Рішення

від 01.10.2015 по справі 910/21895/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2015Справа №910/21895/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНТ УА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "САППОРТІО ГРУП"

про стягнення 187 360,03 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Разкевич С.П. (довіреність б/н від 15.09.2015)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МОНТ УА" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "САППОРТІО ГРУП" про стягнення 187 360,03 грн., з яких: 111409,59 грн. - сума боргу, 25120,58 грн. - пені, 2389,96 грн. - 3 % річних, 48439, 90 грн. - втрати від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 280114/03 від 28.01.2014 в частині оплати за поставлену програмну продукцію, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 111409,59 грн. У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем нараховані пеня у розмірі 25120,58 грн., 3% річних у розмірі 2389,96 грн. та інфляційні втрати у розмірі 48439,90 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі 910/21895/15, розгляд справи призначено на 17.09.2015.

16.09.2015 через канцелярію суду від позивача надійшли документи по справі, що оформлені супровідним листом № 102-09/15 від 15.09.2015

Представник відповідача в судове засідання 17.09.2015 не з'явився.

Представник позивача в судовому засіданні 17.09.2015 надав суду бухгалтерську довідку № 103-09/15 від 16.09.2015 про розмір заборгованості відповідача, надав суду пояснення по суті позовних вимог, підтримав вимоги з підстав викладених в позові, просив суд їх задовольнити та надав суду для огляду оригінали документів доданих до позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2015 розгляд справи №910/21895/15, на підставі ст. 77 ГПК України, відкладено на 01.10.2015.

Представник позивача в судовому засіданні 01.10.2015 підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 01.10.2015 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2015 було надіслано на юридичну адресу відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2015, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення №01030 35393416.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 01.10.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МОНТ УА" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САППОРТІО ГРУП" (покупець, відповідач) укладено договір №280114/03 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець зобов'язується приймати та здійснювати оплату бланків ліцензій до програмного забезпечення та/або примірників програмного забезпечення (ПЗ), що визначається в рахунках-фактурах та/або накладних, та/або замовленнях, та/або додатках до цього договору, на умовах, визначених в договорі з метою його наступного перепродажу та/або реалізації від свого імені кінцевим користувачам.

В залежності від типу, програмне забезпечення поставляється як на матеріальних носіях: електронні накопичувачі в т.ч. комп'ютерні диски (диски для лазерних систем зчитування) на яких зафіксовані комп'ютерні програми, в розумінні об'єкта авторського права, визначеного у ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", паперові носії (бланки ліцензій) з кодами доступу до програмного забезпечення, та/або каналами електронного зв'язку. Програмне забезпечення належить постачальнику на праві власності і реалізовується ним на території України з відома і з дозволу суб'єктів майнових авторських прав, в комплектації виробника залежно від типу програмного забезпечення (п. 2.1.).

Відповідно до ст. 2.2. договору, асортимент, номенклатура, кількість та характеристики програмного забезпечення вказуються покупцем в замовленні, виходячи з наявності програмного забезпечення на складі постачальника.

Пунктом 2.8. договору, програмне забезпечення вважається поставленим в дату передання програмного забезпечення покупцю, що підтверджується підписаною видатковою накладною - дата поставки програмного забезпечення. Розвантаження транспортного засобу здійснюється силами і за рахунок покупця. Враховуючи специфіку програмного забезпечення, його поставка може здійснюватися також за допомогою поштових/кур'єрських служб.

Ціни на програмне забезпечення та вартість кожної партії програмного забезпечення визначаються у в рахунках-фактурах та/або накладних, та/або замовленнях, та/або додатках до цього договору. Ціни включають вартість упаковки та маркування. постачальник має право періодично переглядати ціни на програмне забезпечення, про що він має попередити покупця заздалегідь електронним повідомленням (п. 3.1.).

Пунктом 3.3. договору встановлено, що оплата вартості програмного забезпечення здійснюється покупцем протягом 21 календарних днів з дати поставки програмного забезпечення.

Пунктом 6.3. договору передбачена відповідальність покупця за порушення строків виконання зобов'язання по оплаті вартості отриманої продукції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочки.

Цей договір набуває чинності в момент його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014 (п. 8.1.).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу програмну продукцію на загальну суму 111409,59 грн., в підтвердження чого надав видаткову накладну №М-101114/10 від 10.11.2014, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей №200 від 10.11.2014 та рахунок на оплату №2024-UK036484 від 30.10.2014.

