Рішення

від 24.09.2015 по справі 760/13681/15-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження №2/760/5883/15

Справа №760/13681/15-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді - Усатової І.А.

при секретарі - Здорик Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Плейс» про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом та просила стягнути з відповідача:

-борг за кредитним договором № 02/2015 від 16.01.2015 року в розмірі 7840,43 євро;

-відсотки за користування кредитом в розмірі 337,68 євро;

- 3% річних за користування грошовими коштами в розмірі 83,91 євро.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 16.01.2015 року між Публічним акціонерним товариством банк «КОНТРАКТ» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет-Плейс» (позичальник) було укладено кредитний договір № 02/2015 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в межах невідновлюваної кредитної лінії в сумі, що не може перевищувати 10000,00 євро, строком до 26.03.2015 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 12% річних, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом в порядку та на умовах встановлених договором.

30.12.2014 року фізична особа ОСОБА_1 відкрила наступні депозитні вклади у ПАТ банку «Контракт»:

-НОМЕР_2 у євро на суму 5543,10;

-НОМЕР_3 у доларах США на суму 6100,00.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 16.12.2015 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір поруки № 02/2015-03, договір застави № 02/2015-01 (депозитні вклади НОМЕР_2, НОМЕР_3 виступали заставою, відповідно до якого поручитель зобов'язується перед кредитор у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором.

30.03.2015 року кошти у сумі 5543,10 євро та 4754,58 доларів США, що перебували на депозитних рахунках НОМЕР_2, НОМЕР_3 були списані в рахунок погашення кредиту за Кредитним договором.

Оскільки, відповідно до договору поруки та згідно положень ст.ст.514, 556 ЦК України, до позивача перейшли всі права кредитора за Кредитним договором після виконання ним зобов'язання, як поручителя, то позивачка 06.07.2015 року звернулась до відповідача з претензією відповідно до якої просила погасити перед нею заборгованість.

Проте, зазначена претензія залишилась без відповіді та реагування, що і стало підставою для звернення позивачки з позовом у даній справі.

27.07.2015 року ухвалою судді відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду.

24.09.2015 позивачкою до суду була подана заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

15.09.2015 року, 24.09.2015 року відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином відповідно до вимог ст. 74, 75, 76, 77 Цивільного процесуального кодексу України.

Виходячи з цього та вимог ст. 77 ЦПК України суд вважає повідомлення відповідача про час розгляду справи належним.

Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає вимоги позивача обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

16.01.2015 року між Публічним акціонерним товариством банк «КОНТРАКТ» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет-Плейс» (позичальник) було укладено кредитний договір № 02/2015 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в межах невідновлюваної кредитної лінії в сумі, що не може перевищувати 10000,00 євро, строком до 26.03.2015 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 12% річних, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом в порядку та на умовах встановлених договором.

30.12.2014 року фізична особа ОСОБА_1 відкрила наступні депозитні вклади у ПАТ банку «Контракт»:

-НОМЕР_2 у євро на суму 5543,10;

-НОМЕР_3 у доларах США на суму 6100,00.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 16.12.2015 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір поруки № 02/2015-03, договір застави № 02/2015-01 (депозитні вклади НОМЕР_2, НОМЕР_3 виступали заставою, відповідно до якого поручитель зобов'язується перед кредитор у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором.

30.03.2015 року кошти у сумі 5543,10 євро та 4754,58 доларів США, що перебували на депозитних рахунках НОМЕР_2, НОМЕР_3 були списані в рахунок погашення кредиту за Кредитним договором.

Оскільки, відповідно до договору поруки та згідно положень ст.ст.514, 556 ЦК України, до позивача перейшли всі права кредитора за Кредитним договором після виконання ним зобов'язання, як поручителя, то позивачка 06.07.2015 року звернулась до відповідача з претензією відповідно до якої просила погасити перед нею заборгованість.

Проте, зазначена претензія залишилась без відповіді та реагування.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до п.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд відзначає, що зазначені вище договори підписані в двосторонньому порядку сторонами без будь - яких зауважень і застережень, в судовому порядку не визнані недійсними.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтями 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України).

Відповідно до договору поруки та згідно положень ст.ст.514, 556 ЦК України, до позивача перейшли всі права кредитора за кредитним договором після виконання ним зобов'язання, як поручителя.

Оскільки, 30.03.2015 року кошти у сумі 5543,10 євро та 4754,58 доларів США, що перебували на депозитних рахунках НОМЕР_2, НОМЕР_3 та належали позивачці, були списані в рахунок погашення кредиту за Кредитним договором, підтвердженням чого є довідка ПАТ банку «Контракт» від 16.08.2015 № 63/ГОУ/12-3054, то позивачка є кредитором по відношенню до відповідача.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В ч. 1 ст. 60 ЦПК України зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований тому позовні вимоги щодо стягнення боргу, що складає:

-борг за кредитним договором № 02/2015 від 16.01.2015 року в розмірі 7840,43 євро;

-відсотки за користування кредитом в розмірі 337,68 євро;

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року справа № 6-113 цс 14).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідачів 3% річних в розмірі 83,91 євро підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки даний спір вирішено на користь позивача, позов задоволено, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем, повинні бути відшкодовані відповідачем.

Керуючись ст.ст.526,1050, 1054 ЦК України,ст.ст.57-60,212-214,224 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Плейс» про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Плейс» (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 44, код ЄДРПОУ: 35671186) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), суми боргу, яка складається з:

-борг за кредитним договором № 02/2015 від 16.01.2015 року в розмірі 7840,43 євро;

-відсотки за користування кредитом в розмірі 337,68 євро;

- 3% річних за користування грошовими коштами в розмірі 83,91 євро.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Плейс» (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 44, код ЄДРПОУ: 35671186) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1980,42 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня його отримання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Суддя: І. А. Усатова