Постанова

від 05.10.2015 по справі 814/3888/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 жовтня 2015 року № 814/3888/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Нагорянського С.І., суддів Бояринцевої М.А., Добрянської Я.І. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомЗаводського районного центру зайнятості до Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного агентства лісових ресурсів України проповернення суми виплаченого забезпечення

ВСТАНОВИВ:

Заводський районний центр зайнятості (далі - центр зайнятості) звернувся з позовом до Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач 1) про повернення суми виплаченого забезпечення у розмірі 14099,41 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що звільнений з посади начальника Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства ОСОБА_1 перебував на обліку в Заводському районному центрі зайнятості, як безробітний, та за період з 19 серпня 2014 року по 25 листопада 204 року отримав допомогу по безробіттю у розмірі 14099,41 грн. На підставі рішення суду ОСОБА_1 було поновлено на посаді, а тому згідно ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідач 1 зобов'язаний повернути суму виплаченого забезпечення безробітному. Оскільки виплачену допомогу по безробіттю відповідач 1 на користь центу зайнятості в добровільному порядку не відшкодував, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів у судовому порядку.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні.

У подальшому, у зв'язку з надходженням клопотання позивача про заміну неналежного відповідача, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року залучено в якості другого відповідача Державне агентство лісових ресурсів України (далі - відповідач 2).

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року (з урахуванням ухвали від 22 травня 2015 року про виправлення описки) адміністративну справу передано для подальшого розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 липня 2015 року адміністративну справі прийнято до свого провадження суддею Нагорянським С.І. та призначено судове засідання на 19 серпня 2015 року.

19 серпня 2015 року сторони у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 30 вересня 2015 року.

У судовому засіданні 30 вересня 2015 року представник позивача підтримав позовні вимоги, з огляду на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 30 вересня 2015 року проти позову заперечував, про що подав письмові заперечення. Просив закрити провадження у справі, з тих підстав, що позовна заява подана не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

Представник відповідача 2 у судове засідання 30 вересня 2015 року не прибув, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, свою правову позицію щодо позовних вимог не повідомив.

У зв'язку з неявкою відповідача 2 у судове засідання, 30 вересня 2015 року суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 20 червня 2014 року № 366-К звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства.

12 серпня 2014 року в Заводському районному центрі зайнятості ОСОБА_1 був зареєстрований як особа, що шукає роботу.

Згідно трудової книжки, останнім місцем роботи ОСОБА_1 було Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства, де він працював на посаді начальника та був звільнений за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

На підставі поданої ОСОБА_1 заяви про надання статусу безробітного від 12 серпня 2014 року, йому було розпочато нарахування допомоги по безробіттю з 10 серпня 2014 року.

Водночас, не погоджуючись з наказом Державного агентства лісових ресурсів України про звільнення з посади, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року у справі № 814/2067/14 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України про визнання протиправним рішення, визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів за вимушений прогул, - апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2014 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано недійсною угоду про звільнення за згодою сторін, укладену між ОСОБА_1 та Державним агентством лісових ресурсів України. Визнано незаконним наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 20 червня 2014 року № 366-К. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства. Стягнуто з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 кошти за вимушений прогул з розрахунку виплати 291,27 грн. за кожний робочий день за період з 21 червня 2014 року по день поновлення на посаді, але не більше ніж за один рік.

На виконання судового рішення, наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 03 лютого 2015 року № 51-к та наказом Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 03 лютого 2015 року № 3-к, ОСОБА_1 було поновлено на посаді з 21 червня 2014 року.

З огляду на поновлення ОСОБА_1 на посаді, починаючи з 26 листопада 2014 року Заводським районним центром зайнятості було припинено виплату зазначеній особі допомоги по безробіттю та направлено на адресу Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства претензію від 02 грудня 2014 року № 06-2781/09 на суму 14099,41 грн.

Листом від 17 грудня 2014 року № 1303 Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомила центр зайнятості, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року у справі № 814/2067/14 було визнано незаконним наказ від 20 червня 2014 року № 266-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, який виданий головою Держлісагентства України Черняковим В.В. відповідно до п.п. 16 п. 10 чинного Положення «Про Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства», затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 558, саме до компетенції голови Держлісагентства України належить використання права звільнення із займаної посади керівників територіальних органів Держлісагентства України. Оскільки Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства не брало участі у справі про поновлення ОСОБА_1 на посаді, воно не може відповідати за зобов'язаннями інших осіб.

Оскільки відповідачем 1 не було вчинено дій щодо повернення отриманої допомоги по безробіттю, позивач звернувся до суду з позовом про її стягнення у примусовому порядку.

Надаючи правову оцінку встановленим по справі обставинам, суд дійшов висновку про наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року № 1533-III (далі Закон № 1533-III).

