Постанова

від 09.10.2015 по справі 826/11352/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2015 року                     № 826/11352/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого судді Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Пона-Україна"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пона-Україна" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.08.2013 р. №0001752201 та №0001762201.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим вони є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 15.07.2013 р. по 18.07.2013 р. ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин із ТОВ "Интерпалета-Плюс" за період 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої відповідачем було складено акт №353/26-56-22-01-03/33304149 від 19.07.2013 р. (надалі - акт перевірки №353).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №353, позивачем, зокрема, порушено вимоги:

-          пп.139.1.6, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 115 413,60 грн., у т.ч. за 1 кв. 2012 р. на суму 42 234,70 грн., за 2 кв. 2012 р. на суму 60 953,20 грн., за 3 кв. 2012 р. на суму 3 493,40 грн., за 4 кв. 2012 р. на суму 8 733,30 грн.;

-          п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту на ступного періоду на суму 109 917,70 грн., в т.ч. за грудень 2012 р. на суму 109 917,70 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №353 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

-          №0001752201 від 02.08.2013р. (надалі – ППР №0001752201), яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення рядка 24 декларації з ПДВ у розмірі 109 917,70 грн.;

-          №0001762201 від 02.08.2013 р. (надалі – ППР №0001762201), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 144 267,00 грн., з яких 115 413,60 грн. – за основним платежем, а 28 853,40 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

При наданні оцінки спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ "Пона-Україна" зареєстровано як юридична особа 25.11.2004 р., з 02.12.2004 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, зареєстровано як платник податку на додану вартість 17.12.2004 р.

Судом встановлено, що між ТОВ "Пона-Україна", як покупцем, та ТОВ "Интерпалета-Плюс", як продавцем, був укладений усний договір купівлі-продажу товарів (піддонів), на підставі якого ТОВ "Интерпалета-Плюс" за спірний період позивачу були виставлені , наявні в матеріалах справи, рахунки на загальну суму 659 506,20 грн., в т.ч. ПДВ 109 917,70 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеного вище усного договору купівлі-продажу ТОВ "Интерпалета-Плюс" відпущено позивачу відповідний товар (піддони) загальною вартістю 659 506,20 грн., в т.ч. ПДВ 109 917,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, що містять всі обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ "Интерпалета-Плюс" згідно зазначеного вище усного договору купівлі-продажу оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 659 506,20 грн., в т.ч. ПДВ 109 917,70 грн., що оформлені у відповідності до вимог ст.201 ПК України та містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів.

Факт оплати позивачем товарів (піддонів), наданих ТОВ "Интерпалета-Плюс" згідно зазначеного вище усного договору купівлі-продажу підтверджується, дослідженими судом, наявними в матеріалах справи, платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Крім того, на підтвердження зазначеного вище усного договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ "Пона-Україна" та ТОВ "Интерпалета-Плюс", позивачем було надано до суду відповідні оборотно-сальдові відомості, акти фітосанітарного контролю, акти проведення термічного знезараження, докази наявності у штаті позивача водія та транспортного засобу, за допомогою яких безпосередньою здійснювалась транспортування куплених піддонів,

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача - ТОВ "Интерпалета-Плюс" було належним чином зареєстроване як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мало належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Суд зазначає, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 25.04.2013 р. №1937/22.7/37849072 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Интерпалета-Плюс" (код ЄДРПОУ 37849072) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" (код ЄДРПОУ 37817020) та ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД" (код ЄДРПОУ 37889288) за період з 26.08.11 року по 31.12.12 року" та інформацію з бази даних ІС "Податковий блок", як на докази недійсності зазначених вище правочинів, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання зазначеного вище усного договору купівлі-продажу недійсним.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманих послуг за вказаними договорами у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Пона-Україна" здійснює такі види діяльності, зокрема: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (основний); оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; виробництво дерев'яної тари. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що товари (піддони), отримані за вказаним вище усним договором купівлі-продажу, придбавалась ТОВ "Пона-Україна" з метою використання у власній господарській діяльності, а саме, з метою реалізації іншим контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактури, видатковими та податковими накладними.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, суд зазначає, що отримання товарів від ТОВ "Интерпалета-Плюс" відповідає меті та видам господарської діяльності позивача.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність зазначеного вище усного договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем та ТОВ "Интерпалета-Плюс", оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст.228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Интерпалета-Плюс", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що в силу положень ч.3 ст.228 ЦК України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, в редакції станом на момент існування спірних правовідносин, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.138.10.5, пп.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.201.8., п.201.9 та п.201.10. ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З огляду на те, що судом встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними вище контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ "Интерпалета-Плюс" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту на ступного періоду на суму 109 917,70 грн., в т.ч. за грудень 2012 р. на суму 109 917,70 грн., та заниження податку на прибуток на загальну суму 115 413,60 грн., у т.ч. за 1 кв. 2012 р. на суму 42 234,70 грн., за 2 кв. 2012 р. на суму 60 953,20 грн., за 3 кв. 2012 р. на суму 3 493,40 грн., за 4 кв. 2012 р. на суму 8 733,30 грн., а, відтак, у відповідача також відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ППР від 02.08.2013 р. №0001752201 та №0001762201.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн., а тому, керуючись вимогами ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 487,20 грн. підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пона-Україна" задовольнити повністю.

2.          Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 02.08.2013 р. №0001752201 та №0001762201.

3.          Судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пона-Україна" (код ЄДРПОУ 33304149) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                 М.А. Бояринцева