Рішення

від 07.10.2015 по справі 927/1172/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

07 жовтня 2015р. справа №927/1172/15

За позовом : Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,

вул. Щорса, 36 Б, м. Київ, 01133

До відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «Брус Майстер»,

вул. Будівельна,9, с. Новий Білоус, Чернігівський район, 15501

про стягнення 6 621 394грн.63коп.

Суддя Книш Н.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: ОСОБА_1 представник довіреність від 05.10.2015р.

Від відповідача: ОСОБА_2 представник довіреність №162 від 28.09.2015р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредитної лінії №ВКЛ-938/1 від 17.09.2008р. в розмірі 6 621 394,63грн., яка складається: з суми заборгованості за простроченим кредитом в розмірі 1 488 500,00грн., суми заборгованості за простроченими відсотками за кредитом в сумі 1 789 045,31грн., суми заборгованості по простроченій комісії за кредитом в сумі 450 000,00грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 485 932,09грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 485 932,09грн., 3% річних від суми простроченого боргу в сумі 22 428,58грн., 3% річних від суми прострочених відсотків в сумі 24 556,57грн., штрафу в сумі 1 875 000грн.

Від позивача надійшло пояснення з додатком документів №18.2-1101 від 25.09.2015р. щодо підстав нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом у розмірі 19%, 7%, 36%, щодо підстав нарахування відповідачу комісії у сумі 450 000,00грн., щодо підстав нарахування штрафу. Вказане пояснення та додані до нього документи долучені до матеріалів справи.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог №18.2-1100 від 25.09.2015р., в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №ВКЛ-938/1 від 17.09.2008р. в сумі 5 453 870,33грн., яка складається з суми заборгованості за простроченим кредитом - 1 488 500,00грн., суми заборгованості за простроченими відсотками - 1 789 045,31грн., суми заборгованості по простроченій комісії за кредитом - 450 000,00грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 443 407,79грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків 485 932,09грн., 3% річних від суми простроченого боргу - 22428,58грн., 3% річних від суми прострочених відсотків - 24 556,57грн., штрафу за невиконання умов - 750 000,00грн. До вказаної заяви позивачем подано розрахунок сум, заявлених до стягнення.

Приймаючи до уваги, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття судом рішення по справі збільшити, зменшити розмір позовних вимог, а подана позивачем заява про зменшення позовних вимог не суперечить діючому законодавству та не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, а тому суд прийняв заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивачем зменшено розмір позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 42 524,30грн., в частині стягнення штрафу в сумі 1 250 000,00грн., про що зазначено в ухвалі суду від 30.09.2015р.

Відповідно до ст.55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Так, судом встановлено, що загальна сума заявлених до стягнення з відповідача позовних вимог після їх зменшення позивачем становить 5 453 870,34грн., а не 5 453 870,33грн., як зазначено позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог (вих.№18.2-1100 від 25.09.2015р.).

За таких обставин, ціна позову відповідно до приписів ст. ст.55 Господарського процесуального кодексу України становить 5 453 870грн.34коп.

У судовому засіданні 30.09.2015р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.09.2015р. надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що не заперечує факту укладання між сторонами 17.09.2008р. договору кредитної лінії №ВКЛ-938/1 та в подальшому дев'яти додаткових угод до нього. Позивач визнав, що отримав згідно кредитного договору грошові кошти від позивача в розмірі 1 500 000,00грн. та винен ПАТ «Дельта Банк» суму основного боргу в розмірі 1 488 500,00грн., але не погодився з сумою заборгованості за простроченими відсотками за кредитом, сумою заборгованості по простроченій комісії, розміром пені за несвоєчасне повернення кредиту, розміром пені за несвоєчасне повернення відсотків, розміром 3% річних від суми простроченого боргу, розміром 3% річних від суми прострочених відсотків, сумою штрафу. Щодо заборгованості відповідача за простроченими відсотками за кредитом, то відповідач просив застосувати до даних правовідносин строк позовної давності у 3 роки до розрахунку заборгованості, наданому ПАТ «Дельта Банк» та обмежити заборгованість періодом з 28.08.2012р. по 27.08.2015р. Відповідач зазначив, що за період з 18.09.2008р. по 28.08.2012р. не підлягає врахуванню у суму заборгованості перед ПАТ «Дельта Банк» нараховані позивачем відсотки на загальну суму 961 420,71грн. Також відповідач просив застосувати до нарахованої комісії за обслуговування кредиту строк позовної давності у 3 роки і обмежити стягнення комісії періодом з 01.09.2012р. по 31.08.2013р. (180 000,00грн.). Відповідач навів розрахунок заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 17.09.2008р. по 28.08.2012р. (для застосування строку позовної давності). Крім того, відповідач вважає, що 24% і 36% річних у договорі є неустойкою, до якої слід застосовувати строк позовної давності у 1 рік. Відповідач не визнав розміру заборгованості по пені за несвоєчасне повернення відсотків та штрафу на підставі п.4.2 договору, зазначивши, що у п.4.2 кредитного договору не вказані п.3.3.4 та п.3.3.5, за порушення яких настає фінансово-господарська відповідальність позичальника, а тому нарахування штрафних санкції щодо порушення позивальником п.3.3.4 договору (7 випадків порушення на загальну суму 525 000,00грн.) та п.3.3.5 договору (1 випадок порушення на загальну суму 75 000,00грн.) є безпідставними. Щодо порушення позичальником п.3.3.8 договору відповідач просив суд застосувати позовну давність у 1 рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК, ч.3,4 ст.267 ЦК) до 6 випадків, які передували 25.10.2014р. Відповідач зазначає, що позивачем у первісному розрахунку не конкретизовані 5 випадків нарахування штрафу, щодо нарахування штрафу за 6 випадків не страхування предмету застави відповідач просить застосувати позовну давність у 1 рік, посилаючись на сплив 07.10.2008р. строку позовної давності. Окрім того, відповідач, посилаючись на п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст. 551 ЦК України, просив суд зменшити розмір неустойки, нарахованої позивачем, а саме пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків, 3% річних від суми простроченого боргу та відсотків. Суд прийняв до розгляду клопотання відповідача про застосування позовної давності, яке викладено у відзиві на позовну заяву.

