Ухвала

від 17.02.2011 по справі 2а-16/09

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2011 р. Справа № 67107/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Богаченка С.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рожищенському районі Волинської області на постанову Рожищенського районного суду Волинської області від 12 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Рожищенському районі Волинської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 19.01.2009 року звернулася в суд з адміністративним позовом в якому просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни за 2006-2008 роки.

Постановою Рожищенського районного суду Волинської області від 12 лютого 2009 року позов задоволено частково. Визнано дії неправомірними, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що незважаючи на рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у видаткову частину не були внесені, тому кошти на виплату даних підвищень до пенсії в 2008 році були відсутні; не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Також при застосуванні мінімального розміру пенсії, судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до п.2 ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 має статус дитини війни та, як вбачається з матеріалів справи, підвищення до пенсії дитині війни виплачувалось не у відповідності з вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Колегією суддів встановлено, що п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак Законом України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» п.17 ст.77 виключено та ст.110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абз.7 ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

ОСОБА_2 був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 2 квітня 2006 року. Тобто, з 2 квітня 2006 року ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися.

З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, колегія суддів, прийшла до висновку, що в задоволенні позову за цей рік відмовлено правомірно.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та рішенням від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» якими відповідно було зупинено та обмежено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 та 2008 роки відповідно, визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно п.п.5, 6 резолютивної частини вищенаведених рішень, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином нарахування та виплата підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 «Про соціальний захист дітей війни», повинно проводитись в 2007 році з 9 липня та в 2008 році з 22 травня.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (в редакції до 07.07.2010 року).

Посилання відповідача на пропущення позивачем річного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи /а.с.12-15/, колегія суддів вважає обґрунтованим, оскільки, згідно ч.1 ст.99 КАС України (в редакції до 07.07.2010 року), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами.

Таким чином в задоволенні позовних вимог щодо виплати підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року включно слід відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду позивачем на чому наполягав відповідач.

На підставі наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції прийнято вірне рішення щодо часткового задоволення позову в частині виплати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 року, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, по 31.12.2008 року включно, згідно вимог зазначених в позові.

Відносно заперечень відповідача щодо неправильного застосування положень ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів, зазначає, що відповідно до ч.1 ст.28 наведеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення ч.3 ст.28 вищевказаного Закону «Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом» не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком до обрахування доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Також, колегія суддів, вважає за потрібне наголосити, що покликання відповідача на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, тому виплата підвищення до пенсії у збільшених розмірах буде можливою тільки після виділення відповідних коштів з Державного бюджету України є безпідставними, оскільки відсутність бюджетних асигнувань для задоволення вимог позивача до уваги взяти не можна, так як невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність бюджетних коштів не є підставою для виправдання недоплати підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарга не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 197, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рожищенському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Рожищенського районного суду Волинської області від 12 лютого 2009 року у справі №2а-16/09 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

ОСОБА_3