Ухвала

від 27.07.2011 по справі 2-3935/11

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 2-3935/11

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2011 року Кіровський районний суд м.Кіровограда

в складі: головуючого судді- Бершадської О.В.

при секретарі- Матірна Н.А.,

розглянувши заяву публічного акціонерного товариства комерційний банк В«ПриватБанкВ» про забезпечення позову по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк В«ПриватБанкВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач у липні 2011 року звернувся до суду з позовом, яким просить стягнути із відповідача на користь банку заборгованість за договором кредиту в сумі 7 446,92 долари США, що за курсом НБУ складає 59 277,48 грн. за кредитним договором б/н від 23.03.2006 року та понесені судові витрати.

Ухвалою від 27.07. 2011 року провадження у вищевказаній справі відкрито.

16.07.2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк В«ПриватБанкВ» у поданій до суду належним чином оформленій заяві також просить в порядку забезпечення позову: накласти арешт на грошові кошти, рухоме та не рухоме майно, яке належить ОСОБА_1 ( 25000, Кіровоградська обл., м. Кіровоград, пров. Уральський, буд. 12, НОМЕР_1) шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження; обмежити відповідача у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобовВ»язань; заборонити відділу у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб видачу відповідачу паспорта/проїзного документа; Адміністрації Державної прикордонної служби України, вжити заходів щодо тимчасового затримання та вилучення наявних у відповідача паспортів/проїзних документів, обмежити особу (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобовВ»язань.

Суд вважає, що зазначена заява не може бути задоволена, з наступних підстав.

У відповідності до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати території України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до п. 4 ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право: - шляхом опитування осіб з'ясовувати підстави в'їзду в Україну або виїзду з України, не пропускати через державний кордон України осіб без дійсних документів на право його перетинання, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів, осіб, яким Державною прикордонною службою України за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців чи за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України; робити в документах зазначених осіб відповідні відмітки.

Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в України громадян України», ( зі змінами) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в"їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв"язання спорів у цій сфері.

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно із ст. 152 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Керуючись наведеними нормами права та враховуючи роз»яснення Верховного Суду України , при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обгрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обгрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв»язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв»язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, вимога щодо обмеження відповідача у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх договірних зобовВ»язань; заборони відділу у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб видачу відповідачу паспорта/проїзного документа; Адміністрації Державної прикордонної служби України, вжити заходів щодо тимчасового затримання та вилучення наявних у відповідача паспортів/проїзних документів, обмежити особу (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобовВ»язань, яка визначена в заяві про забезпечення позову не врегульована Цивільно-процесуальним кодексом, оскільки зазначене позивачем питання вирішується судом вже при виконанні судових рішень за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби та положення прикордонної служби не передбачають розгляд судом таких заяв.

Щодо вимоги про накладення арешту на грошові кошти, рухоме та не рухоме майно відповідача, то суд також вважає, що в матеріалах справи, та в заяві про забезпечення позову дані про наявність майна, його вартість не зазначено, не обґрунтовано яка існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, а відтак підстави для задоволення заяви і в цій частині відсутні.

Керуючись ст. 151-153, 293 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційний банк В«ПриватБанкВ» про забезпечення позову- відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п"яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п"яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Кіровського районного суду м.Кіровограда ОСОБА_2