Рішення

від 05.10.2015 по справі 905/2173/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.10.2015 Справа № 905/2173/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Рильцовій Є.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства В«ЕнергомашспецстальВ» , м. Краматорськ, Донецька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім українських машинобудівних заводівВ» , м. Краматорськ, Донецька область

про визнання договору №42/5828 від 10.04.2012р. недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю №17/10 від 11.02.2013р.);

від відповідача: не з’явився;

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 05.10.2015р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство В«ЕнергомашспецстальВ» , м. Краматорськ, Донецька область звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім українських машинобудівних заводівВ» , м. Краматорськ, Донецька область про визнання договору №42/5828 від 10.04.2012р. недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що господарська діяльність відповідача є сумнівною, тому існування між сторонами господарських відносин, на думку позивача, може призвести до пасивного ухилення останнього від сплати податків. Крім того, позивач зазначає, що договір породжує не ті правові наслідки, на котрі останній розраховував під час укладання договору, що суперечить ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України. Також позивач посилається на приписи ч.1.ст.230 ЦК України, що передбачає вчинення правочину під впливом обману.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, ч.1 ст.15, 49, 54, 56, 57, 64, 82, 83 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано: договір №42/5828 від 10.04.2012р.; додаткову угоду №1 від 20.05.2013р.; акт звірки взаємних розрахунків від 18.08.2015р.; витяг з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження позивача; правоустановчі документи; довіреність №17/60 від 24.11.2014р. на представника позивача.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: пояснення №17/1267 від 24.09.2015р. щодо відсутності в провадженні господарських судів або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також рішення цих органів з такого спору; довіреність №17/10 від 11.02.2013р. на представника позивача.

Представник позивача у судове засідання 05.10.2015р. з'явився, підтримав свою позицію та надав усні пояснення щодо дії договору, зазначивши, що на теперішній час договір є чинним, зобов'язання за договором виконуються.

Відповідач у судове засідання без пояснення причин не з'явився, своєї позиції до відома суду не довів та не надав витребуваних документів.

Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на запит 21179344 від 16.09.2015р. відповідач знаходиться за адресою, вказаною у позовній заяві, а саме: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Щербакова, 14.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомленого відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не можуть вважатися належною підставою для подальшого відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

10.04.2012р. між Публічним акціонерним товариством В«ЕнергомашспецстальВ» , м. Краматорськ, Донецька область (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім українських машинобудівних заводівВ» , м. Краматорськ, Донецька область (відповідач) укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №42/5828 відповідно п. 1.1. якого замовник (позивач) доручає, а експедитор (відповідач) приймає на себе зобов’язання за рахунок замовника від свого імені виконання послуг з організації транспортно-експедиторського обслуговування вантажів по Україні, державам СНД та державам Європи. Експедитор виконує транспортно-експедиторське обслуговування власними засобами та за допомогою третіх осіб.

Об’єм, вартість робіт (послуг) з транспортно-експедиторського обслуговування, строки та умови їх виконання обумовлюється в замовленні. Погоджене та підтверджене обома сторонами письмово за допомогою факсимільного зв’язку або електронного зв’язку замовлення має юридичну силу та є невід’ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що розрахунки по даному договору здійснюються по ставках, узгоджених в додатках, що є невід’ємною частиною даного договору, або у замовленнях.

Згідно з п. 3.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 20.05.2013р. орієнтовна сума договору складає 80000000,00грн. без ПДВ, крім того ПДВ 16000000,00грн., всього з ПДВ 96000000,00грн.

Відповідно п. 3.3. договору, замовник здійснює оплату протягом 5 банківських днів (якщо інше не обумовлено в замовленні) з моменту виконання послуг з перевезення. Датою виконання послу є дата підписання акту виконаних робіт. Експедитор зобов’язується надати замовнику податкову накладну, товарно-транспортну накладну за перевезення та транспортно-експедиторське обслуговування експедитору у відповідності з п. 3.1. даного договору. У графі «Вантаж одержаний» повинні стояти штамп, підпис та дата отримувача, що свідчить про розвантаження товару у пункті призначення.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2013р. Якщо жодна з сторін за 30 днів до спливу строку дії договору не повідомить іншу сторону в письмові формі про свій намір розірвати даний договір, строк його дії буде автоматично продовжуватись на кожний наступний календарний рік (п.п. 8.1., 8.2. договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов вищевказаного договору відповідачем були надані послуги на загальну суму 105753733,04грн., замовником (позивачем) було сплачено за надані послуги 72459179,73грн., на підтвердження чого надав акт звірки взаємних розрахунків від 18.08.2015р. за договором №42/5828 від 10.04.2012р.

Позивач, посилаючись на те, що фінансово-господарська діяльність відповідача є сумнівною та такою, що призводить до порушення прав ПАТ В«ЕнергомашспецстальВ» , передбачених податковим законодавством , а також на те, що договір породжує не ті правові наслідки, на котрі позивач розраховував під час його укладання, та є вчиненим під впливом обману, звернувся з позовом до суду та просив визнати недійсним договір №42/5828 від 10.04.2012р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача про визнання договору недійсним такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом спору є визнання договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №42/5828 від 10.04.2012р. недійсним.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 Цивільного кодексу України. Так, згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, стаття 203 ЦК України встановлює перелік вимог, яким повинен відповідати правочин для набрання їм чинності, тобто юридичної сили.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто правомірність правочину презумується.

Як встановлено у ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз.4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року №11 В«Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» (із змінами та доповненнями)).

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Положення частини п'ятої статті 203 ЦК України, яким визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, передбачає реальну можливість виконання досягнутого його учасниками волевиявлення.

У свою чергу частина 1 статті 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

Разом з тим, у разі коли на виконання правочину були надані послуги, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

Ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року №11 В«Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» (із змінами та доповненнями)) передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків.

Як встановлено судом, обома сторонами вчинено ряд дій на виконання його умов, що свідчить про їх намір створити юридичні наслідки у зв'язку з укладенням такого договору.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що на час вчинення спірного правочину визначені у ньому правові наслідки не могли реально настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували вчинення ним оспорюваних договорів під впливом обману, тобто внаслідок навмисного введення позивача в оману щодо обставин, які впливали на вчинення правочину.

Доводи позивача стосовно сумнівності підприємницької діяльності відповідача є не підтвердженими будь-якими доказами у справі, навпаки, зобов’язання за спірним договором відповідачем виконані та прийняті позивачем без заперечень.

Враховуючи наведене вище, а також положення ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України суд не знайшов необхідних і достатніх підстав для визнання договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №42/5828 від 10.04.2012р. недійсним.

Суд вважає, що позивачем, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не були доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Зважаючи на викладене, суд вважає позовні вимоги недоведеними та необгрунтованими, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати у справі покладаються у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 203, 215, 216, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства В«ЕнергомашспецстальВ» , м. Краматорськ, Донецька область (ЄДРПОУ 00210602) до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім українських машинобудівних заводівВ» , м. Краматорськ, Донецька область (ЄДРПОУ 30346563) про визнання договору №42/5828 від 10.04.2012р. недійсним недійсним відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 05.10.2015р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2015р.

Суддя Я.О. Левшина