Представники сторін у судовому засіданні 07.10.2015р. надали клопотання про нездійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволено судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення №18.2-1173 від 06.10.2015р., в якому зазначив, що законодавством України чітко розмежовано поняття процентів за кредитом, які є винагородою за користування кредитними коштами, та неустойки, яка є мірою відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань, виходячи з цього заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими та не базуються на чинному законодавстві України. Позивач зазначив, що у якості забезпечення виконання кредитного договору №ВКЛ-938/1 від 17.09.2008р. між сторонами було укладено два договори застави від 23.09.2008р. та від 17.09.2008р., таким чином за даним кредитним договором позичальник зобов'язався страхувати 2 об'єкта застави, а в матеріалах кредитної справи наявний лише договір страхування транспортного засобу №022-72400083 від 25.09.2008р. Окрім того позивач зазначає, що в матеріалах кредитної справи відсутня фінансова звітність, обов'язковість надання якої передбачена п.3.3.8 кредитного договору. Позивач вказав, що на вимогу суду ним було підготовлено розрахунок заборгованості за договором кредиту №ВКЛ-938/1 від 17.09.2008р., з якого випливає, що так, дійсно на рахунок АТ «Дельта Банк» було сплачено 01.09.2015р. 500,00грн. кредиту та 01.09.2015р. - 500,00грн. відсотків, проте станом на дату виконання розрахунку 06.10.2015р. заборгованість за кредитним договором, всупереч зазначеним погашенням складає суму в розмірі 5528521,94грн., з яких сума заборгованості за простроченим кредитом - 1 488 000,00грн., сума заборгованості за простроченими відсотками за кредитом 1 848 066,31грн., сума заборгованості по простроченій комісії за кредитом 450 000,00грн., розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 443 407,79грн., розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 501166,39грн., розмір 3% річних від суми простроченого боргу 22 428,58грн., розмір 3% річних від суми прострочених відсотків 25 452,88грн., штраф за невиконання умов кредитного договору 750 000,00грн., таким чином, позовні вимоги не підлягають зменшенню, оскільки сума заборгованості збільшилась у зв'язку зі збільшенням терміну користування кредитними коштами, а отже нарахування відсотків та розміру 3% річних від суми прострочених відсотків.

Представник відповідача в судовому засіданні надав уточнений відзив на позовну заяву, в якому визнав, що ним було отримано кредит на суму 46 500 000,00грн., станом на 06.10.2015р. сплачено у рахунок погашення виданих траншів тіла кредиту у розмірі 45012000,00грн., визнав, що станом на 06.10.2015р. він дійсно винен ПАТ «Дельта Банк» суму основного боргу в розмірі 1 488 000,00грн., в іншій частині заявлених позовних вимог відповідач заперечив. Відповідач просив відмовити у стягненні заборгованості за відсотками з 17.09.2013р. по 27.08.2015р., так як у кредитному договорі не вказано строк виконання зобов'язання щодо сплати 24% річних та 36% річних і строк виконання 24% річних і 36% річних не настав. Щодо заборгованості по пені за користування кредитом, відповідач, враховуючи ч.6 ст.232 ГК України та кінцевий термін погашення заборгованості за кредитним договором не пізніше 16.09.2013р., зазначив, що нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 443407,79грн. було припинено 16.03.2014р. та просив відмовити у позові в цій частині. Також з тих же підстав просив відмовити у стягненні пені за несплаченими відсотками. Відповідач просив суд застосувати до нарахування комісії за обслуговування кредиту строк позовної давності у 3 роки і обмежити стягнення комісії з відповідача періодом з 01.09.2012р. по 31.08.2013р. Щодо стягнення 3 % річних відповідач зазначив, що оскільки у позивача відсутні підстави для стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків, то і відсутні підстави для стягнення 3% річних від суми простроченого боргу та 3% річних від суми прострочених відсотків. Щодо стягнення штрафних санкцій на підставі п.4.2 договору, відповідач вказав, що строки для застосування п.4.2 кредитного договору щодо ненадання відповідачем позивачу квартальної звітності 01.01.2012р., 01.07.2012, 01.01.2013, 01.04.2013, 01.07.2013, 01.10.2013, 01.04.2014 припинилися відповідно 01.07.2012, 01.01.2013, 01.07.2013, 01.10.2013, 01.01.2014, 01.04.2014, 01.10.2014р. Щодо 6 випадків не страхування предмету застави, відповідач повідомив, що 17.09.2008р. ТОВ «Брус майстер» по договору застави №ВКЛ-938/1/S1 у заставу ПАТ «Дельта Банк» було передано 3 одиниці обладнання, а 23.09.2008р. було укладено договір застави 3 транспортних засобів, нарахування штрафних санкцій за порушення відповідачем п.4.2 кредитного договору в частині не страхування предмету застави припинені за договором застави від 17.09.2008р. - 27.03.2009р., за договором застави від 23.09.2008р. - 03.04.2009р. Відповідач просив суд відмовити у стягнення штрафних санкцій в розмірі 750 000,00грн. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір неустойки за кредитним договором у разі наявності заборгованості відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України. Суд прийняв до розгляду клопотання відповідача про застосування позовної давності, яке викладено в уточненому відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача у судовому засіданні надав представнику позивача примірник вище вказаного уточненого відзиву на позовну заяву.

Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для можливості надання заперечень на уточнений відзив відповідача на позовну заяву від 02.10.2015.

Суд повідомив, що зазначене клопотання представника позивача буде вирішено в ході розгляду даної справи.

