Ухвала

від 25.08.2015 по справі 807/3650/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2015 р. Справа № 876/3747/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Рибачука А.І.,

за участі секретаря – Щерби С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ужгородський Турбогаз» до Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо промислове підприємство «Металіст», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

                                                   В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Ужгородський Турбогаз» (далі – ПАТ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі – ДПІ, Управління відповідно) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень (далі – ППР): від 26.06.2013 №0001472202 повністю; від 29.08.2013 №0002572202 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) на суму 21408грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислове підприємство «Металіст» (далі – ТОВ), у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останнього, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року у справі №807/3650/13-а позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, придбані в такого товари використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не надано доказів про прийняття товару від ТОВ та його переміщення. Актом перевірки останнього встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності. Відомості, що містяться у відповідних документах про використання товару у власній господарській діяльності, не встановлюють взаємозв'язку між виробленою продукцією та товаром, що надійшов від ТОВ.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ПАТ зареєстровано виконавчим комітетом Ужгородської міської ради Закарпатської області 13.07.1998, перебуває на податковому обліку у відповідача з 07.10.1993 (утворено шляхом перетворення), 25.08.1998 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основними видами його діяльності є виробництво двигунів і турбін, крім авіаційних, автотранспортних і мотоциклетних двигунів (а.с.18, 195-248 т.1).

На підставі акта від 10.05.2013 №2053/22-02/00153608 (далі – Акт) документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ з питань достовірності та повноти нарахування ПДВ за лютий 2011 року та податку на прибуток за І квартал 2011 року під час взаємовідносин з ТОВ податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон №334/94-ВР), в результаті чого донараховано податку на прибуток за І квартал 2011 року в сумі 34283грн;

- п.198.1, 198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі – ПК), в результаті чого зменшено податковий кредит за лютий 2011 року в розмірі 32778,74грн, та відповідно збільшено податкові зобов'язання по ПДВ за вересень 2011 року в цьому ж розмірі (а.с.16-27 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його зазначеним контрагентом, використавши при цьому акт про неможливість проведення зустрічної звірки останнього від 22.10.2012 №1719/22-20/36947715 (далі – Акт-1), зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

26.06.2013 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0001472202, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 34284грн (основний платіж 34283грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн);

№0001482202, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 32779,74грн (основний платіж 32778,74грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн)(а.с.14-15 т.1).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження, рішенням Управління від 28.08.2013 №459/10/10-244 про результати розгляду скарги (далі – Рішення), ППР від 26.06.2013: №0001472202 - залишено без змін; №0001482202 - частково скасоване в частині 6018,74грн ПДВ (а.с.28-33 т.1).

З урахуванням вказаного Рішення, 29.08.2013 ДПІ прийнято ППР №0002572202, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 26761грн (основний платіж 26760грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн) (а.с.13 т.1)

Дальше адміністративне оскарження ППР не дало жодних позитивних результатів (а.с.34-38 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За п.198.2 ст.198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу) (п.198.6 ст.198 ПК).

За змістом п.201.10 ст.201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме – реальне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених валових витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про нікчемність (нереальність, безтоварність) господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ підтверджена договором поставки від 03.02.2011 №М0211 з додатком (специфікацією), видатковою та податковими накладними, рахунком-фактурою, випискою про отримання довіреності на отримання товару (металопрокат), платіжними дорученнями (а.с.39-48, 50-51 т.1).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Заслуговують на увагу доводи позивача, що транспортування придбаного товару було здійснено ТОВ, оскільки ПАТ не включав до валових витрат витрати з транспортування цього товару, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у вказаного контрагента товари, використані ним у своїй господарській діяльності – використовувалися на виготовлення готової продукції, яка реалізовувалася, що підтверджується відповідними первинними документами, які отримали належну оцінку (а.с.52-194 т.1, а.с.76-206 т.2).

Зазначені вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ТОВ на час укладення відповідного договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних, а відповідне свідоцтво було анульовано лише 12.03.2012 (а.с.28, 215-217 т.2).

Здійснені ТОВ господарські операції відповідали основному виду його діяльності – оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них (а.с.28, 215-217 т.2).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ із їх контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках Акта-1, де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні внаслідок ряду обставин (а.с.27-31 т.2).

ТОВ належним чином задекларувало податкове зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку останнього результатів його перевірки (зустрічної звірки) оформленої Актом-1.

Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі ПАТ разом з цим контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

При цьому відповідні висновки Акта-1 були в основному (виключно) сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ не представлено до перевірки (зустрічної звірки) жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням його місцезнаходження) (аналіз проводився на підставі інформаційних баз та його податкової звітності), щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем.

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності в ПАТ, були представлені ним до перевірки та подані в суді.

Відсутність ТОВ за юридичною (податковою) адресою також не свідчить про безтоварність здійснених господарських операцій, оскільки такі операції мали місце в лютому 2011 року, а відповідну відсутність було встановлено у жовтні 2012 року.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Судом першої інстанції правильно констатовано, що ПАТ безпідставно сформувало податковий кредиту на підставі податкової накладної від 21.02.2011 №79 (ПДВ 5352грн), оскільки відповідний товар не поставлявся (визнається позивачем), а також, не включення ним до податкового кредиту сум ПДВ по податковій накладній від 21.02.2011 №77 (ПДВ 6018,74грн), яке підтверджено Рішенням (а.с.49, 51 т.1).

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

          У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя                                                                      В.Я. Качмар

Суддя                     О.М. Гінда

Суддя                     А.І. Рибачук

Повний текст виготовлений 31 серпня 2015 року.