Постанова

від 05.10.2015 по справі 825/2510/15-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м.Чернігів Справа № 825/2510/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

представників позивачів ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «СТВ» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

11.08.2015 Приватне підприємство «СТВ» (далі - ПП «СТВ») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 27.05.2015 №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 і стягнути з Державного бюджету України на користь ПП «СТВ» судовий збір у розмірі 73,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що акт перевірки від 06.05.2015 № 833/22/22818209, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містить неправомірні висновки, які суперечать нормам Податкового кодексу України, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами. Крім того, зазначив, що фіктивність контрагентів платника податків, так само як і невиконання своїх податкових обов'язків контрагентами платника податків, не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував, а у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настає саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав повністю, просив у його задоволенні відмовити, оскільки у ході перевірки позивачем не було надано в повному обсязі підтверджуючих документів щодо спірних взаємовідносин останнього з Приватним підприємством «Електрокомплект» та з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Лімітед», а саме: товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості на товар. Крім того, зазначив, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин позивача з контрагентами, тобто при складанні документів не дотримано вимог Закону України від 16.07.1999 №996-XIV«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, в частині необхідності організації бухгалтерського обліку та складання первинних документів з врахуванням сутності господарської операції (відносин); відповідності змісту операцій, що зафіксовані в документах, реальним обставинам; прийняття до обліку та виконання лише документів на операції, що не суперечать нормативно-правовим актам, не завдають шкоди державі, підписаних уповноваженими на те особами; ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності з обов'язковим врахуванням вимог, встановлених відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ПП «СТВ» зареєстровано в якості юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.03.2014 (т.1 а.с. 13) та є платником податку на додану вартість з 30.06.1997, що підтверджується копією свідоцтва № 200099160 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 02.01.2013 (т.1 а.с.14).

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області, на підставі направлень на перевірку від 16.03.2015 №№ 641,642, від 07.04.2015 №№ 837,838,839 та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведено з 16.03.2015 по 27.04.2015 документальну планову виїзну перевірку ПП «СТВ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 06.05.2015 № 833/22/22818209 (т. 1 а.с.15-51), яким встановлено наступні порушення податкового законодавства:

1) підпункту138.1.1. пункту 138.1., пункту 138.2. статті 138; підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток, всього у сумі 159699 грн., у тому числі: за 4 квартал 2012 року - 24208 грн., за 2013 рік - 99598 грн., за 2014 рік - 35893 грн.;

2) пункту 57.1. статті 57 та пункту 2 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України та наказу Міністерства фінансів України від 28.09.2011 № 1213 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства», в результаті чого підприємством занижено значення рядка 34 «Авансовий внесок, що підлягає сплаті щомісяця», а саме: у січні-лютому 2015 року збільшується на 8300 грн., у березні-грудні 2015 року та січні-лютому 2016 року збільшується на 2991 грн.;

3) пункту 198.6. статті 198, пункту 200.1., пункту 200.2. статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, на загальну суму 167775 грн., у тому числі: жовтень 2012 року - 7741 грн., листопад 2012 року - 8083 грн., січень 2013 року - 11375 грн., лютий 2013 року - 5286 грн., березень 2013 року - 5405 грн., квітень 2013 року - 8610 грн., травень 2013 року - 9652 грн., червень 2013 року - 10894 грн., серпень 2013 року - 22890 грн., вересень 2013 року - 6128 грн., жовтень 2013 року - 13386 грн., листопад 2013 року - 8706 грн., грудень 2013 року - 9738 грн., січень 2014 року - 3098 грн., травень 2014 року - 21744 грн., червень 2014 року - 15039 грн.;

4) «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1020 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 за № 46/18784;

5) пункту 9 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На підставі вказаного вище акту відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 27.05.2015:

1) № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 209723 грн., з них: за основним платежем - 167775 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 41948 грн.;

2) № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму199624 грн., з них: за основним платежем - 159699 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 39925 грн.;

3) № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобов'язання по авансових внесках з податку на прибуток приватних підприємств на суму 11216 грн., з них: за основним платежем - 8973 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2243 грн. (т.1 а.с.99-101).

05.06.2015 ПП «СТВ» на адресу начальника ГУ ДФС у Чернігівській області направлено скаргу № 84, в якій позивач просив переглянути податкові повідомлення-рішення від 27.05.2015 №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 та скасувати їх (т.1 а.с. 83-91).

