Рішення

від 01.10.2015 по справі 914/2162/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2015р. Справа№ 914/2162/15

За позовом : Івано-Франківського споживчого товариства Яворівської райспоживспілки, смт. Івано-Франкове, Яворівський район, Львівська область

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с.Паланки, Яворівський район, Львівська область

про стягнення неустойки в сумі 18 728,48 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від позивача: Петришин І.М. - представник за довіреністю від 01.04.2015р.

Від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю від 09.06.2015р.;

На розгляд господарського суду Львівської області Івано-Франківським споживчим товариством Яворівської райспоживспілки подано позов до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення неустойки в сумі 18 728,48 грн.

Ухвалою суду від 09.07.2015 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 27.07.2015р.

В судовому засіданні 27.07.2015р. з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи оголошено перерву до 31.08.2015р.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 31.08.2015р. розгляд справи відкладено на 09.09.2015р.

09.09.2015р. судом винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору та відкладено розгляд справи на 23.09.2015р.

В судовому засіданні 23.09.2015р. з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи оголошено перерву до 01.10.2015р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення умов договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2012р. не повернув позивачу орендоване майно, внаслідок чого відповідачу нарахована неустойка у розмірі 12 459,48 грн. за період з 13.02.2015р. по 24.06.2015р.

01.09.2015р. позивачем подано заяву (вх.№ 3875/15) про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути неустойку в сумі 18 728,48 грн. за період з 13.02.2015р. по 30.08.2015р. (яка позивачем подана з додержанням правил щодо подачі заяви про збільшення позовних вимог (докази повідомлення відповідача у матеріалах справи)).

Справа розглядається з врахуванням поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог (вх.№ 3875/15 від 01.09.2015р.), яка прийнята судом до розгляду в судовому засіданні 09.09.2015р.

В судовому засіданні 01.10.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав зазначених в позовній заяві з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Просить позов задоволити та стягнути неустойку в сумі 18 728,48 грн. за період з 13.02.2015р. по 30.08.2015р. Зазначив, що на момент розгляду справи відповідач продовжує користуватися об'єктом оренди.

В судовому засіданні 01.10.2015р. представник відповідача підтримує подану ним заяву про часткове визнання позовних вимог, а саме визнає в сумі орендної плати за користування об'єктом оренди. Просить в порядку п.3 ст. 83 ГПУ України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України зменшити розмір неустойки виходячи з об'єктивної оцінки наявних доказів та інтересів сторін та в поряду ст. 121 ГПК України розстрочити виконання рішення суду строком на 1 (один) рік.

Доказів звільнення та передачі об'єкту оренди згідно договору сторонами не подано.

У судовому засіданні 01.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представників сторін присутніх в судовому засіданні, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

01.06.212р. між Івано-Франківським споживчим товариством Яворівської райспоживспілки в особі голови правління ОСОБА_4 (орендодавець, позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди об'єкта нерухомості (надалі - Договір), згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування частини приміщення магазину, загальною площею 95 кв.м за адресою с.Ясниська Яворівського району Львівської області (надалі - об'єкт оренди).

Майно було передано відповідачу згідно підписаного між орендодавцем та орендарем акту приймання-передачі від 01.06.2012р.

Загальна вартість орендної місячної плати за користування об'єктом оренди складає 1 425,00 грн. без ПДВ (п.5.1. Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, його було укладено строком від 01.06.2012р. до 01.02.2015р. включно.

Відповідно до п. 2.2. Договору об'єкт оренди повертається орендодавцеві орендарем за актом приймання-передачі, протягом 2 (двох) днів з моменту закінчення строку дії Договору або в разі дострокового припинення строку дії Договору з дати припинення строку дії Договору.

Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає об'єкт оренди іншій стороні Договору (п.2.4. Договору). Згідно із положеннями п. 4.2 Договору, якщо орендар користується орендованим майном після закінчення строку договору, у разі відсутності заперечень зі сторони орендодавця, договір вважається укладеним на невизначений термін і кожна із сторін даного договору має право відмовитись від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць.

27.11.2014р. позивачем направило відповідачу повідомлення від 26.11.2014 № 16 про припинення з 02.02.2015р. дії Договору оренди об'єкта нерухомості б/н від 01.06.2012р. Дане повідомлення відповідач отримала 03.12.2014р., що підтверджується копією поштового повідомлення про вручення долученого до матеріалів справи. У даному повідомленні позивач зазначив, що згідно з умовами Договору відповідач зобов'язаний звільнити об'єкт оренди та передати його орендодавцю не пізніше 03.02.2015р. у порядку, визначеному Договором.

