Постанова

від 30.08.2011 по справі 9506/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

30 серпня 2011 р. № 2-а- 9506/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.

при секретарі судового засідання Смоляр Є.А.,

у присутності представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ТОВ «Техно груп»до ДПІ у Київському районі м.Харкова про визнання дій незаконними, скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,

встановив

Позовні вимоги заявлені до ДПІ у Київському районі м.Харкова про визнання незаконним з моменту прийняття рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова у формі наказу № 1624 від 16.06.2011 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техно груп»; визнання незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з проведення 29.06.2011 року документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техно груп»з питань правомірності визначення суми податку на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 30.04.2011 року; визнання незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з зазначення в акті про результати документальної невиїзної перевірки від 29.06.2011 року № 2509/18-010/32947643 неможливості реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Техно груп»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому діючим законодавством України у перервіряємому періоді; визнання незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені ТОВ «Техно груп »у податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень-грудень 2009 року, 2010 рік, січень- квітень 2011 року; зобов'язання Державну податкову інспекцію у Київському районі м.Харкова відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «Техно груп»включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за липень-грудень 2009 року, 2010 рік, січень- квітень 2011 року

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав у повному обсязі пославшись на те, що у позивача відсутні повноваження на встановлення порушень позивачем положень ч. 1 ст. 203, ст.. 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України, зміни податкових зобов'язань платника податку без винесення відповідних податкових повідомлень рішень.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, пославшись на те, що при проведенні перевірки встановлені взаємовідносини з контрагентами, які згідно інформаційних баз даних податкового органу не мають можливості здійснювати господарську діяльність, тому актом перевірки встановлено, що діяльність позивача у перевіряємому періоді фактично зводилась до транзиту фінансових потоків та не мала на меті здійснення господарської діяльності. Перевірка діяльності платника податків, результати якої оформлені відповідним актом проведена в межах повноважень податкових органів та за наявності підстав, визначених законом. Оскільки актом перевірки не встановлено прямого завищення (заниження) податкових зобов'язань, то у податкового органу відсутній обов'язок прийняття податкових повідомлень -рішень про зменшення суми грошових зобов'язань.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання -юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців з ідентифікаційним кодом 32947643, як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) знаходиться на обліку в ДПІ в Київському районі м.Харкова, одним із видів діяльності за КВЕД визначена оптова торгівля.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень п.78.1.4 ст.78 ПК України документальна невиїзна перевірка проводиться у випадку виявлення недостовірності даних , що містяться у податкових деклараціях платників податків, якщо останній протягом десяти робочих днів з дня отримання відповідного письмового запиту не надасть податковій інспекції пояснень та їх документально підтвердження, тобто виходячи із аналізу вказаної норми права суд приходить до висновку, що документальна невиїзна перевірка на підставі зазначеного пункту ст..78 ПК України повинна проводитися стосовно тих періодів та контрагентів, які означені у відповідних запитах.

Судовим розглядом встановлено, що 17.03.2011 року за вихідним номером 5028/10/18-018, від 31.03.2011 року № 6188/10/18-018, від 05.05.2011 року № 9300/10/18-018 на адресу позивача направлено лист про надання інформації та її документального підтвердження стосовно обґрунтованого віднесення до податкового кредиту в декларації з ПДВ за відповідні періоди та відображення в податковому та бухгалтерському обліку наслідків фінансово-господарських операцій з низкою підприємств.

Суд звертає увагу на те, що із досліджених в судовому засіданні копій запитів ДПІ у Київському районі м.Харкова, які направлялися на адресу відповідача та були ним отримані вбачається, вбачається, що вони не містять посилань на положення п.78.1.4 ст.78 ПК України як підстави надання інформації та подальшого проведення перевірки, чим порушено положення п.73.3 ст.73 ПК України, запит від 31.03.2011 року в порушення положень п.42.1 ст.42 ПК України не скріплений печаткою податкового органу та стосуються взаємовідносин із підприємствами ТОВ ПП «Світ Кассандри 350», ТОВ «Профінтербудсервіс»за період січень 2011 року, ТОВ фірма «Сат Імпекс», ТОВ «Спарта-10»за період грудень 2010.

