Постанова

від 01.10.2015 по справі 820/6339/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 жовтня 2015 р. № 820/6339/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій Г.А.,

за участю представників сторін: позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Статус Практика" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Статус Практика" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 29.12.2014року № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІ» та ТОВ «ВІДЕКС» не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на наявність податкової інформації, отриманої від інших податкових, якими, начеб то, встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій "Компанія "Статус Практика" з вищезазначеними контрагентами. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Представник відповідача проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІ» та ТОВ «ВІДЕКС». Так, відповідно до отриманої ДПІ у Київському районі податкової інформації встановлено, що вищезазначеними контрагентами було встановлено факт недекларування об’єктів оподаткування та податкових зобов’язань з ПДВ. На підставі вищезазначених обставин податковий орган дійшов висновку про наявність аналогічних порушень і в діяльності ТОВ "Компанія "Статус Практика", з огляду на виявлені порушення в діяльності контрагентів позивача.

Представники сторін у судовому засіданні 01.10.2015 року підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень на перевірку від 25.11.2014 року № 1783 та 1784 та наказу № 1666 від 21.11.2014 року ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Статус Практика» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 01.09.2014 року.

За результатами перевірки був складений Акт від 10.12.2014 року № 7444/20-31-22-01-07/35858719, яким встановлені наступні порушення:

- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п. 135.2 ст. 135, п. 138.8 ст. 138, п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями). Дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток за 2013 рік, внаслідок операцій придбання послуг від ТОВ "ГЕФЕСТ АЛЬЯНС"; ТОВ "ХАЙ-ТЕК ТЕХНОЛОДЖІ"; ТОВ "ЛОГОС СЕРВІС"; ТОВ "ГРАНТ ТАЙМ"; ТОВ "РЕЙДАЛ КАПІТАЛ"; ТОВ "РБК ГРУП"; ТОВ "КТІМЕНА ІНВЕСТ"; ОСОБА_3"; ТОВ "КОНДОР ФІНАНС"; ТОВ "ЛОРЕНС ТРЕЙД"; ТОВ "МАСТЕРЛЕНД"; ТОВ "СІГМАФІН"; ТОВ "ТАРССАН"; ТОВ "ДНІПРОДІМ"; ТОВ ТАМАБУДПРОЕКТ"; ТОВ "ГРУПА ЕКЛІПТ"; ТОВ "ЛУДАН ГРУП", ПП «ТОРГСНАБ - 2009» та ТОВ "СПЕЦ- СТРОЙ" на суму 6 675 597грн. за 2013 рік та подальшої реалізації покупцям;

- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 185 ст. 187 та п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ, зі змінами та доповненнями в результаті чого дані, відображені у деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.01.2013 по 01.09.2014 року, внаслідок завищення податкового кредиту при придбані робіт у: ТОВ "ГЕФЕСТ АЛЬЯНС" у сумі 133170грн.; ТОВ "ХАЙ-ТЕК ТЕХНОЛОДЖІ" у сумі 409213грн.; ТОВ "ЛОГОС СЕРВІС" у сумі 23304грн.; ТОВ "ГРАНТ ТАЙМ" у сумі 30271грн.; ТОВ "РЕЙДАЛ КАПІТАЛ" у сумі 42043грн.; ТОВ "РБК ГРУП" у сумі 353277грн.; ОСОБА_3" у сумі 51384грн.; ТОВ "КОНДОР ФІНАНС" у сумі 50845грн.; ТОВ "ЛОРЕНС ТРЕЙД" у сумі 17946грн.; ТОВ "МАСТЕРЛЕНД" у сумі 32995грн.; ТОВ "СІГМАФІН" у сумі 30413грн.; ТОВ "ТАРССАН" у сумі 7370грн.; ТОВ "ДШПРОДІМ" у сумі 3158грн.; ТОВ "ЛАЙКСТАРТ" у сумі 44988грн.; ТОВ «ГАМАБУДПРОЕКТ» у сумі 50939грн.; ТОВ « ГРУПА ЕКЛІПТ» у сумі 78099грн.; ТОВ «ТАУЕР БІЛДІНГ" у сумі 195385грн.; ТОВ "ЛУДАН ГРУП" у сумі 83156грн.; ТОВ "СПЕЦ-СТРОЙ" у сумі 100284грн.; ТОВ "СТЕМФОРД" у сумі 67737грн.; ТОВ "РОЯЛ ПРОПЕРТІС" у сумі 10265грн.; ТОВ "ЛЮКС ОСОБА_4" у сумі 4464грн., ПП «ТОРГСНАБ - 2009» у сумі 1796грн. та ТОВ "РОКВЕЛ" у сумі 47478грн., всього на суму 1 874 906грн. та завищення податкових зобов'язань при подальшої реалізації даних робіт у сумі 1 876 702грн.;

- п. 185.1 ст.185, п. 198.1 ст. 198, п.201.4, пп.201.6, пп.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 28 466 грн., у тому числі по періодам: у липні 2014 року у сумі 17 509 грн., та у серпні 2014 року в сумі 10 957 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області винесено податкове повідомлення - рішення №0005672201 від 29.12.2014р. яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 35 583,00 грн. (в т.ч. основний платіж - 28 466,00 грн., штрафні санкції - 7 117,00 грн.).

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СТАТУС ПРАКТИКА», не погоджуючись сз таким рішенням суб’єкта владних повноважень, провело процедуру його адміністративного оскарження.

Рішенням Головного управління ДФС у Харківській області від 18.03.2015 р. № 71/10/20-40-10-04-17, залишеним без змін Рішення Державної фіскальної служби України від 21.05.2015 року №10681/6/99-99-10-01-01-25, податкове повідомлення рішення від 29.12.2014 р. № НОМЕР_1 ДПІ у Київському районі залишено без змін, а скаргу залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов’язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Статус Практика" зареєстроване як юридична особа 23.04.2008 року за № 14801020000040380, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та перебуває на обліку в ДПІ у Київському районі м. Харкова.

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеними контрагентами, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, у контролюючого органу виникли зауваження щодо взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІС» та ТОВ «ВІДЕКС» (т.1 а.с. 154-157).

Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ Компанія «Статус Практика» (Замовник) та ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІС» укладені аналогічні за своїм правовим змістом договори про надання послуг № 40 від 21.07.2014 року, № 1871 від 27.06.2014 року, № 37 від 02.07.2014 року, № 187 від 30.07.2014 року, № 151 від 02.07.2014 року, № 5С від 02.07.2014 року, № 112 від 01.07.2014 року (т.2 а.с.3-4, 6-7, 9-10, 12-13, 15-16, 18-19, 21-22).

На підтвердження реальності виконання вищезазначених умов вказаних правочинів позивачем залучено до матеріалів справи відповідні акти здачі-прйимання робіт (надання послуг) (т.2 а.с. 5, 8, 11, 14, 17, 20, 23).

Також, між ТОВ Компанія «Статус Практика» (Замовник) та ТОВ «ВИДЕКС» укладені аналогічні за своїм правовим змістом договори про надання послуг № 118 від 03.07.2014 року, № 88 від 09.07.2014 року, № 174/175 від 08.08.2014 року, № 738 від 15.08.2014 року (т.2 а.с. 24-25, 27-28, 30-31, 33-34 ).

На підтвердження реальності виконання вищезазначених умов вказаних правочинів позивачем залучено до матеріалів справи відповідні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) (т.2 а.с. 26,29, 32 ).

Окрім того, на виконання умов вищезазначених договорів з контрагентами ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІС» та ТОВ «ВІДЕКС», позивачем залучено до матеріалів справи відповідні податкові накладні (т.2 а.с. 35-45).

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом підтверджено, що проведені операції між ТОВ Компанія «Статус Практика» з ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІС» та ТОВ «ВІДЕКС» відображено у бухгалтерському обліку проводками по дебету № 644 та № 903 (т.2 а.с. 154, 156).

Поряд з цим, суд вважає за потрібне звернути увагу, що матеріали справи не містять жодних зауважень податкового органу щодо наявності порушень під час проведення оплати підприємством за отримані від вказаних контрагентів послуги.