Таким чином, позивач, як орендодавець у встановлені законом строки, більш ніж за місяць до закінчення строку дії договору повідомив орендаря (відповідача) про припинення строку дії Договору 01.02.2015р. Оскільки позивач просив відповідача повернути об'єкт оренди не пізніше 03.02.2015р., він фактично заперечив проти пролонгації строку дії договору.

26.12.2014р. відповідач направив на адресу позивача заяву, в якій просила продовжити строк дії Договору оренди від 01.06.2012 р., або укласти договір оренди на новий строк.

15.01.2015р. позивач, відповідаючи на звернення відповідача від 26.12.2014р. повідомив відповідача про те, що з дати закінчення дії Договору від 01.06.2012 р. Івано-Франківське споживче товариство Яворівської райспоживспілки не здаватиме об'єкт оренди в оренду, а буде самостійно здійснювати у ньому торгівельну діяльність, тому строк дії Договору оренди від 01.06.2012р. не може бути продовженим і не може бути укладений новий договір оренди. Дане повідомлення надіслано відповідачу 16.01.2015р. на юридичну адресу та на адресу місце знаходження об'єкта оренди, які отримані відповідачем 22.01.2015р. та 24.01.2015р., що підтверджується копіями поштових повідомлення про вручення, долучених до матеріалів справи.

21.01.2015р. позивач отримав звернення відповідача від 21.01.2015р. (у зв'язку з неотриманням станом на 21.06.2015р. відповіді на заяву від 26.12.2014р.), в якому відповідач просив повідомити чи відбудеться відбір орендарів на об'єкт оренди, чи позивачем було взято до уваги переважне право відповідача на продовження строку дії оренди і чому відповідачу відмовлено у продовженні строку дії Договору.

30.01.215р. позивачем відправлено відповідачу відповідь на його звернення від 21.01.2015р., яке ним отримано останнім 03.02.2015р., що підтверджується копією поштового повідомлення про вручення долученого до матеріалів справи. Даним повідомленням, позивач зазначив, що з дати припинення дії Договору позивач не буде здавати в оренду об'єкт оренди, тому термін дії Договору не може бути продовженим і не може бути укладений новий договір оренди. Також нагадав про необхідність повернення об'єкту оренди не пізніше 03.02.2015р. згідно умов Договору.

Згідно з постановою правління позивача від 09.02.2015р. №01 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 було відмовлено у продовження строку дії Договору оренди від 01.06.2012 р. та зобов'язано її звільнити об'єкт оренди не пізніше 11 год. 00 хв. 13 лютого 2015 року.

Повідомлення про прийняті 09.02.2015р. правлінням Івано-Франківського споживчого товариства Яворівської райспоживспілки рішення було направлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 10.02.2015р. Вказане повідомлення відповідач отримав 12.02.2015р.

13.02.2015р. відповідач об'єкт оренди для передачі Івано-Франківському споживчому товариству Яворівської райспоживспілки не підготувала, акт приймання-передачі об'єкта оренди складати та підписувати відмовилася, про що комісією складено Акт від 13.02.2015р.

Однак, відповідачем не виконано п. 2.2., п.2.4. Договору, щодо повернення об'єкту оренди протягом встановленого терміну.

Доказів повернення відповідачем позивачу об'єкт оренди за Договором оренди станом на час розгляду справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно п.8.1. Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за даним Договором сторони несуть відповідальність,передбачену нормами чинного законодавства України і даним Договором.

На підставі ч. 2 ст.785 ЦК України з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути неустойку в розмірі 18 728,48 грн. за період з 13.02.2015р. по 30.08.2015р.

Доказів повної або часткової оплати неустойки сторонами не подано.

Факт припинення Договору оренди встановлено у рішенні господарського суду Львівської області від 05.08.2015р. у справі № 914/1615/15 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківського споживчого товариства Яворівської райспоживспілки про скасування постанови зборів уповноважених Івано-Франківського споживчого товариства №01 від 13.01.2015р. та визнання договору оренди від 01.06.2012р. поновленим на строк до 01.10.2017р., яким у позові - відмовлено. Цим рішення встановлено, що строк дії Договору закінчився 01.02.2015р. Дане рішення набрало законної сили.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 ЦК України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (терміни).

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 2.2. Договору об'єкт оренди повертається орендодавцеві орендарем за актом приймання-передачі, протягом 2 (двох) днів з моменту закінчення строку дії Договору або в разі дострокового припинення строку дії Договору з дати припинення строку дії Договору.

Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає об'єкт оренди іншій стороні Договору (п.2.4. Договору).

01.02.2015р. чинність Договору оренди від 01.06.2012р. припинилася в наслідок закінчення строку, на який його було укладено, що встановлено судовими рішення у справі № 914/1615/15, а саме: рішенням господарського суду Львівської області від 05.08.2015р., яке набрало законної сили.