Представник відповідача в судовому засіданні надав клопотання про залучення документів до матеріалів справи, яке задоволено судом, документи долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні надав клопотання, в якому просив призначити по справі економічну експертизу і на розгляд судового експерта поставити такі питання: чи відповідає наявний у матеріалах справи: - розрахунок заборгованості позичальника по сплаті процентів за кредит за період з 18.09.2008р. по 27.08.2015р., - розрахунок по сплаті пені за несвоєчасне повернення кредиту, пені за несвоєчасне повернення відсотків, 3% річних від суми простроченого боргу, 3% річних від суми прострочених відсотків перед ПАТ «Дельта Банк» умовам укладеного між сторонами договору кредитної лінії №ВКЛ-938/1 від 17.09.2008р. та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим договором, провадження у справі зупинити. В обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача посилався на те, що він не володіє спеціальними бухгалтерськими знаннями, необхідними для визначення правильного розрахунку заборгованості.

Представник позивача в судовому засіданні усно заперечував проти клопотання відповідача про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що відповідачем в уточненому відзиві міститься його розрахунок та одночасно висловлено його позицію по даній справі, призначення експертизи є затягуванням часу при розгляді даної справи.

Суд залучив до матеріалів справи клопотання відповідача про призначення економічної експертизи та повідомив, що зазначене клопотання буде вирішено в ході розгляду даної справи.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав свою позицію та усно просив суд застосувати строк позовної давності у три роки щодо заборгованості відповідача за простроченими відсотками за кредитом, до нарахованої щомісячної комісії за обслуговування кредиту, спеціальний строк позовної давності в один рік, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу.

З огляду на те, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного, а тому суд приймає до розгляду усну заяву уповноваженого представника відповідача про застосування судом позовної давності.

Представник позивача не погодився із позицією відповідача щодо заперечення проти позовних вимог, яка зазначена також і в уточненому відзиві на позовну заяву. Представник позивача, посилаючись на п.8.3 договору, стверджував, що позивачем не пропущено строк позовної давності щодо заявлених до стягнення з відповідача сум, оскільки заявлені у межах річного або трьох річного строку позовної давності до дати звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для розгляду роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

З огляду на приписи ст.41 Господарського процесуального кодексу України, суд не задовольнив клопотання відповідача про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі, оскільки наявність чи відсутність спеціальних знань у певної особи - працівника товариства не звільняє юридичну особу від обов'язку щодо виконання своїх зобов'язань за договором, юридична особа не позбавлена права на отримання консультацій відповідної фахової особи, а також з огляду на те, що питання правильності розрахунку стягуваних сум не вимагають спеціальних досліджень, їх вирішення віднесено до компетенції суду.

Суд не задовольнив усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, оскільки всі заперечення проти позову були заслухані у судовому засіданні і представник позивача в ході судового розгляду справи, дослідження доказів та матеріалів справи висловив свою думку з цього приводу, та з огляду на розумні строки розгляду спору, передбачені чинним законодавством.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив.

Враховуючи, що позивач зменшив свої позовні вимоги, і заява позивача про зменшення розміру позовних вимог (вих.№18.2-1100 від 25.09.2015р.) прийнята судом, а тому суд розглядає позовні вимоги позивача з урахуванням його заяви про зменшення позовних вимог.

Представником позивача подано розрахунок заявлених до стягнення з відповідача вимог станом на 07.10.2015р., відповідно до якого позивач збільшив період нарахування вимог та їх розмір.

Як свідчать матеріали справи та пояснення уповноваженого представника позивача, процесуальним правом позивач відповідно до приписів ст.22 Господарського процесуального кодексу України не скористався і в установленому порядку заяви про збільшення розміру позовних вимог суду не надав.

За таких обставин, суд розглядає позовні вимоги, відповідно до прийнятої судом до розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог (вих.№18.2-1100 від 25.09.2015р.).

Правлінням Національного банку України 02.03.2015р. прийнято постанову №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015р. №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_3

Відповідно до рішенням №71 від 08.04.2015р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тимчасову адміністрацію у ПАТ «Дельта Банк» запровадили строком на 6 місяців з 03.03.2015р. по 02.09.2015р. включно.

Відповідно до рішенням №147 від 03.08.2015р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тимчасову адміністрацію у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015р. включно.

02.10.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно.

Як свідчать матеріали справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Брус Майстер» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ідентифікаційний код 34090453, місцезнаходження: вул. Будівельна,9, с. Новий Білоус, Чернігівський район, 15501.

У відповідності до ч. 1 ст.202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну бо припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

17.09.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Дельта», правонаступником якого є позивач згідно п.1.2 Статуту Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», державну реєстрацію якого проведено 18.07.2014р., номер запису 10701050085017828, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брус Майстер» укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-938/1 (надалі - договір). В подальшому між сторонами були підписані додаткові угоди до договору № 1 від 23.09.2008р., №2 від 10.10.2008р., №3 від 16.01.2009р., №4 від 29.12.2009р., №5 від 30.03.2010р., №6 від 15.06.2010р., №7 від 12.11.2010р., №8 від 01.03.2011р., №9 від 18.03.2011р.

Відповідно до п.1.1 договору кредитор (позивач у справі) зобов'язується надавати позичальнику (відповідачу у справі) грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Надання кредиту відповідно до п.п.1.1.1. договору буде здійснюватися окремими частинами, за письмовою заявкою позичальника на умовах визначених договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 1 500 000,00грн., надалі за текстом кожна частина окремо - «Транш», а у сукупності - «Транші», зі сплатою 19% (дев'ятнадцять процентів) річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 16.09.2013 року, на умовах визначених цим договором та додатковими угодами. У разі прострочення терміну повернення відповідного траншу позичальник сплачує кредитору за користування кредитом за цим договором 24% (двадцять чотири процента) річних від суми простроченого траншу, починаючи з першого дня такого прострочення, а у разі прострочення кінцевого терміну повернення заборгованості за всіма траншами - 36% (тридцять шість процентів) річних, починаючи з першого дня такого прострочення.