Надаючи правову оцінку вищезазначеним договірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також суд зазначає, що форма та зміст документів первинної бухгалтерської звітності, наданих суду на підтвердження виконання договорів поставки, відповідають вимогам закону і свідчать про реальність операцій проведених договірними сторонами. Зокрема, податкові накладні, що в силу приписів податкового закону є підставою для формування податкового кредиту, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності.

Додатково суд звертає увагу, будь-яких належних доказів того, що отримані від вищезазначених контрагентів ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІС» та ТОВ «ВІДЕКС» послуги не використовувались позивачем у власній господарській діяльності відповідачем, як відповідним перевіряючим органом, до суду не надано.

Також, суд вважає за потрібне зауважити, що серед залучених до матеріалів справи документів відсутній додаток № 3 до акту перевірки, в якому має бути узагальнений перелік документів, які були використані при проведенні перевірки. Таким чином висновки контролюючого органу про відсутність факту реального здійснення господарських операція позивача з вищезазначеними контрагентами зроблені на припущеннях без дослідження необхідних доказів

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Окрім того, суд зазначає, що ні Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, до яких належать ЗУ В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.95р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Крім цього правилами ведення податкового обліку, встановленими чинним законодавством, не вимагається підтвердження витрат на оплату юридичних, інформаційних, консультаційних, аудиторських послуг додатковими документами. Чинне законодавство не передбачає спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності певних документів для підтвердження факту надання (отримання) юридичних, інформаційних, консультаційних, аудиторських послуг.

Статтею 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітністьВ» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської діяльності.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.95р. № 88 визначено, що первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення операції і складання первинного документа.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем первинні документи містять усі необхідні обов`язкові реквізити, а відповідачем не надано до суду доказів того, що вказані документи не мають юридичної сили або були визнанні недійсними у встановленому чинним законодавством порядку.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ними товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч.1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, усі суми податкового кредиту у спірних правовідносинах підтверджені відповідними податковими накладними, а також належним чином складеними первинними документами.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних хоч і є обов’язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Також, як вбачається з акту перевірки та заперечень представника відповідача, податковий орган дійшов висновку про наявність порушень податкового законодавства у господарській діяльності позивача, з огляду на відсутність податкового звітування зі сторони контрагентів позивача ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІС» та ТОВ «ВІДЕКС» по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Статус Практика» та у зв’язку з наявністю податкової інформації (актів перевірки), складеної іншими ДПІ, за наслідками перевірки вищезазначених суб’єктів господарювання.

Водночас, суд звертає увагу, що по-перше податковим органом в обгрунтування своєї правової позиції не надано до суду актів перевірки вищезазначених контрагентів позивача ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІС» та ТОВ «ВІДЕКС», а по-друге, матеріали справи містять листи вказаних суб’єктів господарювання (т.1 а.с. 230, 239), в яких зазначено, що підприємствами подавалась податкова звітність до відповідних податкових органів.

Будь-яких зауважень щодо вищезазначених обставин чи доказів на їх спростування, ДПІ у Київському районі як під час розгляду справи, так і в своїх запереченнях не надано.

ОСОБА_5 адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 В«Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової службиВ» зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Таким чином, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб’єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІС» та ТОВ «ВІДЕКС» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов’язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також В«Протокол 1 до КонвенціїВ» ), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: В«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного праваВ»

Роз’яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також В«ЄСПЛВ» ). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі В«БулвесВ» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що В«власністьВ»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні В«правомірні очікуванняВ»отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі В«Щокін проти УкраїниВ» (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов’язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: В«Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише В«на умовах, передбачених закономВ»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію В«законівВ» . Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття В«законуВ» ) вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.В»

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Також, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним

Також, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі В«БулвесВ»АД проти БолгаріїВ»ЄСПЛ дійшов такого висновку: В« ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власностіВ» .

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об’єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами ТОВ «РОЯЛ ПРОПЕРТІС» та ТОВ «ВІДЕКС», і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб’єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов’язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Отже, проаналізувавши вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то поданий позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160– 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Статус Практика" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 29.12.2014 року № НОМЕР_1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Статус Практика" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 85 код ЄДРПОУ 35858719) судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 05.10.2015 року.

Суддя Горшкова О.О.