Постанова

від 01.10.2015 по справі 909/113/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2015 р. Справа № 909/113/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Юрченка Я.О.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Івано-Франківського міського споживчого товариства м. Івано - Франківськ

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2015 р.

у справі № 909/113/14

за позовом: Івано-Франківського міського споживчого товариства м. Івано - Франківськ

до відповідача: Івано-Франківської обласної спілки споживчих товариств м. Івано-Франківськ

за участю третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідача : Івано-Франківської міської ради м. Івано-Франківськ

за участю першого заступника прокурора Івано-Франківської області

про визнання права власності на нежитлові приміщення за набувальною давністю

За участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_2 - за довіренністю б/н від 20.01.2014р.;

відповідача: не з'явився;

третьої особи: не з'явився;

прокуратури: ОСОБА_3 - прокурор відділу прокуратури Львівської області згідно посвідчення № 032115,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2005 р. у даній справі (суддя Гриняк Б.П.) у позові позивача про визнання права власності за набувальною давністю згідно п.1ч.1 ст. 344 ЦК України на цех напівфабрикатів, загальною площею - 276,4 кв.м., що знаходяться по вул. Г. Артемовського, 3 м. Івано-Франківськ, відмовлено.

Таке рішення суду першої інстанції в основному мотивовано тим, що позивачем всупереч ст. 33, 34 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами фактичного прийняття на баланс та у користування (володіння) наприкінці 1984 року від Івано-Франківської обласної спілки споживчих товариств ряд об'єктів нерухомого майна, серед яких і приміщення ковбасного цеху по вул.Г.Артемовського, 3 (колишня вул. Гагаріна, 149 А) в м. Івано-Франківську. Відсутність у даному разі таких доказів, унеможливлює застосування п.1 ч.1 ст. 244 ЦК України, оскільки невідомо з якого часу починати вираховувати 10-ти річний строк з дати добросовісного заволодіння саме чужим (тобто з відомим законним власником) нерухомим майном, яке є предметом позовних вимог.

Не погоджуючись із таким рішенням місцевого суду, позивачем подано апеляційну скаргу, яка загалом обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував приюдиційність чинного рішення цього ж господарського суду у іншій справі № 6/244-9/53 від 27.11.2012 р. яким встановлено юридичний факт добросовісного, відкритого і безперервного володіння позивачем цим же нерухомим майном з 1984 року. Також судом першої інстанції не враховано те, що Івано-Франківська облспоживспілка (відповідач) розпорядженням № 210 від 19.12.1988 р. затвердила акт приймання в експлуатацію об'єкт реконструкції цеху напівфабрикатів, який в подальшому було передано на баланс міського споживчого товариства (позивача), що підтверджується крім названого вище рішення господарського суду, ще й довідками самого ж позивача від 18.01.2005 р. за № 1 та від 16.01.2014 р. за № 13/14. Крім цього, доказом добросовісного, відкритого і безперервного володіння позивачем спірним нерухомим майном вважає наявні та приєднані до матеріалів справи договори на постачання природного газу у 2007 р., відпуск і споживання питної води у 2004 р. та обслуговування систем газового постачання у 2005 р., а також тим, що згідно листа №19 від 19.11.2012 р. управління Держкомзему у м.Івано-Франківську, згідно даних державного земельного кадастру (ф-6зем, ф-2зем) за позивачем обліковується земельна ділянка площею 0,049 га.

Внаслідок зазначених підстав та обставин, позивач просить апеляційний суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на позов, з незрозумілих причин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, а не саме Івано-Франківської міської ради у якому виконком посилається на ті ж обставини та частково на ті ж норми чинного законодавства, які зазначені у оскаржуваному рішенні і стали підставою для відмови у позові. Тому, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім цього, виконавчий комітет клопотанням за № 1149/12-17/6 від 31.07.2015 р. просить проводити розгляд справи у апеляційній інстанції без участі його представника.

