Рішення

від 30.09.2015 по справі 265/96/15-ц

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 265/96/15-ц

Провадження № 2/265/468/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

30 вересня 2015 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Щербіна А.В.,

при секретарі судового засідання - Карповій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріуполь Сіті та Ко» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріуполь Сіті та Ко» (надалі - Товариство) про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування позову, з урахуванням уточнень від 11.08.2015 року, зазначив, що з 04.11.2008 по 22.09.2014 рік він перебував у трудових відносинах з Товариством. 22.09.2014 року він звільнився з Товариства за власним бажанням. В день звільнення він отримав свою трудову книжку із відповідним записом, однак остаточний розрахунок по заробітній платі Товариством з ним не було проведено. І лише тільки 23.07.2015 року Товариство нарешті погасило перед ним заборгованість по заробітній платі в розмірі 5875,88 грн. Посилаючись, зокрема на ст.ст.116, 117 КЗпП України та Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», просив суд: стягнути з Товариства компенсацію за затримку розрахунку у розмірі 13235,04 грн.; стягнути з Товариства компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 3010,21 грн.; стягнути з Товариства моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн.

Письмових заперечень проти позову Товариство до суду не надало.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Також зазначив, що проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечував.

Відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до інформації, яка міститься в спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, місцезнаходженням Товариства є площа Машинобудівельників, 1 у м.Маріуполі Донецькій області (а.с.11-13).

На вказану адресу судом неодноразово надсилалися судові повістки про виклик (а.с.16, 23, 24, 27, 32, 39, 43, 44, 61, 62). Однак, у призначений час представник Товариства в судове засідання не з'являвся, про причини своєї неявки суд не повідомляв, хоча про місце і час судового розгляду справи Товариство повідомлялося належним чином, заяву про розгляду справи за його відсутності до початку судового засідання до суду також Товариство не подало.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення по справі на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши у сукупності надані докази, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч.2 ст.60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а ч.4 цієї статті передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що в період з 04.11.2008 по 22.09.2014 року позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Товариством (а.с.3).

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частина 1 ст.116 КзпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З матеріалів справи вбачається та Товариством це не спростовується, що заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу ОСОБА_1 лише 23.07.2015 року (а.с.55-56), тобто з порушенням вимог передбачених ст.116 КЗпП України.

При цьому, дії позивача ОСОБА_1 щодо подання заяви про уточнення позовних вимог, на думку суду свідчать, що з вказаною сумою заборгованості останній погодився (а.с.47-52).

Таким чином, суд проходить до висновку, що спір між сторонами про розмір суми, належної позивачу при звільненні відсутній.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пункт п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року роз'яснює, що суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Товариством не надано суду доказів на підтвердження тієї обставини, що виплата 23.07.2015 року заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 сталася з вини самого позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення з Товариства компенсації за затримку розрахунку, яку суд, через посилання позивача на ст.117 КЗпП України сприймає, як вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-41цс15.

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки, суд враховує положення ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п.п.2, 3, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, лист Міністерство соціальної політики України від 04.09.2013 р. №9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік».

Так, з матеріалів справи вбачається, що період прострочки по остаточному розрахунку тривав з 23.09.2014 року по 22.07.2015 року або 303 дні (а.с.3, 55, 56), середньоденний заробіток позивача за останній два місяці складав 53,84 грн. (1134,00 грн. (липень 2014 року) + 1181,07 (серпень 2014 року) / (23 (робочі дні у липні) + 20 (робочі дні у серпні)) (а.с.53).

В той же час, суд не може залишити поза увагою положення ч.1 ст.11 ЦПК України, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог, а тому, суд виходить з розрахунку позивача та остаточно визначає розмір середнього заробітку за весь час затримки в сумі 13235,04 грн. (а.с.50-51).

Щодо стягнення стягнути з Товариства компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 3010,21 грн. то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у випадку затримки на один та більше календарний місяць виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цього Закону.

Згідно зі ст.3 Закону України « Про компенсацію громадянам втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пункт 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159 передбачає, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Виходячи з вищенаведеного, зважаючи на встановлені судом обставини, стягненню підлягає сума грошової компенсації за період з жовтня 2014 року по червень 2015 року включно.

За офіційними даними Державної статистичної служби України та Міністерства фінансів України сукупна величина приросту споживчих цін за період з жовтня 2014 по червень 2015 року включно складає 51,23%.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення з Товариства компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 3010,21 грн. (5875,88 х 51,23%) також є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з Товариства моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн., то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно зі ст.237 1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що Товариством відносно позивача ОСОБА_1 були допущені порушення строків остаточного розрахунку при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що вимога про стягнення моральної шкоди є законною та обгрунтованою, в той же час, суд не може цілком погодитися з сумою заявленої моральної шкоди, так як вважає її завищеною. На думку суду, розумною є сума моральної шкоди у розмірі 500,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно з п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (на час звернення позивача до суду), ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру складала 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, а за подання до суду позовної заяви немайнового характеру - 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Частина 3 ст.88 ЦПК України передбачає, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, з Товариства на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 243,60 гривні, від сплати якого за законом позивача ОСОБА_2 було звільнено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 57, 59, 60, 61, 88, 208, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Т овариства з обмеженою відповідальністю «Маріуполь Сіті та Ко» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріуполь Сіті та Ко» (код ЄДРПОУ 35312979) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки в сумі 13235,04 грн., компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 3010,21 грн. та моральну шкоду в розмірі 500,00 грн., а всього 16745 (шістнадцять тисяч сімсот сорок п'ять) гривень 25 копійок.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріуполь Сіті та Ко» (код ЄДРПОУ 35312979) на користь держави судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

6. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії.

7. Позивач та інші особи, які беруть участь у справі, крім відповідача, а також особи, які не брали участі у справі, крім відповідача, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, крім відповідача, під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

8. Відповідачем апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Апеляційному суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя А.В. Щербіна