Відповідно до ст. 4 Закону № 5067-VI, до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Згідно статті 50 Закону № 5067-VI роботодавці беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення шляхом додержання вимог законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

В силу ч. 3 ст. 35 Закону № 1533-III, роботодавець несе відповідальність відповідно до законодавства за шкоду, заподіяну застрахованим особам. У разі поновлення найманого працівника на роботі за рішенням суду, із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному згідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.31 Закону № 1533-III, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Згідно з п.20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. №219, громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили. При цьому в картці робиться запис про прийняття на роботу, зазначаються дата та номер наказу. Повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 35 Закону № 1533-III, із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

З наведеного слідує, що законодавством передбачено обов'язок саме роботодавця відшкодовувати виплачену грошову допомогу по безробіттю, у разі поновлення працівника на роботі за рішенням суду.

Так, з огляду на положення ч. 2 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», роботодавцями є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Судом встановлено, що за рішенням суду ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Водночас, відповідно до правової позиції відповідача 1, викладеною у запереченнях проти позову, Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства не є роботодавцем ОСОБА_1

З приводу вказаного, суд зазначає, що відповідно до п. 10 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", роботодавець - це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання.

Згідно із п. 11 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" найманий працівник - це фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, установі, організації або у фізичної особи.

Як встановлено з персональної картки ОСОБА_1, його роботодавцем є Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства.

Незважаючи на те, що наказ про звільнення та про поновлення ОСОБА_1 на посаді приймало Держлісагентство України, суд звертає увагу, що згідно п. 4 наказу Держлісагентства України від 03 лютого 2015 року № 51-к «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді», наказано саме Миколаївському обласному управлінню лісового та мисливського господарства виплатити ОСОБА_1 кошти за вимушений прогул, незважаючи на те, що за рішенням суду обов'язок щодо стягнення було покладено на Держлісагентство України.

Тобто, вищенаведене свідчить про те, що заробітна плата ОСОБА_1 виплачувалась з фонду заробітної плати Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Таким чином, суд вважає, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах безпосередньо із Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, де він отримував винагороду за працю, а тому, з урахуванням ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», роботодавцем по відношенню до цієї особи є саме Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що особою, яка має відповідати за даним позовом, є Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства.

Та обставина, що начальника Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства призначає та звільняє з посади міський голова Держлісагентства України, на переконання суду, не є беззаперечним свідченням того, що Держлісагентство України є роботодавцем ОСОБА_1

Крім того, згідно п.п. 7, 8, 9 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України № 60/62 від 13 лютого 2009 року, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року №7-1, рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом.

Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти. У разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року №1155, відмови особи чи роботодавця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Рішення центру зайнятості щодо повернення коштів може бути оскаржено в центрі зайнятості вищого рівня або в судовому порядку.

Із системного аналізу наведеного слідує, що передумовою для примусового стягнення з роботодавця незаконно виплачених коштів є надіслання йому повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути вказані кошти.

Водночас, суд зазначає, що претензія з вимогою про сплату коштів була направлена на адресу Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, а тому будь-які вимоги центру зайнятості щодо стягнення коштів з Державного агентства лісових ресурсів України в межах даного адміністративного позову є передчасними та не можуть бути задоволені.

Крім того, зі змісту претензії Заводського районного центру зайнятості від 02 грудня 2014 року № 06-2781/09 судом встановлено, що 01 грудня 2014 року позивачем було прийнято наказ № 32 про повернення Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1

Про наявність вищевказаного наказу, з якого чітко вбачається юридична особа, з якої підлягають стягненню кошти, відповідачу 1 було відомо ще 05 грудня 2014 року (згідно відмітки штампу вхідної кореспонденції), однак в матеріалах справи відсутні докази його оскарження у судовому порядку.

Суд звертає також увагу, що незважаючи на залучення Миколаївським окружним адміністративним судом як другого відповідача Державного агентства лісових ресурсів України, позивач своїх позовних вимог в частині визначення боржника за позовом протягом судового розгляду справи не змінив.

З огляду на вказані обставини, суд критично ставиться до доводів відповідача 1, викладених у запереченнях проти позову, та вважає їх необґрунтованими.

Судом встановлено, що відповідно до розрахункової довідки Заводського районного центру зайнятості від 01 грудня 2014 року, за період з 19 серпня 2014 року по 25 листопада 204 року ОСОБА_1 було виплачено коштів на загальну суму 14099,41 грн.

Таким чином, враховуючи, що Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства є самостійною юридичною особою та роботодавцем ОСОБА_1 у розумінні чинного законодавства України, саме Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства зобов'язане сплатити на користь Заводського районного центру зайнятості кошти у розмірі 14099,41 грн., витрачені центром зайнятості на виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1

Оскільки відповідач 1 свого обв'язку не виконав, суму виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю в розмірі 14099,41 грн. у добровільному порядку не повернув, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов Заводського районного центру зайнятості задовольнити.

2. Стягнути з Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (54029, м. Миколаїв, пр. Леніна, 16, код ЄДРПОУ 35273157) на користь Заводського районного центру зайнятості (54010, м. Миколаїв, вул. Поперечна, 6, код ЄДРПОУ 22440337) заборгованість в сумі 14099 (чотирнадцять тисяч дев'яносто дев'ять) грн. 41 коп.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя С.І. Нагорянський

Судді М.А. Бояринцева

Я.І. Добрянська