Ухвала

від 30.09.2015 по справі п/811/73/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2015 р. м. Київ К/800/67822/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно Дім"

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року

у справі № П/811/73/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно Дім"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерно Дім» (надалі - позивач) звернулось в суд з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області (надалі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000332204 від 13 грудня 2013 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року і постановити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за червень 2013 року з урахуванням матеріалів перевірки щодо правомірності нарахування податку на додану вартість по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг). За результатами вказаної перевірки складено акт № 61/11-23-22-04/38268755 від 28 листопада 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 340802,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000332204 від 13 грудня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 340802,00 грн. за основним платежем, на 85201,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість стали висновки відповідача про те, що укладені позивачем правочини не мали реального характеру.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ПП «Господар».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди посилались на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі №814/2721/13-а, якою визнано установчі документи Приватного підприємства "Господар" недійсними з моменту перереєстрації. Вказаним судовим рішенням встановлено, зокрема, що з 15 березня 2012 року ПП «Господар» фінансово-господарську діяльність не здійснювало. Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що первинні документи, складені від імені ПП «Господар», не підтверджують факт придбання позивачем товару, а тому формування позивачем податкового кредиту за вказаними документами є безпідставним.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій неповними та передчасними, виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції суди мають ретельно перевірити доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в акті перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Водночас, судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що факт нездійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача, суди попередніх інстанцій посилались виключно на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі № 814/2721/13-а, якою визнано недійсними з 15 березня 2012 року установчі документи контрагента позивача - ПП "Господар".

Колегія не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки визнання недійсними установчих документів юридичної особи не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру. Зазначена позиція суду касаційної інстанції також збігається з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 17 лютого 2009 року у справі № 21-1828во08.

При цьому, власне оцінка здійснених господарських операцій, їх господарської мети, використання отриманих благ у господарській діяльності позивача судами попередніх інстанцій не надавалась, як і не досліджувались первинні документи за відповідними правочинами.

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі № 814/2721/13-а набрала законної сили. Водночас, докази набрання цим рішенням законної сили в матеріалах справи відсутні.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факт виконання господарських зобов'язань, з'ясувати їх економічний зміст та господарську мету, встановити рух активів при здійсненні господарських зобов'язань, а також використання отриманих благ у господарській діяльності позивача.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій надано передчасну юридичну оцінку фактичним обставинам справи, не досліджено докази, які мають суттєве значення для розгляду адміністративної справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно Дім" задовольнити частково.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі № П/811/73/14 скасувати.

3. Справу № П/811/73/14 направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис)Т.М. Шипуліна