Постанова

від 25.09.2015 по справі 826/10041/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2015 року                     № 826/10041/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Арія-Продукт"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арія-Продукт" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000212207 від 29.01.2015 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 24.12.2014 р. по 30.12.2014 р. ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Алма Торг" за період з 01.03.2014 р. по 31.03.2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт №8/26-58-22-07-17/34771585 від 12.01.2015 р. (надалі – акт перевірки №8).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №8, позивачем порушено вимоги ст.22, ст.138, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, пю187.1 ст.187, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 176 752,00 грн., в т.ч. за березень 2014 р. – на суму 176 752,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №8 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000212207 від 29.01.2015 р. (надалі – ППР №0000212207), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 220 940,00 грн., з яких 176 752,00 грн. – за основним платежем, а 44 188,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що ТОВ "Арія-Продукт" зареєстровано як юридична особа 04.12.2006 р., з 07.12.2006 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, зареєстровано як платник податку на додану вартість 17.09.2012 р.

При наданні оцінки спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Між ТОВ "Арія-Продукт", як покупцем, та ТОВ "Алма Торг", як постачальником, був укладений Договір поставки №8/14 від 03.02.2014 р. (надалі – Договір №8/14), відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором прийняти та оплатити товари в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до рахунків-фактур, товарних накладних, які є невід'ємними частинами договору.

Судом встановлено, що відповідно до Договору №8/14 ТОВ "Алма Торг" було виставлено позивачу рахунки на оплату товару (плоди винограду сушеного, арахіс, плоди абрикоса сушеного) на загальну суму 1 060 510,00 грн., в т.ч. ПДВ 176 751,70 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеного вище Договору №8/14 ТОВ "Алма Торг" поставило позивачу відповідний товар (плоди винограду сушеного, арахіс, плоди абрикоса сушеного) загальною вартістю 1 060 510,00 грн., в т.ч. ПДВ 176 751,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними, що містять всі обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ "Алма Торг" оформлені на користь позивача податкові накладні №5 від 04.03.2014 р., №23 від 07.03.2014 р., №60 від 13.03.2014 р., №78 від 19.03.2014 р. та №118 від 28.03.2014 р. на загальну суму 1 060 510,00 грн., в т.ч. ПДВ 176 751,70 грн., що оформлені у відповідності до вимог ст.201 ПК України та містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів.

Факт оплати позивачем товару, поставленого ТОВ "Алма Торг" згідно зазначеного вище Договору №8/14 підтверджується, дослідженими судом, наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями з відмітками банку про проведення операції.

Крім того, на підтвердження реальності Договору №8/14 позивачем було надано до суду Договір №03/1 від 01.03.2011 р. оренди складського приміщення, куди був поставлений згідно Договору №8/14 товар (плоди винограду сушеного, арахіс, плоди абрикоса сушеного). на загальну суму 1 060 510,00 грн., в т.ч. ПДВ 176 751,70 грн.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача - ТОВ "Алма Торг" було належним чином зареєстроване як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мало належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Суд зазначає, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на відсутність у позивача документів щодо якості товару, невідповідність власників транспортних засобів з автомобільними перевізниками, які транспортували товар згідно Договору №8/14, та відсутність у товарно-транспортних накладних номерів посвідчення водіїв, які транспортували товар згідно Договору №8/14, як на доказ недійсності зазначеного вище правочину, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання зазначеного вище Договору №8/14 недійсним.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманих товарів за вказаним вище Договором №8/14 у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Арія-Продукт" здійснює такі види діяльності: оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами (основний); неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; неспеціалізована оптова торгівля. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що товар (плоди винограду сушеного, арахіс, плоди абрикоса сушеного), отриманий за вказаним вище Договором №8/14, придбаний ТОВ "Арія-Продукт" з метою використання у власній господарській діяльності, а саме, з метою реалізації іншим контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу, рахунками на оплату, видатковими та податковими накладними, а також платіжними дорученнями.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, суд зазначає, що отримання товару від ТОВ "Арія-Продукт" за Договором №8/14 відповідає меті та видам господарської діяльності позивача.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність зазначеного вище Договору №8/14, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст.228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Алма Торг", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що в силу положень ч.3 ст.228 ЦК України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.201.8., п.201.9 та п.201.10. ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З огляду на те, що судом встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами реальних господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ "Алма Торг" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 176 752,00 грн., в т.ч. за березень 2014 р. – на суму 176 752,00 грн., а, відтак, у відповідача також відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 514,96 грн., а тому, керуючись вимогами ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 514,96 грн. підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0000212207 від 29.01.2015 р.

3.          Судові витрати в сумі 514 (п'ятсот чотирнадцять) грн. 96 коп. грн. стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арія-Продукт" (код ЄДРПОУ 34771585) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                 М.А. Бояринцева