Додатковою угодою №2 від 10.10.2008р. до договору сторони виклали п.п.1.1.1. договору в наступній редакції, зокрема, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, за письмовою заявкою позичальника на умовах визначених договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 46 500 000,00грн., надалі за текстом кожна частина окремо - «Транш», а у сукупності - «Транші», зі сплатою 19% (дев'ятнадцять процентів) річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 16.09.2013 року, на умовах визначених цим договором та додатковими угодами. У разі прострочення терміну повернення відповідного траншу позичальник сплачує кредитору за користування кредитом за цим договором 24% (двадцять чотири процента) річних від суми простроченого траншу, починаючи з першого дня такого прострочення, а у разі прострочення кінцевого терміну повернення заборгованості за всіма траншами - 36% (тридцять шість процентів) річних, починаючи з першого дня такого прострочення.

Додатковою угодою №3 від 16.01.2009р. до договору сторони виклали п.п.1.1.1. договору в наступній редакції: надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, за письмовою заявкою позичальника на умовах визначених договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 1 500 000,00грн., надалі за текстом кожна частина окремо - «Транш», а у сукупності - «Транші», зі сплатою 19% (дев'ятнадцять процентів) річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 16.09.2013 року, на умовах визначених цим договором та додатковими угодами. У разі прострочення терміну повернення відповідного траншу позичальник сплачує кредитору за користування кредитом за цим договором 24% (двадцять чотири процента) річних від суми простроченого траншу, починаючи з першого дня такого прострочення, а у разі прострочення кінцевого терміну повернення заборгованості за всіма траншами - 36% (тридцять шість процентів) річних, починаючи з першого дня такого прострочення.

Додатковою угодою №8 від 01.03.2011р. до договору сторони виклали п.п.1.1.1. договору в наступній редакції, зокрема, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, за письмовою заявкою позичальника на умовах визначених договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 1 500 000,00грн., надалі за текстом кожна частина окремо - «Транш», а у сукупності - «Транші», зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 7% (сім процентів) річних, в порядку визначеному цим договором та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом не пізніше 16.09.2013 року, на умовах визначених цим договором. У разі прострочення терміну повернення відповідного траншу позичальник сплачує кредитору за користування кредитом за цим договором 24% (двадцять чотири процента) річних від суми простроченого траншу, починаючи з першого дня такого прострочення, а у разі прострочення кінцевого терміну повернення заборгованості за всіма траншами - 36% річних (тридцять шість процентів), починаючи з першого дня такого прострочення.

Кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів (п.1.2 договору).

Згідно п.2.1.-2.3 договору видача кредиту на цілі, визначені п.1.2 договору проводиться шляхом перерахування позичкових коштів, на підставі письмових заявок позичальника, з позичкового рахунку №20632000093801 в ТОВ «Комерційний банк «Дельта» на поточний рахунок позичальника №26008000000938 в ТОВ «Комерційний банк «Дельта». Моментом (днем) надання кредиту (траншу) вважається день зарахування коштів на поточний рахунок позичальника в повній або частковій сумі кредиту. Моментом (днем) повернення кредиту (траншу) вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора суми кредиту (траншу), процентів за користування кредитом та можливих штрафних санкцій, визначених цим договором, якщо інше не випливає з умов цього договору.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 46 500 000грн., що підтверджується меморіальними ордерами №38217867 від 18.09.2008р. на суму 650 000,00грн., №38335577 від 19.09.2008р. на суму 650 000,00грн., №39201353 на суму 200 000,00грн., №41748262 від 10.10.2008р. на суму 45 000 000,00грн. та випискою про рух коштів по рахунку за період з 16.09.2008р. по 12.08.2015р. (а.с.18, 73-76).

Відповідно до ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч.3 ст.1049 вказаного кодексу).

Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, зокрема виписка про рух коштів по рахунку від 12.08.2015р. (а.с.18), відповідач 14.10.2008р. здійснив погашення кредиту на суму 45 000 000,00грн., 17.09.2013р. банк здійснив віднесення простроченого кредиту на суму 1 500 000,00грн.

27.02.2015р. відповідач здійснив погашення заборгованості по кредиту в сумі 5000,00грн., 25.03.2015р. - 2 500,00грн., 17.04.2015р. - 1 000,00грн., 28.05.2015р. - 1000,00грн., 23.06.2015р. - 1 000,00грн., 31.07.2015р. - 1 000,00грн., що підтверджується випискою банку про рух коштів за період з 16.09.2008р. по 12.08.2015р. (а.с.19).

Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача за простроченим кредитом на день подання позову (29.08.2015р. згідно поштового штемпеля на конверті про направлення позовної заяви до суду) складала 1488500,00грн.

Після порушення провадження у справі відповідачем сплачено 500,00грн. в рахунок погашення простроченого тіла кредиту, що підтверджується квитанцією №473052 від 01.09.2015р, копія якої надана відповідачем, та меморіальним ордером №7569176 від 01.09.2015р., копія якого додана позивачем до матеріалів справи.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки, заборгованість по кредиту в сумі 500,00грн. відповідачем сплачена, спір між сторонами в цій частині врегульовано, предмет спору відсутній, провадження у справі в частині стягнення заборгованості по кредиту в сумі 500,00грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, якими є сторони у справі, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ст.22 ч.5 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Згідно з ст.78 ч.5 цього Кодексу у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідач визнав позов в частині стягнення заборгованості за простроченим кредитом у сумі 1 488 000,00грн., при цьому його дії не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за простроченим кредитом на день розгляду справи становить 1 488 000,00грн., що підтверджується матеріалами справи, визнається відповідачем та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Позивач просить стягнути з відповідача 1789045,31грн. заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, нарахованих за період з 18.09.2008р. по 27.08.2015р. згідно наведеного позивачем розрахунку, доданого до заяви про зменшення розміру позовних вимог (вих.№18.2-1100 від 25.09.2015р.).

