Постанова

від 14.09.2015 по справі 804/11461/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2015 р. Справа № 804/11461/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валрус" про накладання арешту на кошти,-

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі-ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська податковий орган, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валрус", у якому просить суд накласти арешт на кошти відповідача, що знаходяться на розрахункових рахунках у банківських установах у межах суми податкового боргу у розмірі 369 078, 30 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на 17.08.2015р. у Товариства з обмеженою відповідальністю "Валрус" наявний податковий борг у загальному розмірі 369 078, 30 грн., який у добровільному порядку не погашено. Податковий орган просить накласти арешт на кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках відповідача, оскільки у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Заперечень на позовну заяву віддповідачем до суду не надано.

За приписами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Валрус" (далі-ТОВ "Валрус", підприємство, відповідач) (код ЄДРПОУ 32403717) зареєстровано як юридичну особу Дніпропетровським міським управлінням юстиції від 03.04.2003р.

Відповідач перебуває на податковому обліку у ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська від 09.04.2003р. за №8238.

Підприємство має такі відкриті розрахункові рахунки у банківських установах за №26008050804303, №26007050804307, №26001060057578 у ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 305299; №2604700110068, №2600300110068 у ПАТ "КБ Земельний капітал", МФО 305880.

Відповідно до облікових даних ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська у ТОВ "Валрус" станом на 17.08.2015р. обліковується заборгованість по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 369 078, 30 грн.

Так, внаслідок порушення ТОВ "Валрус" граничних термінів сплати податкових зобов'язань по орендній платі з юридичних осіб у підприємства утворилась недоїмка у розмірі 369 078, 30 грн., в тому числі:

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 02.03.2014р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.04.2014р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.05.2014р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.06.2014р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.07.2014р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.08.2014р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.09.2014р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.10.2014р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.11.2014р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.12.2014р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.01.2015р.) в сумі -19 055, 85 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9004175569 від 04.02.2014р. (термін сплати - 30.01.2015р.) в сумі -19 055, 86 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9082123467 від 29.04.2015р. (термін сплати - 29.04.2015р.) (за січень 2015 року) в сумі - 23 800, 76 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9082123467 від 29.04.2015р. (термін сплати - 29.04.2015р.) (за лютий 2015 року) в сумі - 23 800, 76 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9082123467 від 29.04.2015р. (термін сплати - 30.04.2015р.) в сумі - 23 800, 76 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9082123467 від 29.04.2015р. (термін сплати - 30.05.2015р.) в сумі - 23 800, 76 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9082123467 від 29.04.2015р. (термін сплати - 30.06.2015р.) в сумі - 23 800, 76 грн.;

-по податковому розрахунку земельного податку №9082123467 від 29.04.2015р. (термін сплати - 30.07.2015р.) в сумі - 23 800, 76 грн.

Таким чином, враховуючи наявну на картці особового рахунку платника податку переплату в сумі 2396, 47 грн., заборгованість відповідача по орендній платі з юридичних осіб склала 369 078, 30 грн.

13.05.2014р. податковим органом були прийнято рішення №114/04-61-25 про опис майна ТОВ "Валрус" у податкову заставу.

Позивачем з метою встановлення наявності активів у відповідача направленні запити до державних органів реєстрації, в результаті чого отримані: інформаційна довідка Державного реєстру речових прав від 09.10.2014р. №27880908 про відсутність відомостей щодо наявності у відповідача об'єктів нерухомого майна; лист Державної інспекції сільського господарства у Дніпропетровській області від 15.10.2014р. №0712/13-26/5830 про відсутність інформації щодо реєстрації за ТОВ "Валрус" сільськогосподарської техніки; лист від 09.10.2014р. за №14/6366, у якому Управління Державтоінспекції ГУМВС України у Дніпропетровській області повідомило податковий орган, що за ТОВ "Валрус" транспортних засобів на території Дніпропетровської області не зареєстровано.

Враховуючи викладене, у відповідача на момент розгляду справи в суді відсутнє майно для погашення податкового боргу в розмірі 36 546, 94 грн.

Таким чином, ДПІ у АНД районі м.Дніпропетровська вжито передбачені податковим законодавством необхідні заходи щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу.

На підставі викладеного, враховуючи, що заборгованість ТОВ "Валрус" у добровільному порядку відповідачем не погашена, а також те, що у підприємства відсутнє нерухоме або рухоме майно в рахунок погашення податкового боргу, контролюючий орган з посиланням на положення п.п.20.1.33 п. 20.1 ст.20 Податкового кодексу України звернувся до суду із зазначеним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 36 Податкового кодексу України встановлено обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно п. 16.1.4. ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу).

