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобову Р.М.

розглянувши справу

за позовом Приватної фірми "Євробуд" м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" м. Харків про стягнення коштів в розмірі 33025,00 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1, дов. від 09.09.2015р.;

Представник відповідача - ОСОБА_2, дов. від 14.01.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватна фірма "Євробуд", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків, про стягнення грошових коштів за договором № 5/46/14 від 04.03.2014р. в розмірі 33025,00 грн. та просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 28.08.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.09.2015р. об 11:15 год.

Ухвалою господарського суду 14.09.2015р. розгляд справи відкладався на 29.09.2015р. о 10:30 год.

У судовому засіданні 29.09.2015р. представник позивача позов підтримав, просив суд його задовольнити.

Представник відповідача, присутній у судовому засіданні 29.09.2015р. проти позову заперечував частково, в частині нарахування 3% річних та інфляційних та надав суду власний розрахунок даних нарахувань та додаткові докази по справі (вх. № 39137), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 29.09.2015р. погодився з контррозрахунком розміру 3% річних та інфляційних, наданим до суду відповідачем (вх. № 39135).

У судовому засіданні 29.09.2015р. сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_3 України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 04.03.2014р. між Приватною фірмою "Євробуд" (позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (відповідач, покупець) укладено договір № 5/46/14, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у визначені договором строки покупцю продукцію або товар, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар та сплатити за нього узгоджену сторонами ціну.

Кількість, ціна та асортимент товару визначається специфікаціями, які є невід'ємними частинами даного договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.3. договору, постачальник зобов'язується сповістити покупця про готовність товару до відвантаження за два дні. Постачальник зобов'язаний разом з відвантаженим товаром представити покупцю (його представнику) наступні документи: рахунок-фактуру на товар; сертифікати (посвідчення) якості; накладні на товар; сертифікат відповідності (якщо товар підлягає обов'язковій сертифікації); копії з/д квитанцій або відповідні товаросупровідні документи).

Згідно з п. 3.4. договору, зобов'язання поставки вважаються виконаними з моменту приймання партії товару та представлення всіх відповідним чином оформлених документів, відповідно з п. 3.3 договору.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що ціна товару за одиницю та по позиціях вказана в специфікаціях до договору. Загальна сума даного договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є невід'ємними частинами даного договору.

Розрахунок за договором здійснюється в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 4.2. договору).

Порядок оплати визначений сторонами у п. 4.3. договору та становить 40 календарних днів з дати поставки кожної конкретної узгодженої в специфікації партії товару.

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та дії до 31.12.2014р., а в частині виконання зобов'язань - до повного та належного виконання даних зобов'язань.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов даного договору, відповідно до видаткової накладної № РН-0001433 від 06.11.2014р., постачальник передав у власність покупця товар, на загальну суму 22794,00 грн.

Як зазначає позивач, в порушення умов укладеного між сторонами договору від 04.03.2014р., покупець (відповідач) вчасно не розрахувався за отриманий за договором товар, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду з вимогою про стягнення на свою користь 22794,00 грн. - основної заборгованості, 429,00 грн. - 3% річних, 9802,00 грн. - інфляційних.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем даної суми заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданої до матеріалів справи видаткової накладної № РН-0001433 від 06.11.2014р., відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 22794,00 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки від 06.11.2014р., свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати товару за договором поставки від 06.11.2014р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 06.11.2014р. в сумі 22794,00 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача даної суми заборгованості за договором поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору поставки від 06.11.2014р. щодо вчасної та в повному обсязі оплати за отриманий товар, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 429,00 грн. та 9802,00 грн. - інфляційних втрат.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних, наданий до суду позивачем та контрозрахунок зазначених нарахувань, наданих до суду відповідачем.

Так, суд зазначає, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий відповідачем, розрахований згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов’язання, є вірним та законодавчо обґрунтованим, визнаний позивачем, в зв'язку з чим суд приймає розрахунок відповідача та на користь позивача стягується сума 3% річних в розмірі 427,15 грн. та інфляційних втрат в розмірі 8958,04 грн.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги Приватної фірми "Євробуд" такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 44, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (61001, м. Харків, вул. Світло Шахтаря, 4/6, код ЄДРПОУ 00165712) на користь Приватної фірми "Євробуд" (61051, м. Харків, вул. Солдатська, 14, код ЄДРПОУ 30496050) суму заборгованості за договором від 06.11.2014р. в розмірі 22794,00 грн., 3% річних в розмірі 427,15 грн., інфляційні втрати в розмірі 8958,04 грн., судовий збір в розмірі 1780,21 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/4833/15