Відповідно до п.3.3.5 договору позичальник зобов'язаний повертати кредитору у повному обсязі транші зі сплатою винагороди кредитора та можливих штрафних санкцій, у терміни, визначені цим договором.

Згідно п.2.6 договору нарахування процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування відповідним траншем в періоді (28-29-30-31/360). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення траншу.

Відповідно до п.2.7 договору сплата процентів здійснюється у валюті кредиту (траншу) на рахунок №20687000093801 в ТОВ «Комерційний банк «Дельта» щомісячно не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Під час дії договору сторони внесли до його умов ряд змін, які стосуються розміру та порядку нарахування, сплати процентів за користування кредитом.

Так, у додатковій угоді №1 від 23.09.2008р. до договору сторони виклали п.2.7 договору в наступній редакції: сплата процентів здійснюється у валюті кредиту (траншу) на рахунок №20687000093801 в ТОВ «Комерційний банк «Дельта» не пізніше кінцевого терміну погашення кредиту.

У додатковій угоді №8 від 01.03.2011р. до договору сторони виклали п.2.7 договору в наступній редакції: сплата процентів здійснюється у валюті кредиту щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості в повній сумі на рахунок №20687000093801 відкритий в АТ «Дельта Банк», МФО 380236.

У додатковій угоді №9 від 18.03.2011р. до договору сторони виклали п.2.7 договору в наступній редакції: сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту на рахунок №20687000093801 в АТ «Дельта Банк», МФО 380236 не пізніше кінцевого терміну повернення заборгованості, вказаного в п.1.1.1 договору.

З огляду на вище наведені та погоджені сторонами умови договору, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язався сплатити нараховані щомісячно проценти за користування кредитом не пізніше кінцевого терміну повернення заборгованості, вказаної п.1.1.1 договору, тобто 16.09.2013р. згідно редакції п.1.1.1, викладеної у додатковій угоді №8 від 01.03.2011року.

Згідно з приписами ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України у разі відсутності домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Оскільки відповідач не здійснив повернення суми отриманого кредиту у строк 16.09.2013 року, позивач правомірно здійснює щомісячне нарахування процентів за користування кредитом розмірі 36% річних від суми простроченого кредиту (з урахуванням сум часткового повернення кредиту) з 17.09.2013 року по 27.08.2015р., які відповідачем безпідставно щомісячно не сплачуються.

Дослідивши наведений позивачем розрахунок процентів за користування кредитом, який доданий до заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем відповідачу процентів за користування кредитом у розмірі 19% річних у період з 18.09.2008р. по 28.02.2011р., у розмірі 7% річних з 01.03.2011р. по 16.09.2013р.

Як свідчать матеріали справи, відповідач на час звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права здійснив часткове погашення відсотків на загальну суму 347 757,53, що підтверджується відповідними виписками по рахунку, які додані до матеріалів справи. Так, відповідач перерахував 9 420,83грн. - 13.10.2008р., 36 000,00грн. - 24.09.2009р., 30 000,00грн. - 06.11.2009р., 36 000,00грн. - 30.11.2009р., 10 000,00грн. - 30.12.2009р., 9 000,00грн. - 24.02.2010р., 2 000,00грн. - 11.06.2010р., 10 000,00грн. - 07.07.2010р., 26 000,00грн. - 03.08.2010р., 3 000,00грн. - 14.09.2010р., 10 000,00грн. - 16.09.2010р., 18 000,00грн. - 28.09.2010р., 1 000,00грн. - 30.09.2010р., 10 000,00грн. - 15.10.2010р., 62 000,00грн. - 16.11.2010р., 36 000,00грн. - 13.12.2010р., 10 000,00грн. - 15.02.2011р., 3 740,00грн. - 13.05.2011р., 8 000,00грн. - 17.05.2011р., 6 000,00грн. - 18.05.2011р., 96,70грн. - 11.02.2015р., 5 000,00грн. - 27.02.2015р., 2 500,00грн. - 25.03.2015р., 1 000,00грн. - 17.04.2015р., 1 000,00грн. - 28.05.2015р., 1 000,00грн. - 23.06.2015р., 1 000,00грн. - 31.07.2015р.

Після порушення провадження у справі відповідачем сплачено 500,00грн. в рахунок погашення прострочених відсотків, що підтверджується квитанцією №473053 від 01.09.2015р., копія якої надана відповідачем, та меморіальним ордером №7569177 від 01.09.2015р., копія якого додана позивачам до матеріалів справи.

Оскільки, заборгованість за простроченими відсотками в сумі 500,00грн. відповідачем сплачена, спір між сторонами в цій частині врегульовано, предмет спору відсутній, провадження у справі в частині стягнення заборгованості по простроченим відсоткам в сумі 500,00грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши подані документи та наведений позивачем розрахунок заборгованості відповідача по відсотках за користування кредитом за період з 18.09.2008р. по 27.08.2015р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню в сумі 1 788 544,31грн.

В решті стягнення заборгованості відповідача по відсотках за користування кредитом задоволенню не підлягають у зв'язку з допущеною позивачем арифметичною помилкою при нарахуванні процентів за користування кредитом у липні 2015р.

Суд не прийняв до уваги твердження відповідача, що 24% і 36% річних визначені у договорі є неустойкою, до якої слід застосовувати строк позовної давності у 1 рік, оскільки законодавством України розмежовано поняття процентів за кредитом, які є винагородою за користування кредитними коштами, та неустойки, яка є мірою відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ч.2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ч.2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З огляду на умови договору та додаткових угод до договору, зокрема у п.1.1.1, сторони визначили момент, з настанням якого позичальник зобов'язується сплачувати кредитору 36% річних, а саме у разі прострочення кінцевого терміну повернення заборгованості за всіма траншами, починаючи з першого дня такого прострочення.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем порушено кінцевий термін повернення заборгованості за всіма траншами - 16.09.2013р.