Так, згідно із пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:

- платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі

- фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

- платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу;

- відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

- відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

- платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

- платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

Відповідно до п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

При цьому накладення арешту на кошти платника податків у банку обмежене сумою податкового боргу платника.

Так, станом на 14.09.2015р. залишок несплаченої суми податкового боргу ТОВ "Валрус" складає 369 078, 30 грн. та відповідачем не погашений.

Так, підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника контролюючого органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому, зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу, визначені п.п.20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України - контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами, є:

1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг;

2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу;

3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені статтею 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Згідно із п.п. 94.6.1 та п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України, керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається:

-платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна;

- іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Згідно із п. 94.4. ст. 94 Податкового кодексу України -арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду. (ч. 2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України).

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки, регулюють різні правовідносини.

Так, норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість, підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме, питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому, в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Постановою Національного Банку України №22 від 21.01.2004р. затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція).

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також, на стягувачів та є обов'язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).

Главою 10 Інструкції, визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пункт 10.2 Інструкції передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів, може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції).

Пунктом 10.10 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого, на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 12.9 глави 12 цієї Інструкції.

До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого, було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

Отже, нормами Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 встановлена процедура стягнення податкового боргу з рахункового рахунку платника податків, яка передбачає списання банком суми боргу лише у межах наявних сум на банківському рахунку без блокування розрахунків по банківському рахунку платника податків у випадку недостатності коштів для погашення податкового боргу або їх відсутності.

Разом з тим, арешту коштів та інших цінностей такого платника податків, що знаходяться в банку, передує ряд заходів, визначених Главою 9 Податкового кодексу України, які слід вжити податковому органу з метою забезпечення виконання платником податків свої зобов'язань, в тому числі встановлення майна та інших цінностей такого платника податків, що можуть стати джерелами погашення податкових зобов'язань платника податків, передача такого майна у податкову заставу та накладення адміністративного арешту на майно.

Згідно з п. 59.1 ст.59 Податкового кодексу України, зазначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку , визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

В порядку п.59.3. ст.59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

З матеріалів справи вбачається, у зв'язку з несплатою платником податків суми грошових зобов'язань в установлені законодавством строки, з метою погашення податкового боргу на виконання вимог ст. 59 Податкового кодексу країни - підприємству було направлено податкову вимогу №1441-25 від 13.05.2014р. на суму 54 771, 08 грн. (отримана відповідачем - 19.11.2014р.).

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом вжито передбачені податковим законодавством необхідні заходи щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу.

Проте, відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення, позивача унеможливлює виконання покладених на податковий орган функцій щодо забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань щодо погашення податкового боргу.

Відтак, вимога щодо накладення арешту на кошти та цінності, які знаходяться в банку та належать платнику податків, який має несплачений податковий борг по авансовим внескам з податку на прибуток в розмірі 36 546, 94 грн., є правомірною та обґрунтованою.

Відповідно до п.п. 19.1.21 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України, на контролюючі органи покладений обов'язок щодо організації роботи та здійснення контролю за застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у банку.

За приписами підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України визначено право податкового органу звертатися до суду з вимогою накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, який має податковий борг, за наявності наступних підстав: відсутність майна; балансова вартість майна менша суми податкового боргу; майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Підстави, встановлені підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є спеціальними нормами, виключно для накладення адміністративного арешту за рішенням суду (судом) (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу), та не встановлюють інших обмежень щодо накладення арешту коштів на рахунку платника податків, який має податковий борг.

При цьому накладення арешту на кошти платника податків у банку обмежене сумою податкового боргу платника.

Враховуючи викладене, наявність у відповідача податкового боргу у загальному розмірі 369 078, 30 грн. та відсутність майна для погашення податкового боргу, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 11 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність заперечень на позовну заяву та відсутність доказів остаточної сплати узгоджених податкових зобов'язань, позов Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валрус" про накладення арешту на кошти платника -підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Накласти арешт на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Валрус" (код ЄДРПОУ 32403717) у розмірі 369 078, 30 грн. (триста шістдесят дев'ять тисяч сімдесят вісім гривень тридцять копійок), що знаходяться на розрахункових рахунках у банківських установах за №26008050804303, №26007050804307, №26001060057578 у ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 305299; №2604700110068, №2600300110068 у ПАТ "КБ Земельний капітал", МФО 305880.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя ОСОБА_1