Стосовно запиту від 05.05.2011 року № 9300/10/18-018, який направлявся на адресу позивача, суд зазначає, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт направлення та отримання вказаного запиту ТОВ «Техно груп»: відповідачем по справі в силу приписів ч.2.ст.71 КАС України в судове засідання не надано належних та достатніх доказів на підтвердження направлення та отримання вказаного запиту позивачем.

Як вбачається із матеріалів справи вказані вище запити направлялися на адресу позивача та були підставою для проведення позаплановою виїзної документальної перевірки позивача. Так із акту перевірки (аркуш акту 5) та письмових заперечень на адміністративний позов, які наявні у матеріалах справи начальником ДПІ у Київському районі м. Харкова 10.06.2011 виданий наказ № 1571 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності визначення суми податку на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 30.04.2010 року. Копію означеного наказу позивач не отримав, внаслідок чого було складено акт про відсутність підприємства за податковою адресою від 15.06.2011 року № 1117/18-010/32947643 та направлено відповідний запит до ВМП у Київському районі м.Харкова про встановлення місцезнаходження ТОВ «Техно груп»від 15.06.2011 року № 486/18-020.

16.06.2011 року начальником податкової інспекції прийняте рішення про проведення документальної позапланової невиїзної документальної перевірки позивача - наказ № 1624 від 16.06.2011 року - на підставі, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78, ст. 79 ПК України з питань правильності визначення податку на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 30.04.2011 року.

Відповідно до положень ст.20 ПК України на адресу відповідача направлено запрошення на проведення перевірки від 16.06.2011 року № 12792 (перевірка відбулася 29.06.2011 року) , яке згідно поштового повідомлення отримано позивачем 24.06.2011 року

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що спірний наказ на проведення перевірки від 15.06.2011 року № 1624 та відповідно сама документальна невиїзна перевірка діяльності ТОВ «Техно груп»прийнятий (проведена) ДПІ у Київському районі міста Харкова із порушенням положень ст.78, 79 ПК України.

29.06.2011 року фахівцями відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності визначення суми податку на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 30.04.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 29.06.2011 року № 2509/18-010/32947643, яким встановлено: неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій позивачем та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1 ст. 203, ст.. 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинам, здійсненим позивачем з постачальниками та покупцями; відсутності об'єктів, які підпадають під визначення ст..3,4, п.п.7.3., п.7.4. ст..7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» .

Перевіряючи оскаржувані рішення та дії суб'єкта владних повноважень на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.22, 185 ПК України об'єктом оподаткування з податку на додану вартість в тому числі є постачання товарів, робіт, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПК України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю, з наявністю яких законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку

За правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» та положеннями п.187.1 ст..187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1, ч.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.

Відповідно до положень ст..83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Вказані вище норми кореспондуються із положеннями п.5.2, п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте матеріалами справи підтверджено, що відповідачем по справі вказані документи не досліджувалися, виходячи зі змісту акту, перевірка проводилася на підставі установчих документів позивача, декларації з податку на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 30.04.2011 року з усіма передбаченими діючим законодавством додатками, листів ДПІ у Київському районі м. Харкова 17.03.2011 року за вихідним номером 5028/10/18-018, від 31.03.2011 року № 6188/10/18-018, від 05.05.2011 року № 9300/10/18-018; акт відсутності позивача за вказаною адресою від 15.06.2011 року № 1117/18-010/32947643, даних В«Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентівВ» , АРМ В«ТАХВ» , АРМ В«Бест ЗвітВ» , АІС В«ПодаткиВ» , тобто висновок про відсутність об'єкту оподаткування податком на додану вартість зроблений відповідачем по справі за вітсутності достатніх доказів та дослідження відповідних первинних документів.

Щодо висновків акту перевірки про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ В«Про державну податкову службу в УкраїніВ» .

Суд також звертає увагу на те, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

Даючи оцінку висновкам податкової інспекції стосовно нікчемності договорів, укладених позивачем із контрагентами, суд звертає увагу на те, що згідно положень ст.ст.215,216,228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки позивача суд зазначає, що вказаний документ не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того суд зауважує, що із досліджених в судовому засіданні первинних документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ ПП «Світ Кассандри 350», ТОВ «Профінтербудсервіс», ТОВ фірма «Сат Імпекс», ТОВ «Спарта-10»: договорів, податкових накладних, виписок банків, платіжних доручень тощо вбачається, що висновки фахівців податкової інспекції стосовно відсутність в діяльності позивача об'єктів оподаткування податком на додану вартість є не обґрунтованими.