За таких обставин, суд не прийняв до уваги твердження відповідача, що строк виконання зобов'язання щодо сплати позичальником 24% річних і 36% річних не настав, та у кредитному договорі не вказано строк виконання зобов'язання щодо сплати 24% річних та 36% річних.

Відповідач просив застосувати до вимог позивача про стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом строк позовної давності у 3 роки, та обмежити заборгованість періодом з 28.08.2012р. по 27.08.2015р.

Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до приписів ч.3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки, порушення відповідачем зобов'язання про сплату щомісячно нарахованих процентів за користування кредитом виникло з 17.09.2013р., а за захистом свого порушеного права в цій частині позивач звернувся 29.08.2015р. (згідно поштового штемпеля на конверті про направлення позовної заяви до суду), тобто у межах трьох річного строку позовної давності, тому відсутні підстави для застосування судом позовної давності. За таких обставин суд не задовольняє заяву відповідача в частині застосування позовної давності щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками по кредиту.

Додатковою угодою №4 від 29.12.2009р. сторони домовились доповнити статтю 3 договору пунктом 3.3.12 в такій редакції: не пізніше 01.04.2010р. позичальник зобов'язаний сплатити кредитору разову комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,5% від суми кредиту, зазначеної в п.1.1.1 договору на рахунок №35784100000938 в АТ «Дельта Банк», МФО 380236.

Додатковою угодою №5 від 30.03.2010р. сторони домовились викласти п. 3.3.12 в такій редакції: не пізніше 15.06.2010р. позичальник зобов'язаний сплатити кредитору разову комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,5% від суми кредиту, зазначеної в п.1.1.1 договору на рахунок №35784100000938 в АТ «Дельта Банк», МФО 380236.

Додатковою угодою №6 від 15.06.2010р. сторони домовились викласти п. 3.3.12 в такій редакції: не пізніше 15.11.2010р. позичальник зобов'язаний сплатити кредитору разову комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,5% від суми кредиту, зазначеної в п.1.1.1 договору на рахунок №35784100000938 в АТ «Дельта Банк», МФО 380236.

Додатковою угодою №7 від 12.11.2010р. сторони домовились викласти п. 3.3.12 в такій редакції: не пізніше 15.11.2010р. позичальник зобов'язаний сплатити кредитору разову комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 22500,00грн. на рахунок №35784100000938 в АТ «Дельта Банк», МФО 380236.

Додатковою угодою №8 від 01.03.2011р. сторони домовились доповнити договір п.3.3.13 такого змісту: не пізніше кінцевого терміну повернення заборгованості за кредитом, визначеного п.1.1.1 договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору щомісячну комісію за зміну умов кредитування, яка нараховується щомісячно в останній робочий день поточного місяця, в розмірі 1% від суми кредиту, зазначеної в п.1.1.1 договору на рахунок №35784100000938 в АТ «Дельта Банк», МФО 380236.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по комісії в сумі 450 000,00грн. нараховану за період з 01.03.2011р. по 31.08.2013р., прострочка по оплаті якої виникла з 17.09.2013р.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок та матеріали справи, суд доходить висновку, що позивачем здійснено щомісячне нарахування комісії за зміну умов кредитування у розмірі 1% від суми кредиту 1 500 000,00грн. за період з 01.03.2011р. по 31.08.2013р. на суму 450 000,00грн., що відповідає умовам договору.

Як свідчать матеріали справи та не спростовує відповідач, останній не здійснив сплату суми нарахованої комісії у визначений у п.3.3.13 договору строк, тобто 16.09.2013р., а тому позовні вимоги в частині стягнення комісії обґрунтовані і підлягають задоволенню повністю в сумі 450 000,00грн.

Твердження відповідача про зобов'язання щомісячно сплачувати нараховану комісію за зміну умов кредитування, спростовується вище викладеним.

Оскільки, порушення відповідачем зобов'язання про сплату щомісячно нарахованої комісії за зміну умов кредитування виникло з 17.09.2013р., а за захистом свого порушеного права в цій частині позивач звернувся 29.08.2015р. (згідно поштового штемпеля на конверті про направлення позовної заяви до суду), тобто у межах трьох річного строку позовної давності, тому відсутні підстави для застосування судом позовної давності. За таких обставин суд не задовольняє заяву відповідача в частині застосування позовної давності щодо стягнення заборгованості по простроченій комісії за кредитом.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у розумінні ст.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони у п.4.1. договору встановили, що у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, а також прострочення строків повернення траншів, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період.

Відповідно до приписів ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 443 407,79грн. за період прострочення з 26.02.2015р. по 27.08.2015р., пеню за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 485 932,09грн. за період прострочення з 26.02.2015р. по 27.08.2015р.

Оскільки договором сторонами визначено остаточний строк повернення кредиту 16.09.2013р., відповідно право нарахування пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення відсотків виникло з 17.09.2013р. і припинилось 16.03.2014р., згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За таких обставин, позивачем безпідставно нарахована пеня за прострочку повернення кредиту за період з 26.02.2015р. по 27.08.2015р., оскільки нарахування пені припинилось 16.03.2014р., а тому позовні вимоги позивача щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 443 407,79грн. за період з 26.02.2015р. по 27.08.2015р. є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Дослідивши наведений позивачем розрахунок пені за період з 26.02.2015р. по 27.08.2015р за прострочку сплати відсотків, нарахованих з 01.08.2009р. по 31.07.2015р., суд дійшов висновку, що розрахунок здійснений без дотримання приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, тобто після шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умови договору не містять домовленості сторін щодо нарахування пені після строку визначеного у ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та щодо збільшеного строку позовної давності щодо стягнення пені, штрафу.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягання пені за несвоєчасне повернення відсотків за користування кредитом підлягають частковому задоволенню у сумі 45 454,71грн. за період прострочки з 01.03.2015р. по 27.08.2015р. В решті стягнення пені за несвоєчасне повернення відсотків відмовити.