Рішенням ГУ ДФС у Чернігівській області від 03.08.2015 № 2092/10/25-01-10-04-15 про результати розгляду скарги від, скаргу ПП «СТВ» від 05.06.2015 задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.05.2015 №№ НОМЕР_4; в іншій частині скарга залишена без задоволення (т.1 а.с.95-98).

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

У відповідності до статті 4 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - ОСОБА_3 № 996-XIV) бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні положення відображені у абзаці першому пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення № 88).

Підпунктом 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до пункту138.2. статті 138 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, судом встановлено, що між ПП «СТВ» (покупець) та ПП «Електрокомплект» (постачальник) укладено договір поставки від 05.01.2011 № 251-11/4рос, відповідно до умов якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця (поставити) електротехнічну продукцію, а покупець прийняти і оплатити вказаний товар. Постачальник за власний рахунок здійснює поставку товару на склад покупця, якщо інше не обговорено сторонами. Постачальник разом із товаром зобов'язується передати покупцю всі необхідні документи, а саме: рахунок-фактуру, накладну на відвантаження, податкову накладу, товарно-транспорту накладну, сертифікат якості/сертифікат відповідності (т.2 а.с.24,25).

Крім того, судом встановлено, що між ПП «СТВ» (покупець) і ТОВ «ОСОБА_5 Лімітед» (постачальник) укладено договір поставки від 02.03.2012 № 1-3072/12к, відповідно до умов якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар в асортименті, кількості і за ціною, що зазначається у відповідних рахунках-фактурах та видаткових накладних. Якість і комплектність товару підтверджується відповідними документами у відповідності до чинного законодавства, що надаються постачальником разом з товаром (т.4 а.с.82,83).

Вищевказані договори підписані уповноваженими на те особами та скріплені печатками.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, виконання сторонами вказаних договорів поставки підтверджується наступними первинними документами: видатковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними (т.2 а.с.26-163, т.4 а.с. 84-245, т.5, т.6, т. 7, т.8, т.9, т. 10, т.11 а.с. 1-169, 171-243, т.12 а.с. 1-66).

Крім того, позивачем до суду були надані картки рахунків 281 (т.2 а.с. 164-248, т. 3 а.с. 1-250, т.4 а.с. 1-19, т.12 а.с.67-249, т.13, т.14, т. 15, т.16, т.17, т.18, т.19, т.20, т.21, т.22, т.23, т.24, т.25, т.26 а.с. 1-24).

Всі зазначені вище первинні бухгалтерські документи оформлені у відповідності до статті 9 Закону № 996-XIV та пункту 2.4. Положення № 88 і повністю відображають реальність проведених господарських операцій між ПП «СТВ» та ПП «Електрокомплект» і між ПП «СТВ» та ТОВ «ОСОБА_5 Лімітед».

Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об'єкта оподаткування, податком на прибуток підприємства допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманих за договором про виконання робіт у власній господарській діяльності.

Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних доказів щодо не використання ПП «СТВ» у власній господарській діяльності придбаних товарів, а їх використання останнім спростовується наданими до суду первинними бухгалтерськими документами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.2015 №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3 та задоволення позовних вимог ПП «СТВ» у цій частині.

Стосовно позовної вимоги ПП «СТВ» в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2015 № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 209723 грн., з них: за основним платежем - 167775 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 41948 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пунктів 198.1., 198.2., 198.3., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У свою чергу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пунктів 200.1., 200.2. статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Так, з акту перевірки вбачається, що підставою для висновку фіскального органу про неправомірне формування податкового кредиту по операціях позивача з ПП «Електрокомплект» та ТОВ «ОСОБА_5 Лімітед» стали:

1) акт від 06.08.2014 № 4043/26-56-22-03-09/30783141 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Електрокомплект» (код за ЄДРПОУ 30783141) з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ПП «Лєпта» (код за ЄДРПОУ 31758975), ТОВ «Компанія «ОСОБА_2» (код за ЄДРПОУ 35534315), ПП «Юридична компанія «Астра Інвест» (код за ЄДРПОУ 35660504), ПП «Безпека-Комплекс» (код за ЄДРПОУ 36038201), ПП «Юридична компанія «Форт» (код за ЄДРПОУ 36309459), ТОВ «Алві Груп» (код за ЄДРПОУ 36411171), ТОВ «Діджітал Технолоджі» (код за ЄДРПОУ 37146262), ТОВ «Атласс Компані» (код за ЄДРПОУ 37200392), ПП «Марсбуд» (код за ЄДРПОУ 38347350), ТОВ «Відео Арт» (код за ЄДРПОУ 38546784) та ТОВ «Вікома-Трейд» (код за ЄДРПОУ 38546826) за період з 01.01.2011 по 30.06.2014, відповідно до якого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ПП «Електрокомплект» з контрагентами. Зокрема, відносно контрагентів зазначено, що вони відсутні за місцезнаходженням, свідоцтва платників податків на додану вартість анульовані (т. 27, а.с.119-124);

2) акт від 12.09.2014 № 4096/26-58-22-08-11/38050901 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ОСОБА_5 Лімітед» (код за ЄДРПОУ 38050901) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Готіка ЛТД» (код ЄДРПОУ 38388548), ТОВ «Пак Плюс 2012» (код ЄДРПОУ 38346293), ТОВ «Спрінфудс Торг» (код ЄДРПОУ 37771792), ТОВ «Регістан ЛТД» (код ЄДРПОУ 38979445) та ТОВ «АСТОРГ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 39133339) за період з 01.01.2013 по 31.07.2014, відповідно до якого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ «ОСОБА_5 Лімітед» з контрагентами (постачальниками) (т.27, а.с.125-135);

3) службова записка від 08.04.2015 № 777107, зазначена у акті перевірки від 06.05.2015 № 833/22/22818209 (т.1, а.с.22,28), відповідно до якої у ПП «Електрокомплект» відсутні працівники, у ТОВ «ОСОБА_5 Лімітед» відсутні транспортні засоби та у обох юридичних осіб, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутні приміщення, що свідчить про відсутність виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності останніми.

Разом з тим, суд вважає, що вищевказана службова записка та акти не можуть слугувати безспірним та об'єктивним доказом того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не відбувались.

Адже такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, штату працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій, оскільки податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна. Неперебування контрагента за місцем реєстрації не є свідченням неможливості провадження ним діяльності за іншою адресою.

Таким чином, у випадку, коли платник податку виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання права на податковий кредит з податку на додану вартість та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, зазначені у службовій записці та актах обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентами податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цих осіб. Позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Крім того, чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів на предмет виконання ними вимог податкового законодавства та їх безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, а суми за цими накладними було включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому їх і отримано.

Також, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Так, Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт у судовому засіданні був повністю доведений позивачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Крім того, згідно рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, пункт 4.1.4. статті 4 Податкового кодексу України встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом вказаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 27.05.2015 № НОМЕР_1 та наявність підстав для його скасування.

Щодо посилання відповідача на часткову відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, суд вважає за необхідне зазначити, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення або правильності складання і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності формування податкового кредиту.

Згідно з частиною 3 статті 909 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Необхідно підкреслити, що товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції з постачання товарів, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з постачання товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 17.09.2014 № К/800/35978/14 та від 25.02.2015 № К/800/59113/14.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак не є обов'язковими документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких формується податковий кредит із операцій відмінних від тих, які пов'язані із наданням транспортних послуг.

Крім того, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на відсутність у ПП «СТВ» сертифікатів якості на товар, оскільки сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів.

Порушення окремих умов договору (як-от неподання постачальником сертифікатів якості на товар), які не є істотними для сторін для досягнення цілі правочину (поставка товару), не може впливати на податкові зобов'язання однієї із сторін договору.

Таким чином, неподання платником сертифікаційних документів на придбаний товар не може слугувати спростуванням реального виконання господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена і Вищим адміністративним судом України у постанові від 15.07.2015 у справі № К/800/62702/14.

Разом з тим, наявність у ПП «СТВ» сертифікаційних документів на придбані товари підтверджується їх копіями, поданими позивачем до суду (т.26 а.с.25-250, т. 27 а.с.1-109).

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 та частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для повного задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Так, згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки, позовні вимоги Приватного підприємства «СТВ» підлягають задоволенню повністю, то суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «СТВ» судовий збір у розмірі 73,08 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства «СТВ» - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 27.05.2015 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «СТВ» (код ЄДРПОУ 22818209) судовий збір у розмірі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядок та строки, передбачені статтями 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Падій