Рішення

від 06.10.2015 по справі 911/4021/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа № 911/4021/15

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чарівна Скриня";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг Солюшн";

про стягнення 54 310,98 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: Павленко О.О. (довіреність б/н від 21.08.2015 р.);

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чарівна Скриня" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг Солюшн" про стягнення 54 310,98 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2015 року порушено провадження у справі № 911/4021/15 та призначено справу до розгляду на 24.09.2015 року.

В судове засідання, яке відбулось 24.09.2015 року представник відповідача не з'явився, сторони вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 03.09.2015 року не виконали, у зв'язку з чим розгляд справи відкладався до 06.10.2015 року.

24.09.2015 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно якої останній на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України збільшив позовні вимоги в частині нарахування основного боргу та пені і просить стягнути з відповідача 87960,43 грн. основного боргу, 10902,27 грн. пені. Решту позовних вимог залишив без змін. Також, позивачем додано до заяви докази її надіслання відповідачу.

06.10.2015 року через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що директор останнього проходить планову реабілітацію після інсульту, однак доказів які б підтверджували вище викладені обставини суду не надано, відтак вказане клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 06.10.2015 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 06.10.2015 року не з'явився, вимоги суду не виконав, витребувані документи та письмовий відзив на позов не надав.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

16.04.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша Чарівна Скриня" (позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізинг Солюшн" (відповідач, Покупець) було укладено Договір поставки товару № 16/04/15ІФ/01 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується, відповідно до умов цього Договору, поставити Покупцю Товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар у відповідності до умов, визначених цим Договором.

Оплата за кожну партію товару здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару та надання всіх документів на Товар, зазначений в накладних (п. 2.1 Договору).

Товар вважається поставленим Постачальником та переданим у власність Покупця з моменту підписання Покупцем накладних, які свідчать про факт отримання Товару, і не потребує підписання між сторонами цього Договору будь-яких актів приймання передачі-товару у власність (п. 2.3 Договору).

Загальна орієнтована ціна договору залишається відкритою, а остаточна сума договору складає суму всіх накладних, на підставі яких було здійснено поставку Товару за цим Договором та визначається виходячи із встановлених цін (п. 3.2 Договору).

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 16.04.2016 року (п. 9.1 Договору).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач протягом квітня-травня 2015 року поставив, а відповідач прийняв Товар, як зазначає позивач, на загальну суму 87960,43 грн. (згідно уточнених позовних вимог), що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № 745 від 16.04.2015 року на суму 16111,72 грн.; № 759 від 17.04.2015 року на суму 6574,95 грн.; № 774 від 21.04.2015 року на суму 10820,90 грн.; № 834 від 28.04.2015 року на суму 14359,12 грн.; № 942 від 08.05.2015 року на суму 15116,14 грн.; № 992 від 18.05.2015 року на суму 24978,62 грн., які підписані сторонами та скріплені їх печатками. Факт поставки відповідачем не заперечено і не спростовано.

Незважаючи на положення чинного законодавства України та умов Договору (п. 2.1) про розрахунок за поставлений Товар протягом 30 календарних днів з моменту поставки, відповідач своєчасно та в повному обсязі поставлений Товар не оплатив, що відповідачем не заперечено та не спростовано.

З метою досудового врегулювання спору, 18.06.2015 року позивач надіслав на адресу відповідача Претензію б/н від 17.06.2015 року, яка отримана відповідачем 20.06.2015 року, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення (копія наявна в матеріалах справи). Однак відповідач на вказану претензію не відповів, коштів не сплатив.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За наслідками розгляду спору, судом встановлено заборгованість відповідача перед позивачем за спірним Договором, однак перерахувавши суму накладних за спірним Договором у відповідності до п. 3.2 Договору, суд встановив, що сума основного боргу є більшою ніж заявлено позивачем, а саме 87961,45 грн., однак суд не може виходити за межі позовних вимог, а відтак вимога про стягнення з відповідача 87960,43 грн. (згідно уточнених позовних вимог) заборгованості за Договором підлягає задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем строку оплати поставленого Товару, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості (87960,43 грн.) за кожен день прострочення, з наступного дня після надіслання відповідачу Претензії, яка за розрахунком позивача складає - 10902,27 грн. за період з 19.06.2015 року по 02.09.2015 року (згідно уточнених позовних вимог).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Передбачений ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Таким чином, враховуючи те, що між сторонами відсутній правочин яким було б передбачено застосування заходу забезпечення зобов'язання - неустойки у вигляді пені, погоджено розмір та умови її нарахування, вчинений у письмовій формі та відсутня пряма вказівка закону щодо такого виду забезпечення виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 10902,27 грн. пені є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Однак, відповідно до ч. 4 п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

У зв'язку з чим, позивачем заявленого також вимогу про стягнення з відповідача 306,87 грн. 3 % річних нарахованих на суму боргу без врахування заяви про збільшення позовних вимог (47866,68 грн.) за період з 18.06.2015 року по 02.09.2015 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом досліджено розрахунок 3 % річних та встановлено, що позивачем нараховані 3 % річних на фактичну суму заборгованості по трьом накладним за спірним Договором (№ 745 від 16.04.2015 року на суму 16111,72 грн.; № 759 від 17.04.2015 року на суму 6574,95 грн.; № 774 від 21.04.2015 року на суму 10820,90 грн.), однак судом виявлено арифметичні помилки в наданому розрахунку 3% річних. Судом було здійснено правильний розрахунок 3% річних, згідно з яким з відповідача підлягає стягненню 302,94 грн. 3% річних.

Крім того, в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначає про нарахування інфляційних втрат, однак ні позовна заява, ні заява про збільшення позовних вимог не містить ні вимоги про стягнення інфляційних, ні розрахунку інфляційних та до зазначених документів вказаний розрахунок не доданий.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 87960,43 грн. основного боргу та 302,94 грн. 3% річних. В решті позов задоволенню не підлягає.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг Солюшн" (08122, Київська обл., с. Шпитьки, вул. 1-ий км. Дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1, к. 2, код 39054729) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чарівна Скриня" (03150, м. Київ, вул. Боженка, буд. 86 Г, код 35791225) 87960 грн. (вісімдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят гривень) 43 коп. основного боргу, 302 грн. (триста дві гривні) 94 коп. 3 % річних та 1323 грн. (одна тисяча триста двадцять три гривні) 95 коп. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 08.10.2015 р.

Суддя Т.П. Карпечкін