З огляду на викладене відсутні підстави для застосування позовної давності щодо стягнення пеня за прострочку повернення кредиту та щодо стягнення пені за прострочку сплати відсотків за користування кредитом за заявою відповідача.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За визначенням, наведеним у ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно п. 4.2 договору у випадку порушення позичальником вимог п.3.3.2, 3.3.6 - 3.3.12 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5% від суми кредиту, визначеного п.1.1.1 договору, за кожний випадок.

Згідно наведеного позивачем розрахунку, який доданий до заяви про зменшення розміру позовних вимог (вих.18.2-1100 від 25.09.2015р.) позивач просить стягнути з відповідача штраф в сумі 750 000,00грн.

У поданому розрахунку штрафних санкцій позивач вказав пункти договору, які не виконуються відповідачем, зокрема: п.3.3.8 та п.3.3.12, дати невиконання п.3.3.8 договору:- 01.01.2012, 01.07.2012, 01.01.2013, 01.04.2013, 01.07.2013, 01.10.2013, 01.04.2014, 01.10.2014; п.3.3.12 договору: - 01.10.2008, 26.09.2009, суму кредиту 1 500 000,00грн. та суму штрафу за кожний випадок невиконання умов договору 75 000,00грн., загальна сума штрафу становить 750000грн.

Згідно п.3.3.8 договору позичальник зобов'язаний протягом дії договору, щоквартально, не пізніше 25 числа першого місяця кварталу наступного за звітним, надавати кредиторові належним чином засвідчені копії: бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою кредитором формою; щороку не пізніше 25 числа другого місяця року, наступного за звітним, надавати кредиторові належним чином засвідчені: бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати за рік, надавати за вимогою кредитора інші документи.

Згідно п.3.3.12 договору позичальник зобов'язаний протягом 10 робочих днів з моменту укладання договору(ів), зазначеного(их) в п.1.3 цього договору, оформити договір страхування предмета(ів) застави (іпотеки), терміном дії до моменту повного погашення кредиту із нарахованими процентами, на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування зі страховиком, погодженим з кредитором, на користь останнього як вигодонабувача та надати кредитору оригінальний примірник цього договору або його копію та документ, що підтверджує сплату страхового платежу, а також протягом трьох робочих днів після внесення змін та/або доповнень до вищезазначеного договору страхування надавати кредитору оригінальний примірник або копії цих змін та/або доповнень.

Відповідно до п.1.3 договору забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладається(ються) відповідний(і) договір(и) застави (іпотеки).

17.09.2008р. між сторонами укладено договір застави №938/1/S1, за яким в якості забезпечення заставодавцем (відповідачем у справі) у повному обсязі своїх зобов'язань за договором кредитної лінії №ВКЛ938/1 від 17.09.2008р., заставодавець передає заставодержателю в заставу майно: прес деревообробний НКБ 220-00.00.000, станок деревообробний Record 110 AL Prisma, стрічкову пилораму HTZ Profesional.

23.09.2008р. між сторонами укладено договір застави транспортного засобу, який посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №1921. Згідно вказаного договору в забезпечення виконання заставодавцем (відповідачем у справі) зобов'язань перед заставодержателем (позивачем у справі) за кредитним договором №ВКЛ-938/1 від 17.09.2008р. із всіма змінами та доповненнями до нього, який укладений заставодавцем та заставодержателем, а саме повернення суми кредиту в розмірі 1500000грн. та відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 19% річних в строк по 16.09.2013р. включно, сплати пені та штрафи (якщо такі будуть) в розмірі, в порядку та в строки, передбачені кредитним договором, відшкодувати витрати заставодержателя понесені у зв'язку із невиконанням заставодавцем умов кредитного договору, заставодавцем умов цього договору та зверненням стягнення на предмет застави, а також відшкодувати інші витрати, передбачені умовами кредитного договору та його договору, заставодавець передає заставодержателю транспортні засоби: сідловий тягач - Е марки MAN, напівпричіп бортовий - Е марки Koegel, сідловий тягач - Е марки Урал.

Таким чином, відповідач згідно з умови п.3.3.12 договору повинен був укласти договори страхування не пізніше 01.10.2008р. та 07.10.2008р. відповідно, проте свого обов'язку як свідчать матеріали справи в повному обсязі не виконав.

До матеріалів справи позивачем надано копію договору № 022-72400083 добровільного страхування наземного транспорту, відповідно до п.14 якого термін дії договору з 26.09.2008р. по 25.09.2009р.

Доказів продовження дії зазначеного договору добровільного страхування наземного транспорту або доказів укладення відповідачем іншого договору страхування, переданих у заставу транспортних засобів, сторонами не надано. Відповідно з 26.09.2009р. у відповідача виникла прострочка невиконання зобов'язання щодо укладення договору страхування, переданих у заставу об'єктів.

Відповідачем на час розгляду справи не подано доказів виконання зобов'язання (п.3.3.12 договору) щодо страхування об'єктів застави терміном дії до моменту повного погашення кредиту із нарахованими процентами, на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування зі страховиком, погодженим з кредитором, на користь останнього як вигодонабувача.

За таких обставин, суд доходить висновку про здійснене позивачем вірне арифметичне нарахування штрафу на загальну суму 150 000,00грн. за невиконання відповідачем у строк 01.10.2008р. та 26.09.2009р. умов договору щодо страхування об'єктів забезпечення позову до часу фактичного повернення кредиту.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів подання відповідачем позивачу фінансової звітності згідно п.3.3.8 договору у строк не пізніше 25 числа першого місяця кварталу наступного за звітним, тобто до 25.01.2012, 25.07.2012, 25.01.2013, 25.04.2013, 25.07.2013, 25.10.2013, 25.04.2014.

