Ухвала

від 10.09.2015 по справі 816/2676/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2015 р.Справа № 816/2676/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.06.2015р. по справі № 816/2676/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Полтавський турбомеханічний завод", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області, в якому просив визнати протиправними та скасування податкові повідомлення - рішення від 30.06.2015 №0000372310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 908 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 454 грн., №0000362310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 818 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 204,50 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.06.2015р. по справі № 816/2676/15 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 10.09.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, перебуває на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Державній податковій інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

ДПІ у м. Полтаві проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Восток-Запоріжжя" за період з 01.01.2014 по 31.03.2015 р.

Результати перевірки оформлені актом від 19.06.2015 № 539/16-01-22-04-13/00110792 (а.с. 8-96).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: п.п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 и.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 818 грн.; п. 187.1 ст.187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет на загальну суму 908 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: від 30.06.2015 №0000372310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 908 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 454 грн., №0000362310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 818 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 204,50 грн.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішень, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Восток-Запоріжжя" за договором поставки №07/06/1 від 07.06.2011 року.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Поняття господарської діяльності визначено в п. 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 44.1 ст.44 глави І розділу ІІ ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 135 Податкового кодексу України містить у собі визначення складу витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно із приписами абз.1 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка повинна містити обов'язкові реквізити, визначені цією ж нормою.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У пункті 201.10 статті 201 Податкового кодексу України вказано, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобов'язання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи слідує, що ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" має у власності на дільниці точного литва (вул. Старокотелевська, 2, Затуринський промвузол) плавильний комплекс, на якому за спеціальними технологіями виготовляє високоякісне литво.

Вказані роботи здійснювались позивачем в межах основних видів діяльності за КВЕД, зазначеним у виписці з ЄДРПОУ від 25.06.2015, та Статуті ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" (а.с. 24-27) та відповідно до ліцензій Міністерства економічного розвитку і торгівлі України серії АЕ №271209 на заготівлю, переробку, металургійну переробку металобрухту чорних металів та серії АЕ №271213 на заготівлю, переробку, металургійну переробку металобрухту кольорових металів (а.с. 80-81).

Для виготовлення комплектуючих деталей для комплектації продукції власного виробництва та виконня замовлень покупців-споживачів між ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" і ТОВ "Восток-Запоріжжя" укладено договір №07/06/1 від 07.06.2011 року поставки хрому металевого 99.

Додатковими угодами №4 від 02.12.2013 року про продовження строків дії договору до 31.12.2014 року; №5 від 29.12.2014 року про розірвання договору.

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від постачальника до покупця за певну грошову суму.

Так, на виконання вказаного договору позивачем придбано у ТОВ "Восток-Запоріжжя" 0,050 т. хрому металевого 99, що підтверджується видатковою накладною від 31.03.2014 №136.

Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "Восток-Запоріжжя" податкову накладну від 31.03.2014 № 51, виписану контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

На підставі наданої позивачем копії витягу з журналу реєстрації довіреностей встановлено, що ТОВ "Восток-Запоріжжя" відвантажено ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" хром металевий 99 в кількості 0,050 т. вартістю 4 541,67 грн. та ПДВ в сумі 908,33 грн. в загальному розмірі 5 450 грн. (а.с. 36-37) через Дубенського В.В., уповноваженого довіреністю на отримання ТМЦ від 20.03.2014 № 725 (а.с. 77-78).

Надана позивачем копія платіжного доручення з відміткою банківської установи від 07.05.2014 № 3812 засвідчує факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Транспортування придбаного товару здійснювалося за допомогою доставки ПП "Нічний експрес згідно вантажної декларації №2414830 (а.с. 38).

При цьому, колегія судів звертає увагу на те, що про наявність вантажної декларації №2414830 перевіряючими зазначалося безпосередньо в акті перевірки від 19.06.2015 № 539/16-01-22-04-13/00110792, та жодних зауважень до їх форми та змісту як в акті перевірки, так і в ході судового розгляду справи ДПІ у м. Полтаві вказано не було.

Позивачем також надано до матеріалів справи прибуткову накладну №2322 від 31.03.2014, з якої вбачається здійснення оприбуткування товару, придбаного у ТОВ "Восток-Запоріжжя", на складі позивача (а.с. 67).

Придбання хрому металевого 99 відображено у кореспонденції бухгалтерських проводок позивача наступним чином: Дт 201 "Сировина та матеріали" Дт 641 "Податковий кредит", Кт 631 "Розрахунки з постачальниками" Дт 631 "Розрахунки з постачальниками" Кт 311 "Розрахунковий рахунок".

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується використанням придбаного у ТОВ "Восток-Запоріжжя" товару у господарських цілях на підприємстві, а саме: актами списання від 31.07.2014 №38889, від 31.08.2014 №41623, від 30.09.2014 №44491, від 30.11.2014 №54103, №54168 (а.с. 70-74).

Отриманий товар (хром металевий 99) в податковому обліку віднесено позивачем до складу валових витрат в Декларації з податку на прибуток за 2014 рік в розмірі 818 грн. В податковому обліку по ПДВ дані суми витрат по взаємовідносинам з ТОВ "Восток-Запоріжжя" були віднесені позивачем до складу податкового кредиту за березень 2014 року в розмірі 908,33 грн. на підставі податкової накладної від 31.03.2014 № 51, включеної до реєстру отриманих податкових накладних в березні 2014 року.

Отже, судом встановлено зміни у структурі активів як позивача так і його контрагента ТОВ "Восток-Запоріжжя", які підпадають під визначення господарської операції у розумінні ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", осіб які приймали участь у проведенні зазначеної господарської операції, а відтак і реальність їх проведення, а доводи відповідача щодо нереальності та безтоварності вказаних господарських операцій не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, товарно-транспортним накладним та іншим первинним документам, якими позивач доводе перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах складеного ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача акту про неможливість проведення зустрічної звірки.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.06.2015р. по справі № 816/2676/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В. Судді Подобайло З.Г. Григоров А.М. Повний текст ухвали виготовлений 15.09.2015 р.