Присутній у судовому засіданні прокурор просить суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення з підстав, викладених у оспорюваному рішенні, а таке рішення без змін.

Представником позивача подано у попередньому судовому засіданні належним чином завірену копію постанови правління Івано-Франківської облспоживспілки від 15.12.1988 р. «Про вдосконалення організаційної структури кооперативних організацій у м. Івано-Франківську» згідно п.4 якої, вирішено передати з балансу облспоживспілки на баланс міського споживчого товариства ковбасний цех по вул. Гагаріна, 149 а у м. Івано-Франківську. У додатковому письмовому обґрунтуванні від 01.10.2015 р., на виконання вимог апеляційного суду, викладених у попередній ухвалі від 03.09.2015 р. та ст. 101 ГПК України, позивачем неможливість подання такого доказу суду першої інстанції обґрунтована тим, що таку постанову правління отримано із архіву Івано-Франківської облспоживспілки, а у архіві міської споживспілки такий документ відсутній і позивач не міг знати про її існування.

На підставі зазначеного у позові та апеляційній скарзі з урахуванням нового доказу, просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, його представник в судові засідання не з'являвся незважаючи на те, що належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань рекомендованою поштовою кореспонденцією.

Розглянувши наявні у справі матеріали, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Як вірно вказано судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні, що в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що наприкінці 1984 року Івано-Франківська облспоживспілка реалізовуючи програму закріплення власності на місцях в межах системи кооперації здійснила передачу на баланс Івано-Франківського міського споживчого товариства ряд об'єктів, що знаходяться в межах міста Івано-Франківська. одним із таким об'єктів був цех напівфабрикатів, що розташований по вул. Г.- Артимовського, 3 ( колишня Гагаріана, 149 А), а тому він вже більше 30-ти років відкрито, добросовісно користується та обслуговує цех напівфабрикатів. Перебування даного майна на балансі Івано-Франківського міського споживчого товариства підтверджується довідкою Івано-Франківського міського споживчого товариства від 18.01.2005 р. за №1 та довідкою від16.01.2014 року №13/14.

Попереднім рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2014 р. у даній справі позов задоволено повністю, визнано за Івано-Франківським міським споживчим товариством право власності за набувальною давністю на цех напівфабрикатів, загальною площею - 276,4 кв.м., що включає в себе наступні приміщення: І поверх літера "А" - приміщення площею - 124,9 кв.м.; 2 поверх літера "А" - приміщення площею 23,3 кв.м., а всього по літері "А", загальна площа приміщення складає - 148,2 кв.м.; І поверх літера "Б" - приміщення загальною площею - 66,4 кв.м; І поверх літера "В" - приміщення загальною площею - 61,8 кв.м., що знаходяться по вул. Г. Артемовського, 3 м. Івано-Франківськ.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2014р. вищезазначене рішення господарського суду Івано-Франківської області скасовано, прийняте нове рішення, яким в позові відмовлено повністю .

Постановою Вищого господарського суду від 25.02.2015р. рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2014р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2014 р. скасовано, справу № 909/113/14 направлено до господарського суду Івано-Франківської області на новий розгляд.

При цьому, у постанові касаційної інстанції зазначено, що при ухваленні судових рішень суди належним чином не перевірили і не дали оцінки цим обставинам, не з'ясували чи є Івано-Франківська обласна спілка споживчих товариств належним відповідачем у цій справі і не перевірили чи існує між сторонами спір про право.

Під час нового розгляду справи, відповідач заявлені позовні вимоги заперечує, вказуючи на те, що Івано-Франківська Облспоживспілка по сьогоднішній час є особою, що здійснила реконструкцію спірного майна, фактично має право на оформлення власності на дане майно, оскільки Івано-Франківському міському споживчому товариству передане майно тільки на баланс.

Вірно відмічено судом першої інстанції, що відповідно до статті 16 ЦК України, особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Згідно п.1 ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Таким чином, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство). По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги. По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК України особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).