За таких обставин, позивачем здійснено вірне арифметичне нарахування штрафу у сумі 525 000,00грн. за 7 випадків порушення (7х 75 000,00грн.).

Відповідачем надано до матеріалів справи оригінал супровідного листа вих. №250 від 24.10.2014р., відповідно до якого відповідач передав, а позивач отримав звіт про фінансові результати за 9 місяців 2014р., баланс за 9 місяців 2014р., розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості, що підтверджується відміткою позивача про одержання документів 24.10.2013, яка скріплена відбитком печатки позивача.

За таких обставин, суд не приймає до уваги твердження позивача про відсутність в матеріалах кредитної справи документів фінансової звітності відповідача за 3 квартал 2014 року, переданих згідно зазначеного супровідного листа.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу у сумі 75 000,00грн. нарахованих за несвоєчасне подання квартальної звітності за 3 квартал 2014 року.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначено у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи вище викладене та дослідивши, матеріали справи, поданий позивачем розрахунок суми штрафу, суд доходить висновку, що нарахування штрафу в сумі 675 000,00грн. проведено позивачем правомірно, але позовна давність про стягнення штрафу в один рік спливла на час звернення позивача до суду (29.08.2015р.), і про це зроблено відповідну заяву відповідачем, а тому позовні вимоги в цій частині стягнення штрафу задоволенню не підлягають.

В частині стягнення 75 000,00грн. штрафу за неподання фінансової звітності за 3 квартал 2014р. відмовити у зв'язку з безпідставністю вимог.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив стягнути з відповідача 3% річних від суми простроченого боргу (суми неповернутого кредиту) у розмірі 22 428,58грн. за період з 26.02.2015р. по 27.08.2015р., 3% річних від суми прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 24 556,57грн. за період з 26.02.2015р. по 27.08.2015р.

Дослідивши подані позивачем розрахунки, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних від суми простроченого боргу обґрунтовані і підлягають задоволенню в повній сумі 22 428,58грн. Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних від суми прострочених відсотків підлягають задоволенню частково в сумі 24 556,55грн. у зв'язку з допущеними позивачем арифметичними помилками при розрахунку.

Заперечення відповідача проти позову в частині стягнення 3% річних суд не бере до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджується правомірність нарахування позивачем суми відсотків за користування кредитом, підтверджується прострочка виконання відповідачем зобов'язання по сплаті заборгованості по кредиту та відсоткам за користуванням кредитом.

Суд не приймає до уваги твердження позивача стосовно пред'явлення позовних вимог про стягнення пені та штрафу у межах строку позовної давності з посиланням на п.8.3 договору та на зворотній підрахунок строку від дати звернення з позовом до господарського суду, виходячи з наступного.

У.п.8.3 договору зазначено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

В силу вимог частини другої статті 260 Цивільного кодексу України не допускається обчислення позовної давності не з моменту прострочення виконання зобов'язання, а з дати, визначеної шляхом зворотного підрахунку певного строку від дати звернення з позовом до господарського суду.

Аналогічну правову позицію про порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання викладено у постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2011 року у справі № 3-61гс12.

Суд не задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки за кредитним договором у разі наявності заборгованості відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, оскільки відповідно до положень вказаної статті розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Проте відповідачем не доведено, а суд не вбачає наявність таких обставин для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Оскільки, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов кредитного договору взяті на себе зобов'язання не виконав, заборгованість по кредиту та відсоткам за користування кредитом своєчасно не сплатив, господарський суд, доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за простроченим кредитом в розмірі 1 488 000,00 грн., в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками за кредитом в сумі 1 788 544,31 грн., заборгованості по простроченій комісії за кредитом в сумі 450 000,00грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 45 454,71грн., 3% річних від суми простроченого боргу в сумі 22 428,58грн., 3% річних від суми прострочених відсотків в сумі 24 556,55грн. В решті позову відмовити. Провадження по справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим кредитом у сумі 500грн.00коп. та заборгованості за простроченими відсотками у сумі 500грн.00коп. підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Судові витрати покладаються на відповідача згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у сумі 57299грн.76коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 193, 230, 231, 232, 233, 345 Господарського кодексу України, ст.ст. 251-261, 267, 525, 526, 549, 550, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.22, 33, 34, 41, 49, 77, п.1-1 ст.80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим кредитом у сумі 500грн.00коп. та заборгованості за простроченими відсотками у сумі 500грн.00коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брус Майстер» (вул. Будівельна,9, с. Новий Білоус, Чернігівський район, ідентифікаційний код 34090453, банківські реквізити невідомі) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» ( вул. Щорса, 36-Б, м. Київ, ідентифікаційний код 34047020, п/р 373910011 в АТ «Дельта Банк» МФО 380236) 1488000грн.00коп. заборгованості за простроченим кредитом, 1 788 544грн.31коп. заборгованості за простроченими відсотками за кредитом, 450 000грн.00коп. заборгованості по простроченій комісії за кредитом, 45 454грн.71коп. пені за несвоєчасне повернення відсотків, 22 428грн.58коп. 3% річних від суми простроченого боргу, 24 556грн.55коп. 3% річних від суми прострочених відсотків.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брус Майстер» (вул. Будівельна,9, с. Новий Білоус, Чернігівський район, ідентифікаційний код 34090453, банківські реквізити невідомі) в доход державного бюджету (р/р 31217206783002 в ГУ ДКСУ у Чернігівській області, отримувач - УК у м. Чернігові/м. Чернігів/22030001, МФО 853592, код ЄДРПОУ 38054398) 57299грн.76коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. В решті позову відмовити.

Повний текст рішення складено 09.10.2015р.

Суддя Н.Ю.Книш