В силу ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), мають преюдиційне значення в даній справі та не підлягає доказуванню.

Відповідно п. 5.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Зазначені обставини свідчить про те, що орендар мав можливість повернути зазначене майно, але умисно цього обов'язку не виконав.

Належних та допустимих доказів неможливості повернення об'єкту оренди відповідачем не надано, а судом не встановлено. Доказів повернення відповідачем позивачу майна згідно Договору станом на час розгляду справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні. Крім цього, відповідачем не заперечено користуванням об'єктом оренди.

Як встановлено судом, оскільки орендарем не повернуто об'єкт оренди у встановлені терміни, то орендодавцем в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України нарахована неустойка в розмірі 18 728,48 грн. за період з 13.02.2015р. по 30.08.2015р. (заява про збільшення позовних вимог).

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 18 728,48 грн., є обґрунтовано та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідач в заяві (вх.№ 40467/15 від 23.09.2015р.) просить зменшити розмір неустойки та розстрочити виконання рішення суду строком на один рік, враховуючи, що об'єкт оренди використовувався відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, як єдиним джерело отримання доходів та з моменту припинення дії договору не мав можливості повноцінно здійснювати господарську діяльність.

Що стосується зменшення розміру неустойки в порядку п. 3 ст. 83 ГПК України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, а не обов'язок зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зазначена норма ГПК України застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормами матеріального права, які передбачають можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені).

Зокрема, ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, положення п. 3 ст. 83 ГПК України ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства прав дають право суду зменшити розмір неустойки, але при цьому, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, рішення про зменшення розміру належної до сплати неустойки має відповідати вимозі пропорційності стягуваної суми неустойки, зокрема, характеру порушення, наслідкам, що спричинені цим порушенням, та поведінці винної. При цьому, оскільки вирішення цього питання перебуває в межах дискреційних повноважень суду, однак такі повноваження не є необмеженими, з метою дотриманням справедливого балансу між інтересами сторін від суду вимагається з достатньою чіткістю навести відповідні та достатні підстави використання свого права щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, що в свою чергу обумовлює існування обґрунтованого рішення.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі доказів, які би підтверджували добровільне усунення допущеного порушення відповідачем, чи вчинення дій щодо передачі об'єкту оренди, чи докази, які би підтверджували відмову позивача від прийняття об'єкту оренди та нездійснення ним необхідних дій, спрямованих на прийняття виконання, що могли би свідчити про прострочення позивача чи наявність його вини.

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2015р. відповідач об'єкт оренди для передачі позивачу не підготував, акт приймання-передачі об'єкта оренди складати та підписувати відмовилася, про що комісією складено Акт від 13.02.2015р.

Докази оплати орендної плати подані відповідачем в контексті зменшення неустойки судом не враховуються, оскільки неустойка, стягнення якої передбачено ч.2. ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а орендна плата свідчить про її сплату за фактичне користування, а не про ступінь виконання щодо його повернення орендодавцю.

З врахуванням вище наведено, суд відмовляє в зменшенні розміру неустойки (з врахуванням правової позиції постанови Вищого господарського суду України від 29.07.2015р. справа № 904/9428/13)

Крім цього, відповідач просить розстрочити виконання рішення строком на один рік. Суд зазначає наступне.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно п.7.1.2 та п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

При вирішенні цього питання суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідачем (боржником) не подано належних та допустимих доказів свого фінансового стану. Крім цього, не подано належних та допустимих доказів спроб повернення об'єкту оренди позивачу.

Однак, самі по собі фінансові труднощі боржника не свідчать про те, що він не може вчасно виконати рішення суду з підстав відсутності грошових коштів, оскільки така відсутність не може спричиняти неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших способів виконання рішення суду, крім звернення стягнення на грошові кошти у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Крім того, заявник у своїй заяві не наводить жодних доказів того, що виконати рішення суду неможливо, чи з певних причин складно, а обґрунтовує свою заяву тим що, об'єкт оренди використовувався відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, як єдиним джерело отримання доходів та з моменту припинення дії договору не мав можливості повноцінно здійснювати господарську діяльність.

Суд звертає увагу на ту обставину, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує також і матеріальні інтереси позивача (стягувача), оскільки розстрочка може позбавити позивача від того, на що він очікував при укладенні із відповідачем Договору, а саме своєчасного повернення об'єкту оренди.

Оглянувши і дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання рішення строком на один рік.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Судові витрати покладаються на відповідача, згідно із вимогами ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємці ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Івано-Франківського споживчого товариства Яворівської райспоживспілки (81070, Львівська область, Яворівський район, смт. Івано-Франкове, площа Ринок, 18; ідентифікаційний код 20779830) неустойку у розмірі 18 728,48 грн. та 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.10.2015 р.

Суддя Коссак С.М.