Рішення

від 05.10.2015 по справі 904/7764/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.10.15р. Справа № 904/7764/15

За позовом приватного підприємства "ЛЕТОЛ", м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУД ПЛЮС", с.Богуслав, Павлоградський район, Дніпропетровська область

про стягнення вартості поставленого, але не оплаченого товару, штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3%річних

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 10.10.14р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "ЛЕТОЛ", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУД ПЛЮС", с.Богуслав, Павлоградський район, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 55170,00грн. основної заборгованості; 39973,63грн. пені; 4844,36грн. трьох відсотків річних; 38186,38грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від б/д ухвалою суду від 16.09.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 16.09.2015р.

Суд розгляд справи відкладав з 16.09.2015р. до 05.10.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 29.10.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 24.08.2015р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 01.10.2015р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

05.10.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримує та наполягає на її задоволенні в повному обсязі, крім того, подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не надав, витребуванні судом документи не представив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 05.10.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

03.07.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" (далі по тексту - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУД ПЛЮС" (далі по тексту - відповідач) укладено договір №БНД/56 купівлі-продажу нафтопродуктів на умовах поставки автомобільним, залізничним транспортом або самовивозу (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити вартість нафтопродуктів (далі по тексту - продукція) та поставки, в порядку і на умовах, передбачених цим договором і додатками до нього.

Пунктом 3.1 договору визначено, що умови, базис і термін постачання кожної партії продукції узгоджується сторонами додатково і відбиваються в додатках до даного договору.

Під партією продукції розуміється найменування і кількість продукції, поставленої по одній товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній.

У разі не підписання додатку, умова постачання - 100% передплата. При цьому, виключним правом постачальника залишається право поставити продукцію покупцеві до моменту надходження коштів покупця на поточний рахунок постачальника. У випадку, якщо протягом дня, коли таку продукцію було відвантажено, кошти покупця на поточний рахунок постачальника не надійшли, постачальник нараховує покупцеві штрафні санкції, передбачені цим договором, з дня, що слідує за датою відвантаження покупцеві продукції, а також має право вимагати одноразової сплати штрафу у розмірі 10% від вартості відвантаженої продукції.

У разі не підписання додатку, термін та базис поставки, зафіксовані у ТТН, а також вартість продукції, зафіксована у видатковій накладній, вважаються такими, що погоджені обома сторонами цього договору.

Ціна, термін і порядок оплати кожної партії продукції, що поставляється за даною угодою, обумовлюються сторонами окремо і можуть відображатися в додатках до цього договору, товарно-транспортних, видаткових накладних, сплачених рахунках.

24.07.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" та відповідачем укладено додаткову угоду №1 в якій визначено найменування продукції - бітум БНД 60/90 (виробництва "Укртатнафта" Кременчуцький НПЗ); кількість - 22,00тн; ціна з урахуванням ПДВ, грн. - 8500,00грн.; ціна з урахуванням ПДВ, грн. - 187000,00грн.

Пунктом 4 додаткової угоди №1 визначено умови оплати: оплата 06.08.2013р. у розмірі 100% вартості продукції після надання рахунку фактури.

На виконання умов договору товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" поставлено відповідачу товару на загальну суму 173570,00грн., що підтверджується видатковою накладною №64 від 25.07.2013р., яка підписана представниками сторін, підписи яких скріплено печатками товариств.

Відповідач частково розрахувався за отриманий товар, неоплаченою залишилася сума у розмірі 66170,00грн.

10.09.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" (далі по тексту - постачальник, первісний кредитор) та приватним підприємством "ЛЕТОЛ" (далі по тексту - позивач, новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №1 (далі по тексту - договір про відступлення права вимоги №1 від 10.09.2014р.), відповідно до пункту 1.1 умов якого за даним договором первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає права вимоги, що належать первісному кредиторові, і стає кредитором за договором купівлі-продажу нафтопродуктів №БНД/56 від 23.07.2013р. (далі по тексту - основний договір), укладений між первісним кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУД ПЛЮС" (далі по тексту - відповідач, боржник).

Пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги №1 від 10.09.2014р. визначено, що права вимоги (наявність дебіторської заборгованості боржника) перед первісним кредитором, що передаються новому кредитору за даним договором, підтверджується наступними документами:

- видаткова накладна №64 від 25.07.2013р.;

- товарно-транспортна накладна від 25.07.2013р.

Пунктом 1.3 договору про відступлення права вимоги №1 від 10.09.2014р. визначено, що за цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному у пункті 2.1 цього договору та належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Пунктом 2.1 договору про відступлення права вимоги №1 від 10.09.2014р. визначено, що право вимоги, що відступається за договором, складає загальну суму 66170,00грн.

Пунктом 2.2 договору про відступлення права вимоги №1 від 10.09.2014р. визначено, що згідно з відступленням права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору винагороду у розмірі 66170,00грн., що складає 100% вартості права вимоги за основним договором, шляхом безготівкового перерахуванян на поточний рахунок первісного кредитора.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

12.01.2015р. між первісним кредитором та новим кредитором укладено додаткову угоду №1 в якій сторони домовилися доповнити пункт 1.3 договору про відступлення права вимоги №1 від 10.09.2014р., виклавши його в наступній редакції:

"За цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному пунктом 2.1 цього договору та належного виконання всіх зобов'язань за основним договором, у тому числі сплати штрафних санкцій".

25.11.2014р. відповідач сплатив новому кредитору 11000,00грн.

Отже, сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 55170,00грн.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 55170,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною №64 від 25.07.2013р., що міститься в матеріалах справи, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення додаткової угоди №1 до договору, строк оплати товару отриманого за видатковою накладною №64 від 25.07.2013р. є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися підписання представниками сторін акту взаємних розрахунків на суму 93570,00грн.

Доказів оплати товару в сумі 55170,00грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Статтею 517 Цивільного кодексу України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Статтею 519 Цивільного кодексу України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, встановлену цим договором та чинним законодавством України.

У разі порушення покупцем термінів оплати поставленої продукції і транспортних витрат, передбачених відповідним додатком до даного договору, постачальник має право зажадати від покупця сплати пені у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 5.1 договору).

Пунктом 5.9 договору визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання не припиняється до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором та не звільняє сторони від обов'язку у повному обсязі відшкодовувати збитки, завдані неналежним виконанням.

Відповідно до пункту 5.12 договору сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за цим договором припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 07.08.2013р. по 18.08.2015р. на суму 39973,63грн. (з урахуванням часткових оплат).

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 4844,36грн. за період прострочення з 13.08.2013р. по 18.08.2015р. та інфляційні втрати у розмірі 38186,38грн., які розраховані за період з липня 2013 року по липень 2015 року.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2763,49грн.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13р. за № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Позивач, як доказ отримання послуг адвоката надав суду лише договір про надання правової допомоги №Л-А/118/14 від 10.10.2014р. Отже, підстави для покладання на відповідача витрат на оплату послуг адвоката відсутні.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУД ПЛЮС" (51486, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с.Богуслав, вул.Нова, буд.3; ідентифікаційний код 34898640) на користь приватного підприємства "ЛЕТОЛ" (02660, м.Київ, вул.Новозабарська, 2/6; ідентифікаційний код 35093083) 55170,00грн. (п'ятдесят п'ять тисяч сто сімдесят грн. 00 коп.) основної заборгованості; 39973,63грн. (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят три грн. 63 коп.) пені; 4844,36грн. (чотири тисячі вісімсот сорок чотири грн. 36 коп.) трьох відсотків річних; 38186,38грн. (тридцять вісім тисяч сто вісімдесят шість грн. 38 коп.) інфляційних втрат; 2763,49грн. (дві тисячі сімсот шістдесят три грн. 49 коп.) судового збору, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

06.10.2015 року

Суддя ОСОБА_2