На адресу позивача, електронною поштою надійшов гарантійний лист (вих. №1912/14-1 від 19.12.2014), згідно якого, відповідач гарантував оплату заборгованості, у тому числі, в розмірі 111409,59 грн. за рахунком на оплату №2024-UK036484 від 30.10.2014 в строк до 30.12.2014 року.

14.01.2015 позивач направив відповідачу вимогу (вих. №02-01/15 від 14.01.2015) про сплату боргу, докази направлення якої наявні в матеріалах справи.

30.04.2015 позивач направив на адресу відповідача вимогу (вих. №54-04/15 від 30.04.2015) про сплату пені, втрат від інфляції та процентів за користування коштами, докази направлення якої наявні в матеріалах справи.

Відповідач вказані вимоги залишив без задоволення, вимог позивача не задовольнив.

Враховуючи наявність заборгованості за договором у розмірі 111409,59 грн. та прострочення відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховані пеня у розмірі 25120,58 грн. (нарахована за період з 02.12.2014 по 31.05.2015), 3% річних у розмірі 2389,96 грн. (нараховані за період з 02.12.2014 по 18.08.2015) та інфляційні втрати у розмірі 48439,90 грн. (нараховані за період з 02.12.2014 по 18.08.2015).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов, позивач поставив відповідачу програмну продукцію на загальну суму 111409,59 грн., а відповідач, у свою чергу, прийняв вказану продукцію, що підтверджується видатковою накладною №М-101114/10 від 10.11.2014 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №200 від 10.11.2014, копії яких наявні в матеріалах справи, а оригінали оглянуті судом у судовому засіданні 17.09.2015.

При цьому, на оригіналі видаткової накладної №М-101114/10 від 10.11.2014 міститься відбиток печатки ТОВ "САППОРТІО ГРУП".

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу , а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на встановлений у п. 3.3. договору строк оплати, останнім днем оплати поставленої відповідачу продукції є 01.12.2014, таким чином з 02.12.2014 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання. Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем вартості поставленої позивачем продукції.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем по договору № 280114/03 від 28.01.2014 у сумі 111409,59 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 111409,59 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу.

Позивачем, також, заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 25120,58 грн. (нараховану за період з 02.12.2014 по 31.05.2015 - 182 дні), 3% річних у розмірі 2389,96 грн. (нараховані за період з 02.12.2014 по 18.08.2015) та інфляційні втрати у розмірі 48439,90 грн. (нараховані за період з 02.12.2014 по 18.08.2015).

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну оплату поставленої продукції передбачена п. 6.3. договору.

Судом враховано, що договір діє до 31.12.2014, а період нарахування пені становить з 02.12.2014 по 31.05.2015, тобто пеня з 01.01.2015 по 31.05.2015 нарахована позивачем за період часу після закінчення дії договору.

Строком, у розумінні статті 251 Цивільного кодексу України, є певний період часу зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, однак закінчення строку дії договору, у відповідності до ч. 4 ст. 631 ЦК України, не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, вчинене під час дії цього договору.

Відповідно до п. 7 ст. 180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Враховуючи наведене, позивачем правомірно здійснено нарахування пені після закінчення строку дії договору.

Суд перевіривши розрахунок пені, встановив, що розмір пені складає 25035,11 грн., у зв'язку із чим, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

В розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. (п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

З розрахунку інфляційних втрат вбачається, що позивач визначає період нарахування інфляційних втрат з 02.12.2014 по 18.08.2015, проте, у таблиці розрахунку позивачем інфляційні втрати нараховані за період з грудня 2014 по липень 2015, тобто позивачем не враховано інфляційні втрати у серпні 2015 року, в якому мала місце дефляція.

Також, суд зазначає, що у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", зазначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат у межах визначених позивачем періоду з 02.12.2014 по 18.08.2015, судом встановлено, що розмір втрат від інфляції складає 47161,10 грн., у зв'язку із чим, вимоги у даній частині підлягають задоволенню частково.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 2380,81 грн., а тому вимоги у даній частині, суд задовольняє частково.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНТ УА" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САППОРТІО ГРУП" (03038, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4, код ЄДРПОУ 38897368) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНТ УА" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, будинок, 5, корпус 3, код ЄДРПОУ 38615674) заборгованість у розмірі 111409,59 грн., пеню у розмірі 25035,11 грн., 3 % річних у розмірі 2380,81 грн., втрати від інфляції у розмірі 47161,10 грн., судові витрати у розмірі 3719,73 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 05.10.2015 р.

Суддя С.О. Турчин