Щодо вимоги про визнання незаконними дії відповідача зі зміни податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача шляхом виключення з системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, визначених підприємством у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період липень-грудень 2009 року, 2010 рік, січень-квітень поточного року, суд зазначає наступне.

Питання визначення суми податкових та/або грошових зобов'язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів, врегульовані положеннями розділу 4 Податкового кодексу України, статтями 54, 58 якого визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54). У разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58), яке містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Виходячи із системного аналізу положень ст.. 58 ПК України та наказу ДПА України від 22 грудня 2010 року № 985 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за № 1440/18735 (далі - Порядок № 985), суд приходить до висновку, що законодавець встановив єдиний порядок складання та надіслання (вручення) платникам податків під час податкового контролю податкових повідомлень-рішень, в т. ч. за результатами всіх видів перевірок щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, а також у випадках, коли визначити податкове зобов'язання платника відповідно до законодавства повинен орган державної податкової служби. Крім того, відповідно до зазначених нормативних актів складання податкових повідомлень-рішень передбачено не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Із пояснень представника відповідача та досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що у спірних правовідносинах органом ДПІ не винесено жодного податкового повідомлення-рішення, чим порушено положення вказаних вище нормативних актів.

Статтею 10 Закону України В«Про державну податкову службу в УкраїніВ» встановлено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів); забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету, контролю за здійсненням таких сплат органами державної податкової служби розроблений порядок взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПА України № 266 від 18.04.08 р.

Слід відмітити, що вказаний Примірний порядок є документом для внутрішнього використання органами державної податкової служби і не може носити обов'язкового характеру у зв'язку з відсутністю його реєстрації у встановленому порядку. Крім того, встановлений ним порядок співставлення показників у податковій звітності учасників господарських операцій, який відповідачем був застосовний виключно з використанням даних АРМів та Інформаційних систем АІС В«Бест-ЗвітВ» , системи автоматизованого співставлення податкових, не відповідає приписам Податкового кодексу та іншим законам з питань оподаткування, в яких встановлені порядок формування бази оподаткування, розрахунку податкових зобов'язань та податкового кредиту, перелік документів, що мають підтверджувати показники податкової звітності.

Проте вказаний нормативний акт, яким зі слів представника відповідача регулюється порядок ведення В«Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА УкраїниВ» використовується у роботі органами державної податкової інспекції, суд враховуючи положення ст. 162 АС України вважає за можливе застосувати такий спосіб захисту порушеного права позивача як зобов'язання податкового органу, в якому платник податків перебуває на податковому обліку, відобразити в зазначеній електронній базі даних суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які позивач включив до податкових декларацій з податку на додану вартість за означені вище періоди.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено обґрунтованості винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку визначеному ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160-163,185-186 КАС України суд

постановив:

Адміністративний позов ТОВ «Техно груп»до ДПІ у Київському районі м.Харкова про визнання дій незаконними, скасування наказу , зобов'язання вчинити дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним з моменту прийняття рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова у формі наказу № 1624 від 16.06.2011 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техно груп».

Визнанти незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з проведення 29.06.2011 року документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техно груп»з питань правомірності визначення суми податку на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 30.04.2011 року.

Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з зазначення в акті про результати документальної невиїзної перевірки від 29.06.2011 року № 2509/18-010/32947643 неможливості реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Техно груп»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому діючим законодавством України у перервіряємому періоді.

Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені ТОВ «Техно груп »у податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень-грудень 2009 року, 2010 рік, січень- квітень 2011 року.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Київському районі м.Харкова відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «Техно груп»включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за липень-грудень 2009 року, 2010 рік, січень- квітень 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ «Техно груп»(код 32947643) судовий збір у розмірі 3.40 (три гривні сорок копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 02.09.2011 року

Суддя Зоркіна Ю.В.