Ухвала

від 21.09.2015 по справі 826/17070/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2015 р. м. Київ К/800/25522/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за

касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015 року

у справі № 826/17070/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

У судовому засіданні представники позивача касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Аванті Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 року по 30.06.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 30.06.2014 року відповідачем складено акт від 14.10.2014 року №7518/26-51-22-01/30440060, яким встановлено, зокрема, порушення: - п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 90 011, 00 грн.; - п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 312 871, 11 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.10.2014 року: - №0005292201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 135 070, 00 грн., (основний платіж - 90 011, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 45 006, 00 грн.); - №0005282201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 469 306, 67 грн., (основний платіж - 312 871, 11 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 156 435, 56 грн.)

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивачем укладено договори з ТОВ «Технобудінжиніринг», ТОВ «Найсвін», ТОВ «Будпромконсалт», ТОВ «Віп сервіс трейд», ТОВ «ТОТ Груп Україна», ТОВ «Автодилер», ТОВ «Видавництво «Лорем».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив із відсутності об'єктів оподаткування на підставі висновків актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

У статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Встановлено, що на підтвердження даних операцій в матеріалах справи наявні договори, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт, банківські виписки.

В свою чергу, судами попередніх інстанцій, при розгляді спору не зазначено з посиланням на відповідні первинні документи обставин, якими підтверджується висновок податкового органу про безтоварність операцій з відповідними контрагентами, оскільки результати податкового контролю не можуть бути єдиною підставою для відмови у задоволенні позову без дослідження питання реальності спірних операцій.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015 року у справі № 826/17070/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук