Рішення

від 06.10.2015 по справі 922/4793/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р.Справа № 922/4793/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафік-Алкан Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хемсов Групп", м. Харків про стягнення 710091,52 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 21.09.2015 року;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "САФІК-АЛКАН Україна" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕМСОВ ГРУП" про стягнення заборгованості у розмірі 710091,52 грн., з яких: 331651,20 грн. сума основного боргу, 253712,25 грн. пеня, 5996,98 грн. 3% річних, 118731,09 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги позивач обгрунтовує невиконанням відповідачем умов Договору постачання товару №24011014 від 24.10.2014 щодо своєчасної оплати за поставлений товар. Судові витрати позивач також просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 серпня 2015 року прийнято вказану позовну заяву до провадження, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 22 вересня 2015 року об 10:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 вересня 2015 року розгляд справи був відкладений на 06 жовтня 2015 року у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

У призначеному судовому засіданні 06 жовтня 2015 року був присутній представник позивача, який повністю підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити позов. Також надав довідку за вх. № 40318 про існування заборгованості, яка долучена до матеріалів справи.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов не надав. Ухвала господарського суду Харківської області від 26 серпня 2015 року про порушення провадження у справі повернулась на адресу суду з позначкою пошти "За закінченням строку зберігання".

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статтею 4-3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

24 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сафік-Алкан Україна" (постачальником, позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хемсов Груп" (покупцем, відповідачем) був укладений Договір постачання товару № 24011014.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених у цьому договорі, приймати та оплачувати хімічну сировину (надалі іменується "Товар"), асортимент якого визначається в заявках покупця на кожну окрему поставку.

Відповідно до п. 2.1. Договору, товар постачається партіями, обсяги яких передбачаються у заявках у письмовому вигляді чи з використанням факсимільного зв'язку.

Пунктом 2.2. Договору сторони передбачили, що заявки надаються покупцем не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня поставки.

Згідно до п. 4.1. Договору, оплата отриманої партії товару покупцем здійснюється в повному обсязі на протязі 45 календарних днів з моменту відвантаження товару покупцю, про що свідчить дата видаткової накладної, яка видана на партію товару.

Відповідно до п. 4.2 Договору, ціна товару на день його продажу вказується в рахунку-фактурі, який є невід'ємною частиною даного Договору. Ціна за кожну поставку відображається у гривнях згідно з міжбанківським курсом євро на день виставлення рахунку-фактури. Продавець та покупець вважають міжбанківським курсом євро дані з Інтернет - ресурсу http//bin.ua/.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав у повному обсязі умови договору щодо поставки товару на суму 361651,20 грн., що підтверджується первинними документами, а саме: рахунком на оплату № 150 від 19.11.2014 року на суму 361651,20 грн., видатковою накладною № 142 від 25.11.2014 року, довіреністю № 24/11/03 від 24.11.2014 року на отримання товару, податковою накладною № 162 від 25.11.2014 року.

Водночас слід зазначити, що відповідач здійснив позивачу передоплату у сумі 30000,00 грн. на підставі рахунку № 150 від 19.11.2014 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

Проте, у строк, визначений умовами пункту 4.1. Договору, відповідач не сплатив остаточну вартість поставленого товару, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 331651,20 грн.

12 червня 2015 року позивач звернувся до відповідача з претензією про погашення існуючої заборгованості у розмірі 331651,20 грн. у строк до 10 календарних днів, але поштове відправлення повернулось на адресу позивача.

Однак, 16.06.2015 року від відповідача надійшов електронний лист, відповідно до якого боржник гарантував сплатити заборгованість у розмірі 331651,20 грн. у період червень - липень 2015 року.

02 липня 2015 року позивачем був отриманий електронний лист відповідача з гарантуванням сплатити заборгованість до 15.08.2015 року, проте, заборгованість відповідачем у вказані строки сплачена не була, що й змусило позивача звернутись до суду за захистом свого права та законного інтересу.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Наведені норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено існування у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений товар згідно Договору постачання товару № 24011014 від 24.10.2014 року у розмірі 331651,20 грн. Даний факт відповідачем не спростований та доказів оплати до суду не надано.

На підставі вказаного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 331651,20 грн.

Крім того, позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних 5996,98 грн. за період з 09.01.2015 року по 17.08.2015 року та інфляційних втрат у розмірі 118731,09 грн. за період з січень - червень 2015 року.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 В«Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального праваВ» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування здійснені позивачем, суд прийшов до висновку, що сума 3% річних 5996,98 грн. за період з 09.01.2015 року по 17.08.2015 року та інфляційних втрат у розмірі 118731,09 грн. за період з січень 2015 року по червень 2015 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також позивачем була заявлена вимога щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 253712,25 грн.

Розглядаючи вказану вимогу, суд виходить з наступного.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.6 Договору сторони передбачили, що у разі затримки покупцем строку оплати, вказаного в п. 4.1. цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості товару, вказаної у відповідному рахунку - фактурі, за кожен день прострочення.

Позивачем, відповідно до вищевказаного пункту договору, була нарахована пеня у розмірі 253712,25 грн. за період з 17.03.2015 року по 17.08.2015 року.

Проте, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, у відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

З огляду на вищевикладене, перерахувавши суми пені відповідно до діючого законодавства, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягає сума пені у розмірі 86411,04 грн. В частині стягнення пені у розмірі 167301,21 грн. суд вважає за необхідне відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 230, 231, 232, 343, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕМСОВ ГРУП" (61001, м. Харків, вул. Військова, 37, офіс 10, код ЄДРПОУ 38495452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САФІК - АЛКАН Україна" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 16-22, код. ЄДРПОУ 38518469, п/р 26006006261000 в ПАТ "КІБ Креді Агріколь" м. Київ, МФО 300379) - 331651,20 грн. заборгованості, 5996,98 грн. 3% річних, 118731,09 грн. інфляційних втрат, 86411,04 пені, 10855,81 грн. судового збору.

В частині стягнення пені у розмірі 167301,21 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 08.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/4793/15