Цей строк відповідно до ст. 344 ЦК України для нерухомого майна встановлений тривалістю десять років. Отже, виходячи зі змісту заначеної вище норми цивільного законодавства, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач є - майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна, а відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна.

Такої ж правової позиції притримується Верховний Суд України у листі про деякі питання застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, від 01.07.2013р.

Таким чином, лише на підставі поданих позивачем документів, суд першої інстанції, з урахуванням вимог ст.ст. 33 та 34 ГПК України, зробив вірний висновок про те, що відсутні належні та допустимі докази про передачу об'єкту спірного нерухомого майна від Івано-Франківської облспоживспілки до Івано-Франківського міського споживчого товариства у 1984 р., як стверджується позивачем. Відсутність такого доказу (доказів) унеможливлює реалізацію положень ст. 344 ЦК України для встановлення початку строку відкритого, безперервного володіння нерухомим майном протягом десяти років та добросовісність (підставу) заволодіння.

У відповідності до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Подані додаткові (нові), вказані вище докази (постанова правління Івано-Франківської облспоживспілки від 15.12.1988 р. «Про вдосконалення організаційної структури кооперативних організацій у м. Івано-Франківську»), дійсно визначають момент (дату чи період в часі) добросовісного заволодіння позивачем спірним нерухомим майном, проте, неможливість їх отримання в період провадження у суді першої інстанції (упродовж півтора року з дати відкриття провадження у справі 03.02.2014 р.) не підтверджено будь-якими доказами, а лише письмовими та усними твердженнями. Оскільки можливість отримання такого доказу виявилася реальною під час розгляду справи у апеляційній інстанції, позивачем не спростовано неможливість отримання у такий же спосіб і із тих же джерел такого доказу, під час розгляду справи судом першої інстанції. Крім цього, позивачем не обґрунтовано причини відсутності такого доказу у самого позивача, зважаючи на те, що його фактично утворено за рахунок спірного нерухомого майна і воно обліковується на балансі з дати утворення.

Таким чином, подана позивачем під час розгляду справи у апеляційній інстанції завірена копія постанови правління Івано-Франківської облспоживспілки від 15.12.1988 р., не враховується колегією суддів під час прийняття даної постанови, а справа переглядається на підставі наявних у матеріалах справи документів, поданих суду першої інстанції.

Крім цього, судом першої інстанції правомірно відхилено доводи позивача про те, що факт початку строку відкритого, безперервного володіння нерухомим майном встановлено іншим судовим рішенням від 27.11.2012 р. у справі № 6/244-9/53 за позовом Івано-Франківського міського споживчого товариства до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання право власності за набувальною давністю на це ж нерухоме майно, оскільки із змісту такого рішення не тільки не вбачається встановлено такого факту, а й взагалі, дослідження такого не здійснювалося, з огляду на дату вступу у чинність нового Цивільного кодексу України (01.01.2004 р.), яким вводилася новела у законодавстві щодо визнання права власності за набувальною давністю, та дату звернення позивачем до суду ( 09.08.2005 р.), оскільки таке право у осіб може виникати лише через 10-ть років з дати вступу у чинність даного Кодексу.

Також, судом першої інстанції зроблено правомірний висновок про те, що згідно вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин Закону України «Про підприємства в Україні», перебування на балансі позивача спірного майна не є безспірною ознакою наявності у нього відповідного речового права на це майно. Баланс не визначає підстав перебування майна у володінні підприємства, а право користування земельною ділянкою не підтверджено належними та допустимими доказами, якими у відповідності до ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинної станом на 25.10.2001р.) можуть бути лише рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого суду про необгрунтованність вимог позивача та правильність оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що прийняте судом першої інстанції та оскаржуване позивачем рішення, прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів, не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2015 р. у даній справі № 909/113/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду Івано-Франківської обюласті.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.10.2015 р.

Головуючий суддя О.І.Матущак

Судді Я.О.Юрченко

ОСОБА_1